Центральний залізничний вокзал: від англійської готики до «пам’ятки конструктивізму»

Центральний залізничний вокзал наші дні. Фото: Борис Корпусенко
Центральний залізничний вокзал наші дні. Фото: Борис Корпусенко

23 лютого Центральний залізничний вокзал столиці відзначив 89 річницю з дня свого відкриття. Збудований за чотири з половиною роки, він став першим вокзалом, який з’явився у нашій країні за радянських часів та вважається пам’яткою архітектури епохи конструктивізму, про що свідчить меморіальна табличка на фасаді споруди.

З нагоди річниці відкриття «Вечірній Київ» підготував для своїх читачів історію будівлі столичного залізничного вокзалу та його таємниці: як виглядав його попередник, чому на початку минулого сторіччя гостей міста тривалий час зустрічав тимчасовий дерев’яний барак, які альтернативні концепції у різні часи пропонували Києву видатні архітектори та як головний вокзал столиці набув сучасного вигляду?

Будівля першої київської залізничної станції була побудована за проєктом Івана Вишневецького у 1868-1870-х роках для обслуговування залізничного сполучення між Києвом, Балтою та Курськом. Споруда, побудована з жовтої цегли у стилі англійської готики, часто зображувалась на багатьох тогочасних фотографіях та листівках. Проте, їй не судилося довго радувати киян, бо вже у 1877 року у будівлі вокзалу виникає пожежа. Згодом було проведене відновлення споруди, але через зростання пасажиропотоку та активний розвиток залізниці було очевидно, що залізнична станція є занадто малою та не відповідає потребам тогочасного міста.

Будівля першого київського вокзалу, зображена на листівці

Вже наприкінці ХІХ століття активно розробляються ідеї щодо перебудови старої будівлі вокзалу, які з невідомих причин не були втілені. Остаточно стару споруду вокзалу, яка пережила на початку ХХ століття ще одну пожежу, було остаточно розібрано у 1913 році. Тривалий час гостей міста зустрічала тимчасова одноповерхова дерев’яна споруда, однак незадоволених киян часто заспокоювала тогочасна преса, яка передвіщала будівництво майбутнього архітектурного шедевру. Зокрема, популярна на той час газета «Кієвлянін» урочисто інформувала: «В наступному 1906 році поблизу Степанівської (Старовокзальної) площі буде побудовано двоповерхову дерев’яну споруду тимчасової пасажирської станції, згодом розпочнеться підготовча робота з будівництва грандіозної споруди нового вокзалу. Будівництво розпочнеться 1907 році, так що до зими 1909 року Київ, ймовірно буде мати нову розкішну споруду, яка будучи найбільшою у Російській Імперії, беззаперечно буде однією із значних пам’яток нашого міста».

У червні 1906 року був затверджений до будівництва проєкт архітектора Олександра Кобєлєва, а художнє оформлення інтер’єрів було доручене іншому відомому тогочасному зодчому Павлу Голландському.

Проєкт архітектора Олександра Кобелєва 1901-1902 рік

Незважаючи на очікування киян, через фінансову кризу реальне спорудження нового приміщення залізничної станції розпочалося лише у 1913 році, але будівництво розпочалося за іншим проєктом — зодчого з Петербургу Володимира Щуко. Про його проєкт все та ж газета «Кієвлянін» сповіщала: «Зовні, судячи з моделі, новий вокзал не буде вражати красою та витонченістю. Стиль вокзалу ломбардський…».

Перший проєкт архітектора В.Щуко для київського вокзалу

Проєкт був розкритикований міністрами царського уряду, тому Володимир Щуко запропонує іншу, більш вишукану модель, яку ще іноді називали «краківською»: поєднання мотивів польського вишуканого ренесансу з віденським бароко.

Другий проєкт Володимира Щуко 1916 рік

Проєкт споруди дійсно вражає своєю красою, однак, на заваді довгоочікуваного її втілення стає Перша Світова війна, а згодом і Революція. Тому, отримати красиву вишукану споруду, яка б стала візитівкою міста, киянам не судилося, а з тимчасовим дерев’яним бараком, який часто став об’єктом насмішок та нарікань з боку жителів міста, кияни змушені будуть жити до 1927 року.

