Місце сили та переосмислення: три історії екскурсоводів Чорнобильської зони

ОКСАНА ПИШНА. ПОСМІШКА ЗОНИ ВІДЧУЖЕННЯ

Про зону відчуження Оксана Пишна чула з раннього дитинства від своїх рідних. Її дядько після вибуху ліквідував наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції, був так званим «партизаном» — так називали військовозобов’язаних із лав запасу, що були призвані на ліквідацію. Батько разом з іншими будував СВЯП-2 (Сховище відпрацьованого ядерного палива №2). Роками вона мріяла побачити таку «відомо-невідому» Чорнобильську зону. І ось її бажання здійснилося! Коли вперше потрапила на загадкову територію та побачила Чорнобильську АЕС — місце, де відбулась велика трагедія, яка принесла багато жертв, то не могла повірити що на власні очі бачить четвертий реактор.

«Коли чуєш про страшні події, які відбувались багато років тому, але не бачиш — це одне, та коли сама бачиш місце, що змінило багато доль, бачиш, скільки людської тяжкої праці вкладено в порятунок світу, то це інше. Емоції переповнюють, твоє світосприйняття стає іншим. І це без перебільшення. Завдяки героям-рятівникам, які рятували і продовжують рятувати світ, ми живемо сьогодні!» — коментує Оксана Пишна.

Спочатку Оксана працювала перекладачем, прийшла тимчасово, щоб спробувати свої можливості, але потім сила магніту Чорнобиля так притягнула її, що дівчина згодилась покинути постійну працю у школі й стала супроводжуючою особою ДП «ЦОТІЗ». У зоні відчуження вже працює протягом трьох років. Вона — міс Посмішка зони відчуження, тому що завжди усміхнена, привітна, лагідна.

В її послужному супрівському списку супровід іноземних послів, дипломатів, відомих артистів, режисерів. Історію доаварійного періоду та сучасного стану міст і сіл ЧЗВ вона знає настільки гарно, що вже є експертом та могла би писати книжки на ці теми. Має сотні схвальних відгуків про цікаво проведені екскурсії.

«В сучасному світі інформаційних технологій можна знайти багато спотвореної, невірної інформації про трагедію, про сучасний стан зони відчуження. Інколи бачиш, що відвідувачі не орієнтуються в подіях, не розуміють — куди вони потрапили, бо мають хибне уявлення про ЧЗВ. Особливо молодь. І от ти кайфуєш від того, коли всередині або наприкінці дня бачиш, що людям цікаво, що вони пропускають все через душу, що є результат, що вони усвідомили — що сталось. Хтось не повернувся до жінки, до родини, до дитини. Ти відкриваєш їм тваринний та рослинний світи і відвідувачі дивуються — як у місцевості, де підвищена радіація, розквітає природа».

Кожний супровід для Оксани, як початок нової історії. Вона зізнається, що неможливо проводити екскурсії «по накатаній», по шаблону, не можна завжди нудно розповідати одне й теж. Потрібно вдосконалювати свою майстерність. До кожного з відвідувачів має бути індивідуальний підхід.

ЮЛІЯ БЕЗДІЖА. ДУША ЗОНИ ВІДЧУЖЕННЯ

В Чорнобильську зону Юлю привело кохання. Її майбутній чоловік близько 20 років працював на одному з підприємств в Чорнобилі. Щоб відстань не розділяла закоханих — вирішили працювати разом.

Коли Юля вперше потрапила до зони відчуження то була вражена масштабністю забруднених територій.

«Коли читаєш, або дивишся фільми про історію катастрофи чи сучасний стан відчуженої території, все одно до кінця не розумієш, не відчуваєш того що сталося!» — розповідає дівчина. «А коли бачиш все сама, то приходить усвідомлення всієї історичної трагічності. Думаєш — а як би ти себе вела, якщо б опинилась в подібній ситуації. Покинути все, без повернення назад».

Свій перший супровід Юля пам’ятає добре. Це була група з 43 представників обласних філій Європейського банку реконструкції та розвитку. Після «бойового хрещення» великою кількістю відвідувачів, супроводжуючій вже нічого не було страшно. Дівчина не зважає на погодні умови, на вибагливих візитерів — до кожного знаходить підхід, й відвідування проходить цікаво та інформаційно наповнено. Вона розповідає про зону так, щоб присутні максимально перейнялися подіями найбільшої техногенної катастрофи.

