Катерина Кістень: Я шалений фантазер і можу придумати що завгодно

– Багато наших читачів захоплені Настею – сімейний психологом, яку ви зіграли у вітчизняному гумористичному і дуже доброму серіалі «Коли ми вдома». Як потрапили до цього проекту? 
– Цей серіал має тривалу історію виникнення і запуску, адже група білоруських сценаристів на чолі з Дмитром Танковичем (ведучий програми «Танцюють всі» – Авт.) ставилися до нього з великим трепетом. Артистів підбирали дуже прискіпливо, адже подружні пари, які ми бачимо в серіалі, мали «пасувати» один до одного і мати довге «екранне» життя. Дуже хотіла потрапити до серіалу «Коли ми вдома», і мені пощастило, бо пробувалася з Дмитром Танковичем, адже він фантастичний актор. Вже зняли другий сезон і взялися за третій. Якщо все розпочиналося як короткі анекдоти, то другий сезон побудований на сценках з нашого життя. Третій сезон – це вже сітком, в якому ми всі сусіди, ходимо один до одного в гості. Я дуже рада такому розвитку подій, адже раніше ми не перетиналися з іншими подружжями з серіалу, а тепер у мене є можливість попрацювати, приміром, зі Стасом Бокланом та іншими чудовими акторами. 

– А як сприйняли Олега – свого чоловіка за серіалом? 
– Так вийшло, що він був затверджений набагато раніше. І, як мені відомо, попервах у нього була інша «дружина». 

– Тобто, він вам почав «зраджувати» із самого початку? 
– Так (сміється). Сподіваюсь, що тепер я у нього остання пасія. Для мене Кирило Бін, який у серіалі грає Олега, – людина не нова. Ми разом знімалися в серіалах, приміром, був такий чудовий серіал «Красуньки». З ним працювати дуже легко. Миттєво знаходимо підтексти, додаємо свої жарти, які народжуються прямо на знімальному майданчику. Хоча в житті не підтримуємо близьких дружніх стосунків, не перетинаємося у акторських тусовках, але маємо чудове акторське партнерство. Крім того, спільним у нас є почуття гумору і те, що жоден не поступиться своїм. Та наше протистояння не агресивне, а гумористичне. 

– У цьому серіалі ви граєте сімейного психолога, а у своїй родині вам доводиться ним бути? 
– Думаю, що так. Мені завжди здавалося, що якби не займалася акторською професією, вибрала б щось подібне. Полюбляю спостерігати за життєвими ситуаціями, стосунками між людьми, намагаюся розібратися у причинах конфліктів. Це частина моєї натури, тому знання використовую і для цієї ролі. Настя з серіалу мені дуже близька, адже все, що вона робить, відбувається через позитив. Можливо, тому дуже часто глядачі мені дякують, коли зустрічають на вулиці. І сенс не в тому, що вони мене впізнають як артистку, а в тому, що їм подобається те, що ми граємо у серіалі. Для мене це дуже важливо. 

– А часто вас упізнають на вулиці? 
– Дуже часто. Ви знаєте, це фантастика! Ідеш вулицею і раптом розумієш, що на тебе дивиться людина, яка тебе впізнала. А далі відбувається неймовірне – геть незнайома людина посміхається, а це означає, що вона мені рада. Ці посмішки поліпшують настрій, адже він буває різний. І це своєрідний допінг, адже мені не все одно, як і що я роблю. 
Якось їхала в метро на виставу, а поруч стояв молодий чоловік з квітами і поглядав на мене. Раптом дістав коробку цукерок, ніяково простягнув її мені та сказав: «Дозвольте вас пригостити…». Він, мабуть, кудись їхав на свято, і цукерки були не для мене, я почала відмовлятись, але він наполіг… Пам’ятаю, чекала на зупинці тролейбус, а поруч кіоск з квітами. Сіла у тролейбус, закомпостувала талончик, аж раптом до мене підійшла жінка з квітами. Я зрозуміла, що вона, побачивши мене на зупинці, купила квіти, аби мені подарувати. Неймовірно зворушливо, в таких випадках мені здається, що це і є диво. 

– Ви користуєтеся громадським транспортом, а своєї машини не маєте? 
– Усі дивуються, але насправді я дуже люблю ходити пішки. Терпіти не можу затори, машина у мене асоціюється саме з ними. Живу на Печерську, тож знаю, як буває складно виїхати звідси, надто коли поспішаю на зйомки. Полюбляю трамваї, вони мені видаються дуже романтичними. 

