150 імен Лесі Українки: що показують на проєкті у Києві

Масштабний проєкт готували Міністерство культури та інформаційної політики та Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти, разом із агенцією Postmen та Національним центром «Український Дім». Більше 200 експонатів привезли до Українського дому з-понад 20 музеїв, а також архівів, театрів і приватних колекцій.

«Леся Українка — не просто поетеса, письменниця, це образ великої людини, яка багато в чому вплинула на формування свідомості українців. Проєкт намагається розвіяти той образ, який складався завдяки радянській школі, розумінню Лесі лише як автора «Лісової пісні» чи зображення на 200-гривеневій купюрі. А як людини багатоганної. Намагалися наблизити її образ до молоді, — зазначив Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України.

Куратором виставкового проєкту став Павло Гудімов, за плечима якого — реалізація кількох успішних виставок, як «Тіні забутих предків» у Києві чи «Ангели» у Львові.

«Для мене виставка це проект став викликом. Коли про людину так багато написано і досліджено, є острах, чи варто робити щось своє, — поділився Павло Гудімов. — Лесю Українку використовували в радянську добу, вважаючи її революціонеркою та зробивши іконою. Ми спробували запропонуваати новий погляд на цю особистість, яка не дивлячись на страшну хворобузмогла зробити такий величезний пласт, що надихнув наступні покоління. Лесю Українку перш за все бачу якжінку, феміністку, творчу людину, яка нетільки писала, а й багато подорожувала. Відкрив для себе її геніальне листування, аж 4 томи. За її життя сформувалася культура України — мова, підходи, і нтелігенція, середовище. Якби не було цієї еліти, людей, які оточували родину Косачів, як Драгоманов, Лисенко, Франко, — ми були зовсім іншими».

КНИГИ ТА ІМЕНА

У першій локації розкривають тему «150 імен». Картонні стенди у вигляді хвиль містять 150 імен: місця, де була Леся, люди, з якими вона товаришувала, герої її творів. Між ними розташували книжковий лаунж із виданнями, присвяченими Лесі Українці, за останні 30 років. Їх можна не тільки подивитися, а й погортати, сівши на пуфи чи за столи.

ЛІНІЯ ЖИТТЯ

На стінах показують життя Лариси Косач на тлі епохи. Різними кольорами зображені події біографії Лесі Українки від народження до смерті, а також що відбувалося в це час в культурі, суспільстві, світовій політиці.

Навпроти офіційної історії — неофіційна, її світлини з родиною і друзями.
«Збереглося 18 фотографій з Лесею Українкою. І на жодній вона не посміхається. Хоча в описах і листуваннях помітна її іронія та самоіронія, — звертає увагу Павло Гудімов. — Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття фотографія була розкішшю, коштувала дорого. У Києві одним з монополістів був Франц Мезер. В його ательє фотографувалася всі родина Косачів. Тому що у нього завжди був народний стрій. Родина Косачів та їх оточення не ходили в народному вбранні, це вигадки радянських часів, щоб показати сільську Україну. Вони належала до модної інтелігенції. Але в добу захоплення етнографією, любили переодягатися в народні строї.

ОСОБИСТЕ

Окремий зал присвячений особистому життю поетеси: подорожі, листування, захоплення. На імпровізованому постаменті — оригінальні та її особисті речі, одяг тієї доби, світлини. З екрану акторки читають листи Лесі Українки.

ОБРАЗ

В цій локації зібрали твори мистецтва художників різних часів, які зображають Лесю Українку — графіку, живопис, скульптури і народно декоративне мистецтво.

Зокрема, вперше в Києві зустрілися два портрети львівського митця Івана Труша. Він писав Лесю з натури у 1900 році. Тоді 29-річній жінці через хворобу було важко позувати. Її чоловік Климент Квітка вважав цей її портрет найкращим. Бо на ньому видно її глибокі сині очі, яких не розгледіти на чорно-білих світлинах. Портрет Лесі Українки хотів придбати польський граф, Труш навіть зробив для нього репліку. Леся Українка була категорично проти. Художник пообіцяв знищити другий портрет, але не зробив цього, сховав. Через це їх стосунки зіпсувалися. Зараз один знаходиться у львівському музеї, інший у київському. Їх важко відрізнити. Досі ведуться дискусії, який з них оригінальний.

Кияни бачили пам’ятник Лесі Українці авторства Галини Кальченко на Печерську. Скульптори робили різні варіанти. Один з них — макет Петра Кулика 1971 року. Окрім творів мистецтва, є перші видруки купюри у 200 гривень з зображенням Лесі Українки від Національного банку, колекційні монети тощо.

АКЦЕНТИ

28 стендів розкривають фокусні теми, які, на думку авторів проєкту, є ключовими для розуміння життя і творчості Лесі Українки. Це її батьки, родина (окрім Лесі були ще 5 братів та сестер), виникнення псевдоніму «Леся Українка» (найімовірніше, це інтерпретація псевдоніма її дядька Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець»), Колодяжне (тут 1879 року родина купила маєток), середовище, Лесина хвороба (розповідь лікаря та рентген Лесиної руки), похорон (труну, вкриту живими квітами, несли шестеро жінок).

Далі демонструють, яким був радянський образ Лесі, як святкували її 100-ту річницю, а також як втілилися твори у театрі, кіно та ілюстраціях. Зокрема, у 1972 році вийшов фільм про Лесю Українку «Іду до тебе…». На кіностудії Довженка його зняв Микола Мащенко за сценарієм Івана Драча. Головну роль зіграла Алла Демидова.

ГРА

Наостанок відвідувачам пропонують зіграти в інтерактивну гру: хто дасть правильні відповіді на питання, отримає приємний приз.

«Леся Українка: 150 імен»
Коли: до 8 березня, вихідні 10.00 — 20.00, будні 11.00 — 19.00
Де: Українській дім, вул. Хрещатик, 2
Вхід вільний, необхідно обрати зручний час та зареєструватися.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»