Графіка Бруно Шульца та львівський погром: як ці сюжети поєдналися на виставці у Києві
У столичній галереї The Naked Room показують першу київську виставку вибраних робіт з проєкту Нікіти Кадана «Скалічений міф». Він проводить паралелі та одночасно протиставляє цитати з графіки Шульца та репліки історичних кадрів львівського погрому.
У своїй художній практиці Кадан давно й послідовно працює з темою історичної пам’яті, а саме — безсилля сучасного суспільства, зокрема, українського, у стосунках з власним минулим, його травмами та непроговореними до сих пір питаннями.
У «Скаліченому міфі» художник бере за основу документальні фотографії Львівського погрому 1941 року та відтворює запозичені сюжети вугіллям на великих аркушах паперу. Художник звернув увагу на подібність фотографій погрому до класичних графічних робіт зі сценами фетишистських ігор з «Книги ідолопоклоніння» Бруно Шульца, які стали основою для продовження серії.
«Шульц став жертвою Голокосту на західноукраїнської території у 1942 році. Все життя прожив в Дрогобичі, працював шкільним вчителем. Пережив першу хвилю погромів, бо мав покровителя, німецького офіцера Фелікса Ландау. Той вважав себе поціновувачем мистецтва. І йому подобалося мати особистого раба, художника єврея. У 1942 році Бруно Шульца застрілив на вулиці Дрогобича інший офіцер, Карл Гюнтер, який мав конфлікт з Ландау — розповідає Нікіта Кадан. — Шульц — одна з ключових фігур польського модернізму в літературі. Збірки «Цинамонові крамниці», «Санаторій під клепсидрою» вивели його в перший ряд письменників. Як художник також визнавався, хоча й менше. Втім, графіка з’явилася раніше за тексти. В основному це мазохістсько-фетишистські сцени, де жінки з достоїнством та величчю, іноді напівоголені, йдуть вулицями міста. І нарочито потворні чоловіки, які повзають біля їх ніг. Серед цих чоловіків зустрічаються гротескні автопортрети Шульца. То як карлика, який прижимається до жіночих ніг. То як чоловіка, який тримає одяг за її спиною.
На світлинах львівського погрому також бачимо напівоголених жінок в чорних панчохах. Але є відмінність. У Шульца це гра, світ свободи і задоволень. Мазохістські стосунки — рівноправний договір сторін, спільна творчість, де всі грають за власною волею. А фотографії погрому — це наче зла пародія. Бо жертви не можуть покинути сцену. Це реальне насилля, що театрально обставлене. Жертв знімали німці — офіцери з фотоапаратами та оператори пропагандистської хроніки. Львівський погром ретельно задокументований. Всі сцени були представлені як стихійне волевиявлення українського народу, який після приходу німецьких визволителів розправляється з віковічними гнобителями, загарбниками і паразитами. У фотографіях виникає важливий парадокс — вони зроблені із співчуттям до жертви. Жінка на колінах знята так, що виглядає більшою за розміром, ніж довколишні чоловіки. І наче світиться. Її образ робить їх бляклим фоном. Зображення виявляють людське обличчя жертви, а насильники — це лише функція, механізм».
Як пояснює Нікіта Кадан, фотографії у цьому випадку для нього стали об’єктами реального життя, які він зображає. І індивідуальна експресія стає засобом вираження ставлення. Таким чином художник на полотні висловлює відносини з історією, травмою, пам’яттю.
«Ще одна паралель, що ці сюжети відбуваються фактично в одному просторі. Ті жінки, що надихали Бруно Шульца і яких він малював в 1920-30-х роках, могли бути жертвами погрому в 1941 році. Адже він перебував в польсько-єврейському середовищі», — зазначає Нікіта Кадан.
Традиційно у галереї The Naked Room є прайс виставлених робіт. Дані полотна продаються за 5 тисяч євро. Доповнює експозицію колаж, де на репродукції графічних робіт Шульца накладені обличчя учасників погрому. А також батіг та камінь, що відпав від фасаду одного з будинків часів Бруно Шульца.
Нікіта Кадан. Скалічений міф
Коли: до 7 березня, 11.00 — 20.00
Де: The Naked Room, вул Рейтарська, 21
Вхід вільний
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»