– У вас такий щільний графік роботи, чим він заповнений? 
– Сама собі кажу, що закінчу ось цю роботу і почну правильно ставитися до свого життя, залишатиму час на відпочинок, аби спати до обіду, прогулятися в парку, подивитися телевізор. Але щоразу якийсь азарт і неймовірна творча жадоба штовхають мене у нові проекти. 

– Пані Катерино, ви зіграли багато комедійних ролей, які принесли вам популярність. А як щодо драматичних ролей? 
– Я грала і драматичні ролі, але вони були, мабуть, менш помітними. Хоча у мене були такі роботи й у театрі, і в кіно. Приміром, я грала бізнес-леді в серіалі «Пастка». Мені здавалося, що в цій ролі я була сама собою. Можливо, люди більш тяжіють до гумористичних персонажів. Але я не вважаю себе виключно комедійною актрисою. Мені цікаво розвиватися і дізнаватися про себе щось нове. Мій принцип роботи – це творчий пошук. 

– Маєте бажання поставити щось своє, адже ви маєте і режисерську освіту? 
– Не вступивши до театрального інституту, я потрапила до культосвітнього училища, де і навчалася у Анатолія Горбова. Це майстер, який заклав у мені основи акторської професії. Після трьох років навчання я все ж таки вступила до театрального інституту ім. Карпенка-Карого на курс Миколи Рушковського. Так що доля сама вирішує, коли і ким бути. Я шалений фантазер і можу придумати що завгодно, але скоріше права рука режисера, ніж сама режисер. Можливо, колись з’явиться матеріал, який «побачу» в постановці та ризикну поставити. 

– Батьки підтримали вас у виборі професії чи мали інші плани? 
– Ніколи не виникало такого питання. Це була мамина ідея віддати мене на танці, на музику. І моє рішення стати актрисою батьки сприйняли дуже спокійно. Вони у мене чудові. Я вважаю, що всі людські чесноти, які маю, – це їхня заслуга. Можливо, моя мама сама мріяла бути актрисою і на початку моєї акторської кар’єри я неодмінно з нею радилася. Для мене її поради і досі дуже важливі. Інколи ображаюся, реагую емоційно, але розумію і дослухаюся. 

– Пані Катерино, ви чудово виглядаєте. Чи дотримуєтеся якоїсь особливої дієти? 
– Відмовилася від шкідливих продуктів: круасанів, соків у пакетах, ковбас. Були періоди, коли я намагалася відмовитися від м’яса, але дійшла висновку, що люблю все, і почала отримувати задоволення від смаку їжі. Люблю різні овочі, фрукти, каші, рибу, спеції і особливо сир – я дуже «сироїдна». Увечері з’їдаю яблуко або п’ю кефір, адже у мене не така конституція, яка дозволяє їсти все підряд. 

– Чи залишається час для хобі та дозвілля? 
– Дуже люблю подорожувати, дорогу, навіть до найближчих міст. Це для мене як нова пригода, відкриття нового світу. Тож коли трапляються вільні дні, шукаю, куди б мені поїхати. 

– Яке ваше улюблене місце в Києві? 
– Страшенно люблю Печерськ. Я тут народилася, мешкала разом із батьками. Кілька років тому в цьому ж районі придбала квартиру, ремонт робила сама. Моя оселя затишна і кольорова. Ніякого сірого або бежевого кольору, які вважаються стильними. 

– Одна відома актриса якось зауважила, що для неї є щастям ввечері відіграти виставу, а на ранок – у тренажерний зал. Що для вас є щастям? 
– У мене схожа ситуація, я теж ранком відвідую тренажерний зал. Заняття спортом – це моє, без цього моє тіло починає «голодувати». Я відкрила для себе йогу – це і фізичне, і духовне навантаження, воно укріплює, тонізує, грамотно розслабляє. Ще з дитинства мріяла співати на сцені, а всі співочі конкурси чомусь асоціювалися у мене з казкою про Попелюшку, яка в них перемагає. Був період, пов'язаний із застоєм у творчості, коли я впіймала себе на думці, що перестала наспівувати щось, як зазвичай. Для мене це був такий «дзвіночок», який дав зрозуміти, що всередині у мене зламався якийсь механізм і його треба полагодити. А взагалі ще з юного віку відчула, що я щаслива людина, бо я живу. Що мені дано слухати, бачити, смакувати...