«Я вважаю, що в першу чергу необхідно самій пропустити через душу інформацію, яку доносиш людям. Все повинно звучати щиро. Багато людей, які приїжджають до зони відчуження, мають неправдиве уявлення про цю територію та її сучасний стан. Деякі вважають, що тут пустеля. Інші роблять висновки тільки спираючись на гру „Сталкер“. Дуже приємно бачити, як дивуються люди побаченому та почутому, як змінюється їх світосприйняття. Так, світосприйняття. Бувають випадки, коли відвідувачі навіть переосмислюють своє життя! Вони виїжджають з зони іншими!» — стверджує супр.

Юля — завжди усміхнена, проста і відкрита, весела та компанійська. В групі вона створює атмосферу невимушеності, але дотримування правил радіаційної безпеки для неї — перш за все.

Звідки супроводжуюча черпає енергію, адже постійна взаємодія з людьми потребує її багато?

«В мене є особливе місце сили. Це — „Дуга“. Масштабність об’єкту вражає, здається що він неосяжний. Антени просто фантастичні. Важко уявити, як таку конструкцію будували люди! Скільки праці в це вкладено! Водночас поруч з гігантськими антенами я почуваю себе так, ніби наповнююсь енергією, вони заспокоюють, надають життєвої сили» — зізнається Юля.

Є ще одне місце яке має для гіда особливе значення. Це Меморіал «Тим, хто врятував світ». Його присвячено ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС і не лише пожежникам, але й людям інших спеціальностей. Памˊятник було зведено коштом пожежних до десятої річниці Чорнобильської катастрофи. Юля навіть вірш написала, присвячений рятувальникам світу.

Загалом для Юлі робота супром — це невід’ємна частина життя. Вона щаслива, що може все гармонійно поєднувати й кайфувати від того, що робить вже протягом 3 років.

МАРГАРИТА ГУК. ЕНЕРГІЯ ЗОНИ ВІДЧУЖЕННЯ

Липень 2016 року став для Маргарити Гук доленосним — тоді вона вперше потрапила до зони відчуження, відвідала її з ознайомчою метою. І все, пропала людина. Всі мрії тільки про те, щоб працювати в ДП «ЦОТІЗ» супром.

«Коли побачила вперше Чорнобиль, атомну станцію та Прип’ять, почула історії про те, що відбувалось та відбувається, не стримувалась — плакала, настільки мене зачепило. Все пропустила через себе, особливо у Прип’яті та Чорнобилі. Там найбільше відчувалось те, як застиг час — і водночас він йде вперед. Ось такий незрозумілий сюр…» — пригадує свої перші враження від перебування Марго.

Додому майбутній супр, а тоді ще вчитель, їхала з багатьма світлинами, зробленими у зоні відчуження і новою метою. Дівчина пригадує, як після відвідування Чорнобильської зони підготувала урок, присвячений катастрофі 1986 року, але доносила події до дітей вже як людина, що на власні очі бачила місця, де все відбувалось. І діти сприйняли все, навіть сльози були.

Маргарита поставила собі ціль — працювати у зоні відчуження. Для цього написала резюме і почала пошук вакансій на підприємствах ЧЗВ. Наполегливість Марго було винагороджено — влітку 2019 року вона стала супроводжуючою особою ДП «ЦОТІЗ». І хоч стаж роботи у зоні відчуження у Маргарити Гук невеликий, але завдяки енергійності та неймовірної допитливості, вона має величезні знання з історії створення зони відчуження та багато наочності, яку використовує при супроводі. Всі її екскурсії проходять на одному диханні, кожній локації вона приділяє багато уваги. Має змогу згуртовувати навколо себе відвідувачів й створювати дружню атмосферу. День, проведений з Марго, проходить легко та цікаво.

«Я намагаюсь донести до відвідувачів, що зона відчуження — то не Діснейленд і не парк розваг, що це місце, яке виникло внаслідок трагічних подій. Їхати сюди потрібно не тому що наразі це модно — тільки за крутими фоточками з зони, а для того, щоб побачивши все це, переосмислити своє життя та ставлення до нього. Ми маємо цінувати те, що в нас є, цінувати й любити рідних, які поруч. І перебування у Чорнобильській зоні якнайкраще підходить для перерозподілу життєвих цінностей», — стверджує Маргарита.

Інфраструктура Чорнобильської зони поступово розвивається. Наразі у Зоні відчуження діє 15 наземних маршрутів по покинутих містах і селах, Чорнобильській АЕС, ЗГРЛС «Дуга», веломаршрут, частиною зони можна подорожувати на всюдиходах «Sherp» та човнах. Є навіть повітряні маршрути. На усіх проведено радіаційно-дозиметричний контроль. За оцінками ДСП «Екоцентр», контрольні рівні можливого опромінення гарантовано не буде перевищено.

Фото та інформація ДП «ЦОТІЗ»

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»