Михайло Гришко — оксамитовий голос української опери
27 лютого виповнюється 120 років від дня народження видатного українського оперного співака (баритона), корифея столичної сцени Михайла Степановича Гришка (1901-1973). За його унікальне вокальне та акторське обдарування його порівнювали з Федором Шаляпіним, а за дивовижну красу тембру називали «українським соловейком».
Народився Михайло Гришко у Маріуполі у родині робітників, з раннього дитинства співав у церковному хорі. Продовжив музичну освіту в Одеській консерваторії, де під керівництвом свого педагога, професора Юлії Рейдер відшліфовував своє сценічне мистецтво. Основи італійської вокальної школи у поєднанні з чудовими природними даними та феноменальною музичністю допомогли Михайлові стати першокласним співаком.
Його професійний дебют на сцені одеської опери відбувся підчас навчання на 1 курсі, де співак з величезним успіхом виконав партію Євгенія Онєгіна в опері Петра Чайковського. На другому курсі молодий співак виконав одну із найскладніших драматичних баритонових партій — Григорія Грязного в опери Миколи Римського-Корсакова «Царева наречена».
Слава талановитого співака стрімко зростає, і вже за кілька років Михайло Гришко стає солістом Харківського оперного театру, а у 1936 році підкорює столичну сцену, де з величезним успіхом виконує провідні партії баритонового репертуару.
Видатний український диригент Веніамін Тольба писав: «Тепер якщо не всі, то більшість вокалістів добре співають, але індивідуальність, неповторність тембру і манери виконання зустрічаються не так і часто. Гришко співав добре, дуже добре-неповторно за своєю індивідуальністю і тембром…».
Вершиною творчої спадщини співака стала роль Богдана Хмельницького в однойменній опері Костянтина Данькевича. Про його роботу писали, що співакові вдалося створити унікальний за своїм глибоким змістом музично-вокальний образ, сповнений гідності, величі та мудрої простоти.
Як зазначали тогочасні музичні критики: «сила впливу цього образу була такою великою, що ті хто бачив та чув Гришка у Богдані, історичний Богдан Хмельницький уявляється саме таким, яким його створив Михайло Гришко».
На жаль, за станом здоров’я, перебуваючи на піку своєї вокальної майстерності, співак у 1960 році був змушений залишити сцену, без якої він взагалі не уявляв своє існування. Останній вихід маестро на сцену відбувся у виставі Джузеппе Верді «Травіату», де партію Віолетти виконувала незрівнянна Євгенія Мірошниченко. Вихід на пенсію став для Михайла Гришка досить тяжким ударом…
Діти Михайла Гришка згадували:«Батько, передусім, був співаком і це виключало все інше. Він уникав громадської діяльності, не цікавився політикою. У співі досяг досконалості. Вдумливо відбирав репертуар, ніколи не співав будь-що, а тільки те, що було йому близьким по духу. І робив це з такою високою майстерністю і так віддавав себе ролі, творові, над яким працював, що здавалося, від цього залежить його доля, життя».
Золотий баритон Михайла Гришка можна послухати у численних записах, як студійних так і непрофесійних, зроблених підчас музикування вдома в колі рідних або друзів.
Михайло Гришко також знявся у ролі Султана в екранізації фільму-опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» 1953 року з легендарними колегами Іваном Паторжинським, Марію Литвиненко-Вольгемут та Єлизаветою Чавдар. Ця стрічка, беззаперечно, є золотим фондом українського музичного мистецтва.
Помер Михайло Гришко у 1973 році. На будинку № 15 на Хрещатику, у Пасажі на честь співака була встановлена меморіальна дошка, де співак зображений у концертному вбранні…
«Народний артист СРСР, Лауреат Державної Премії Михайло Гришко — це яскрава, незабутня фігура в історії українського вокального мистецтва, ім’я якого завжди залишиться у серцях шанувальників, та усіх тих, хто працював з ним на одній сцені» (диригент Веніамін Тольба).
У статті використані фото з ахіву Національної Опери України, особистого архіву співака та відкритих джерел.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»