Як святкували Масляну в Києві у XIX столітті

Масляний тиждень в столиці закінчувався проведенням Стрітенської торгової ярмарки, тому в місті було багато заможних приїжджих гостей з різних куточків країни та сусідніх держав, які полюбляли розваги та витрачали на них купу грошей. На святкування впливав соціальний та фінансовий стан родини.

Знать та заможні поміщики приїжджали до Києва з усієї своєї родиною та залишалися у місті на місяць. Завдяки їм з’явилося специфічне поняття — «ярмаркувати», що означало суміш ділової метушні та розваг. Особливу славу марнотратників мали польські дідичі, що привозили з собою доньок-наречених або синів-женихів та смітили грошима, стаючи «своєрідними легендами».

У кореспонденції газети «Київський телеграф» за 1862 рік, знаходимо: «В Києві відбуваються театральні вистави, після яких бувають бали, на які з’їжджаються знатні особи. Час проходить дуже весело. Польський полонез, які по суті не що інше, як прогулянка під музику в такт або навіть не в такт, тут ще зберегли частково древню свою форму. Юнацтво в мазурках і краков’яку відрізняється якоюсь незвичайною спритністю. Ці танці тут у великій моді. Іноземці з різних кінців Пруссії, Франції, Англії, Італії, Данії, Греції «що нещодавно оселилися в нас, не мали поняття про приємності катання на санях. Зараз вони із захопленням користуються цим задоволенням, і під час Масляної неможливо було дістати сани».

В святкові дні до Києва приїжджали відомі музиканти та виступали з концертами: «Липинський, захоплював слухачів своїм чарівним смичком. Віртуоз Джордж Шульц полонив мелодійними звуками своєї арфи та сміливою грою. Особливу увагу звернули на себе троє дітей-віртуозів: Йосип Крогульский, десяти років, родом з Варшави, Франциск Лопата, дев’яти років, з Вільна, Адель Павлівська, з Волинської губернії, вісім років. Всі троє грали на фортепіано з дивовижним мистецтвом».

Пересічні українські родини Києва святкували Масляну, як архаїчне слов’янське свято, дотримуючись сільських традицій: колодійне обрядодійство (в’язання, волочіння, чіпляння колодки), влаштовували щедрі застілля та визнавали верховенство жінок протягом масниць.

Ці традиції збереглися у древньому Києві з дохристиянських часів, пов’язані з вшановуванням слов’янських богів Велеса, Колодія та Мокші.

Готування на Масляну щедрих столів, влаштовування веселого свята пов’язане з шануванням слов’янського бога Велеса. Велес — «скотий бог», тобто дикий, лютий, звіриний. Ідол Велеса стояла на Подолі у продовж богатьох століть. Згідно літопису: «У 911 році княжна Ольга «кляшася оружием своимь и Перуньмь богьмь своимь и Волосьмь скотиемь богьмь и утврдиша мир». В кінці лютого слов’яни підносили жертви просили «скотьего бога» «збити роги із зими» для цього влаштовували веселе свято «тут и дудки, и гусли, и пение раздовавшиеся много раз, и плясание некое било видно».

Готували їстівні подарунки та відносили до заповітного хвойного лісу, тому що Велес був богом-перевертнем, який перетворювався на ведмедя. Звідси приповідка — «перший млинок комам», тобто ведмедям, втіленню бога Велеса. Подарунки-треби ставили на перехресті трьох доріг у лісі, звідси прислів’я «Заблукати у трьох соснах». Млинці, налисники з начинкою нагадували про тепле сонце, під проміннями якого розквітає життя.

Колодій у слов’янській міфології бог бенкетів, їжі, веселощів. Він знаменує сезонний поворот, прибування світла, вмирання старого, прихід сильно-молодого, круговерть життя: «навесні молоде зміняє старе».

Верховенство жінок у масляну неділю, проведення вечорниць та обмеження в праці є вшанування Макоші — богині родючості, матері урожаїв, покровительки хазяйок та дружин. Вона є образом прадавньої Богині Матері, яка відома, як подателька як життя, так і смерті. Цей культ пов’язано з стародавнім укладом матріархату. Символом Мокші є пряжа та веретено — їх приносили на капища. Звідси на масляну не можна було прясти.

Крім виконання традиційних масляних слов’янських обрядів, простий люд столиці полюбляв відвідувати балаганні містечка, що будувалися у дві-три лінії на просторих міських площах Києва. На першій лінії розташовувалися «тимчасові народні театри». На столичного глядача чекали різноманітні комедіанти — актори-професіонали, циркові артисти, тимчасові театральні трупи з грамотних майстрових та ремісників. Вони грали комічні фарси, комедії, пантоміми. Потрібно зазначити, що в кінці 19 століття в столиці була група мешканців Києва — «галушники», що вороже реагували на будь-які нововведення та охороняли залишки національної старовини в побуті. Вони всіляко підтримували виступи балаганних труп, що видавали базарні фарси за народну драматургію.

На другій лінії пропонувалися різноманітна їжа і стояли самовари. Можна було скоштувати гарячий збитень. Доречно згадати, що горілку продавати забороняли. Але багато відвідувачів з початку йшли до корчми, а потім до балаганного містечка.

Свято Масниці, зберігаючи низку архаїчних ознак відбувається і сьогодні. Протягом цього тижня киян запрошують відвідати тематичні театральні заходи, щоб зануритися у стародавні традиції предків та відчути прихід весни.

Дякуємо за допомогу в створенні матеріалу Татяні Мелещенко, декану історичного факультету НПУ імені М. П. Драгоманова.

Фото з Facebook групи «Старі фото Києва» та архіву «Вечірнього Києва»

Вікторія Бабич-Вепрєва