Балет «Лісова пісня» Михайла Скоруського — вершина української балетної спадщини
25 лютого з нагоди 150 річчя від дня народження Лесі Українки у Національній опері України подарували глядачам балет «Лісова Пісня» Михайла Скорульського. Ця чудова вистава, створена за мотивами однойменної драми-феєрії є визнаним шедевром української балетної класики та повернулась на сцену вперше після довготривалої перерви.
Балет «Лісова пісня» посідає особливе місце не лише у музичній спадщини композитора, але і в історії українського балету. Драма-феєрія Лесі Українки виявилася напрочуд близькою природі хареографічного мистецтва. Казкова фантастика, яка органічно переплітається з головною романтичною лінією персонажів, надають виставі прекрасного поетичного зображення, яка доповнюється яскравим фольклорним колоритом українських народних традицій.
Ідея створення балету «Лісова пісня» належить доньці композитора Наталі Скорульській, яка тривалий час працювала солісткою балету Київського театру, а згодом балетмейстером.
Сюжет прекрасної драми-феєрії Лесі України, яка є безсумнівно одним із кращих творів української класичної літератури, одразу ж полонив і самого композитора. Робота над партитурою була закінчена Скорульським у 1936 році, проте через складну політичну ситуацію, реалізувати постановку вистави вдалося лише через 10 років.
У лютому 1946 року з нагоди урочистого святкування 75-річчя Лесі Українки, відбувся прем’єрний показ вистави, яку здійснили відомі тогочасні митці: балетмейстер-постановник Сергій Сергеєв, диригент Борис Чистяков, художник Олександр Хвостенко-Хвостов. Першими виконавцями головних ролей стали солісти балету Антоніна Васильєва та Олександр Бердовський.
У 1958 році балетмейстер Вахтанг Вронський здійснив нову постановку вистави, яка стала еталонною для подальшого сценічного втілення балету. На відміну від попередньої редакції, постановнику вдалося гармонійно поєднати класичні хореографічні традиції з відтінками народного танцю, майстерно втілені в єдину драматургічну концепцію вистави.
«Балет «Лісова пісня» — один із найпоетичніших хореографічних творів, які доводилося бачити в останні роки. Він полонить чарівливою казковістю, глибоким змістом, танцювальною образністю пластики, найтоншим відтворенням народного мистецтва…Балетмейстеру вдалося відтворити хореографічними засобами «симфонію ароматів народних пісень, казок, легенд», — відзначав у своїй рецензії відомий мистецтвознавець Микола Ельяш.
Нинішня постановка балету, прем’єра якої відбулася у лютому 1991 року, є вже третім мистецьким втіленням цієї прекрасної вистави, на якій можна сказати «зростало» не одне покоління талановитих артистів українського балету. Наприклад, нинішня виконавиця ролі Мавки — прима балерина Тетяна Льозова успішно продовжує традиції свого педагога Олени Потапової — корифея українського балетного мистецтва, яка свого часу вважалась однією з кращих виконавиць цієї ролі…
Мавка є справжнім уособленням витонченої краси та безмежного духовного багатства. З першої ж появи у виставі, героїня Тетяни Льозової безмежно зачаровувала красою та витонченістю, притаманному лісовій красуні. Балерині вдалося органічно поєднати драматичні переживання своєї героїні з бездоганною танцювальною технікою. А майстерно виконані фуете в кульмінаційній сцені вистави викликали справжню овацію у глядацькій залі.
Партнером Тетяни Льозової у ювілейній виставі став талановитий соліст балету Ярослав Ткачук. На відміну від образу головної героїні, образ Лукаша вийшов дещо буденним та простуватим, хоча в технічному плані все було виконано на високому рівні.
Ксенія Новікова створила яскравий характерний образ вольової української жінки Килини — молодої удови, яка стала суперницею головної героїні. Танцювальна характеристика персонажа втілена у народно-танцювальній манері, яка різко контрастує з ніжною та ліричною пластикою Мавки.
Серед інших персонажів вистави беззаперечно виділяється Перелесник Віталія Нетруненка. За легендами, цей чоловічий образ уособлює демона-спокусника, який з’являється молодим дівчатам, які тужать за нерозділеним або померлим коханням. Образ Перелесника — є одним із найбільш яскравих чоловічих персонажів вистави: його поява на сцені іноді навіть дещо затьмарювала головного героя Лукаша.
Балетну виставу чудово доповнювали яскраві характерні образи другорядних персонажів: Куця, Польової Русалки та Дядька Лева. Не дуже сподобалася інтерпретація образу Матері Лукаша, яка представлена зовсім недалекою грубуватою селянкою, яка уособила дещо банальний образ «лихої свекрухи».
Слухаючи музику «Лісової пісні» неможливо не захоплюватися самою музикою вистави, у якій Михайло Скорульський майстерно втілив яскраві музичні характеристики усіх персонажів вистави та зміг передати найглибші переживання головних героїв Мавки та Лукаша.
Балет «Лісова пісня» є одним із кращих українських балетів, який завжди мав величезний успіх у глядачів. Окрім чудової музики та прекрасної та трагічної історії кохання, окреме місце посідає неймовірна краса української природи, зображена в усі пори року. Починаючи від весни у першій частині, коли кохання Мавки та Лукаша розквітає та пробуджується разом з природою, до драматичної розв’язки подій у засніженому лісі…
Завдяки майстерній роботі художників та сценографів Анатолія Волненка та Марії Левитської глядачі вистави мали унікальну змогу поринути в напрочуд реалістичну атмосферу українського лісу та насолоджуватися красою української природи.
Вистава «Лісова Пісня» — це надзвичайно яскрава сторінка в мистецькому житті нашого театру, кожна її поява у репертуарі є справжнім святом для шанувальників українського балету. Сподіваємось, що ця геніальна драма-феєрія Лесі Українки, майстерно втілена у поезію танцю, ще довгий час викликатиме гучні оплески та овації.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»