До речі, робота Володимира Щуко була не єдиним цікавим архітектурним рішенням київського вокзалу часів дореволюційного Києва. Свого часу, над створенням Київської залізничної станції працювали і інші відомі архітектори. Серед них виділяється робота 1913 року видатного Петербурзького архітектора епохи модерну Федора Лідваля, який подарував «північній столиці» не один шедевр, але на жаль, ці ідеї також не знайшли свого втілення та продовжують вражати красою виключно на малюнках і кресленнях…

Проєкт архітектора Федора Лідваля 1913 рік

Реальні роботи над спорудженням залізничного вокзалу розпочалися у 1927 році, яким передував проведений влітку того ж року закритий архітектурний конкурс. В ньому прийняли участь чимало провідних тогочасних зодчих, серед яких Павло Альошин, Олександр Вербицький, Олександр Кобелєв, Дмитро Дяченко та видатний харківський архітектор Олексій Бекєтов.

Проєкт Харківського архітектора Олексія Бекєтова Sforzo

Проєктні роботи були виставлені для ознайомлення широкому загалу в Актовій залі Інституту Народного господарства. Першу премію на конкурсі одержав спільна робота архітекторів Павла Альошина та Олександра Вербицького під назвою «Рейка в колі».

Архітектор Олександр Вербицький на фоні проєкту «Рейка в колі»

Серед представлених робіт виділявся проєкт Дмитра Дяченка, який пропонував надати споруді вокзалу рис українського модерну.

Проєкт Дмитра Дяченка 1927 рік

За втілення цієї забороненої у радянський час архітектури в будівлі Сільськогосподарського інституту, Дмитра Дяченка чекала досить трагічна доля: він був репресований та розстріляний радянською владою наприкінці 30-х років…

Цікавим фактом є те, що незважаючи на визначеного переможця, незабаром провели другий тур конкурсу, де були представлені роботи провідних архітекторів Москви та Ленінграду, зокрема братів Весніних, Володимира Щуко, Олексія Щусєва та інших. Проте жоден з них не одержав перевагу, і журі зупинилося на вже на обраній раніше концепції Вербицького-Альошина, які і подарували Києву нинішній вокзал.

Проєкт московських зодчих братів Весніних
Проєкт Олексія Щусєва

Споруду відкрили до Дня Радянської армії 23 лютого 1932 року. Проте вже за кілька років, мода на конструктивізм в архітектурі проходить, тому активно розробляються пропозиції щодо покращення фасаду новобудови та надання йому більш витончених та помпезних форм. Нові проєкти знову зупинила війна… Підчас Другої Світової будівля була сильно пошкоджена, інтер’єри були відновлені у більш вишуканому стилі, які різко контрастують з понурим фасадом будівлі.

Проєкт реконструкції фасаду залізничного вокзалу за проєктом О.Вербицького 30-ті роки

У 2001 рокі відбулася остання реконструкція вокзалу та була споруджена будівля Південного вокзалу, яка є лише більш сучасним продовженням свого попередника. В ході реконструкції поблизу Південного вокзалу була споруджена церква Святого Георгія, за ініціативи тогочасного міністра транспорту України Георгія Кирпи.

Південний вокзал, збудований у 2001 році. Фото з відкритих джерел

Київський залізничний вокзал часто стає об’єктом нарікань з боку киян та експертів урбаністики. Побудований у радянський час, він мало пристосований для людей з особливими потребами, а велика кількість спусків та підйомів спричиняють користувачам чимало незручностей. Сподіваємося, що з часом Центральний залізничний вокзал, який має таку складну історію, стане не лише пам’яткою радянської архітектури, але зручним та комфортним місцем перебування для киян та гостей нашої столиці.

Вечірній вокзал. Фото з відкритих джерел

У матеріалі використані фотографії з книги С.Широчіна «Архітектура Києва доби розвинутого капіталізму», Київпроєкту та фотографії з відкритих джерел.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»