Іван Паторжинський — «диво-бас» та безсмертний Карась української опери

Він прославив своїм безмежним талантом українське мистецтво, а його геніальне виконання образу Івана Карася в опері Семена Гулака «Запорожець за Дунаєм» вважається еталонним та неперевершеним навіть через півстоліття після його смерті. За глибокий оксамитовий голос, який з перших нот заворожував мільйони слухачів, співака називали «українським Шаляпіним».

Походив Іван Паторжинський з багатодітної родини священника, хоча в радянські часи зазначалося, що батько співака працював у типографії. За сімейними традиціями, Іван здобув освіту у семінарії, яку закінчив у 1917 році. Церковна служба приваблювала його менше, ніж спів у хорі, де Паторжинського за унікальний голос називали «диво-басом».

Завдяки неймовірному таланту молодому співакові вдалося підкорити відому професорку Зінаїду Мілютину, яка була вражена неповторною красою його голосу та займалася з обдарованим юнаком безкоштовно. Це допомогло Іванові успішно скласти іспити та стати студентом консерваторії у Катеринославі.

Період навчання стає для Паторжинського доленосним та водночас складним: у цей час співак одружується з юною співачкою Марфою Снагою, яка стає коханням усього життя. Вони проживуть щасливо у шлюбі до смерті співака, а сама Марфа Фомівна викладатиме у Київській консерваторії, продовжуючи справу свого безмежно обдарованого чоловіка. З часом продовжать сімейні традиції і донька Паторжинських — Галина, яка була талановитою піаністкою, педагогом та концертмейстером, а онука співака Наталя працюватиме режисером вистав у Національній опері України.

Окрім щасливих змін у сімейному стані, доля подарувала Іванові Паторжинському на той час і складні випробування. У бурхливі роки революції, молодий співак отримує тривожну звістку про те, що безвісти пропав його молодший брат Федір, який також мав неабиякий голос та музичний талант.

Впродовж багатьох років Паторжинський вважатиме брата загиблим, поки той вже у зрілому віці у далекому Парижі, випадково не почує виступ Івана по радіо. Як стане потім відомо, молодший брат співака емігрував разом з хоровим колективом до Європи та оселився у Парижі, де дружив з Федором Шаляпіним та Сергієм Рахманіновим. Зустріч братів Паторжинських відбудеться у 1946 році під час гастролей Івана до Канади. Проте цього разу розлука братів не триватиме довго, незабаром Федір повернеться додому та працюватиме диригентом капели «Думка» у Києві…

Доля Івана складеться зовсім інакше. Після закінчення навчання молодий співак пробує свої сили на оперній сцені Харкова. З величезним успіхом співак, не маючи навіть великого сценічного досвіду, виходить на сцену в образі Мефістофеля з опери Шарля Гуно «Фауст».

З того часу кар’єра Івана Паторжинського стрімко зростала. Він став одним із перших радянських співаків, кому випала нагода стажуватися в Італії, і згодом, вже відомого на той час співака, запрошують стати солістом Київської опери.

У той період сформувався його неповторний дует з прекрасною співачкою Марією Іванівною Литвиненко-Вольгемут, з якою вони часто з величезним успіхом співали у дуеті. Їх виконання неповторних ролей Одарки та Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» стало визначною подією в мистецькому житті нашої країни.

Вистави та концерти за участі артистів мали завжди неабиякий успіх, причому грали вони Карася та Одарку настільки реалістично, що глядачі часто думали, що артисти і в житті були подружжям.

На щастя, завдяки екранізації опери Семена Гулака-Артемовського, яка була здійснена у 1953 році, ми і сьогодні маємо змогу насолоджуватися неповторним мистецтвом цих двох легендарних корифеїв української оперної сцени.

Голосом та акторським талантом Івана Паторжинського захоплювалися тогочасні державні діячі, зокрема великим шанувальником співака свого часу був Йосип Сталін, який подарував співакові після виступу у 1936 році, своє фото з автографом. До речі, саме його прихильність допомогла співакові врятувати від заслання українського композитора Костянтина Данькевича.

У 1942 році за роль Тараса Бульби в опері Лисенка Паторжинського відзначили Сталінською Премією, а за два роки співак одержує почесне звання народного артиста Радянського Союзу.

Свій унікальний голос співак зберіг до кінця днів. За спогадами родичів, Паторжинський відзначався винятковою працездатністю: окрім роботи у театрі, співак з концертами об’їздив майже всю країну, співаючи не лише на сценах престижних залів, але і у сільських клубах та шахтах для простих людей.

Не забував Іван Паторжинський і про церковне коріння: співак разом з Іваном Козловським співали у 1951 році у Володимирському Соборі церковну службу. За словами очевидців, на богослужіння тоді зібралися тисячі киян…

Незважаючи велику кількість оперних партій, романсів та народних пісень, які видатний співак мав у своєму репертуарі, записів з його неперевершеним голосом залишилося не дуже багато: 21 запис з оперних вистав та 48 пісень та романсів.

Успішну кар’єру співака Паторжинський поєднував з викладацькою діяльністю. Серед його видатних учнів були баритон Дмитро Гнатюк та бас Андрій Кікоть.

Останній виступ легендарного баса відбувся 21 травня 1959 року на сцені Київської консерваторії у великій концертній програмі, яку транслювали по радіо. У залі був повний аншлаг, глядачі влаштували співакові гучні овації, не підозрюючи, що це стане останнім виступом майстра. На жаль, за рік, внаслідок медичної помилки, співак залишить цей світ у віці 64 років…

Іван Паторжинський похований на Байковому цвинтарі. На фасаді будинку де він мешкав було встановлено меморіальну дошку. На честь легендарного баса було названо одну з київських вулиць у центрі міста. А у 2018 році заснована премія за досягнення у галузі музичного мистецтва імені Івана Паторжинського.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»