Левко Ревуцький — «камертон» української музики

Народився видатний митець на Чернігівщині у селі Іржавець, Прилуцького повіту. Батько походив з козацького роду Петра Ревухи-соратника Гетьмана П. Сагайдачного. Ревуцькі у 5 поколіннях були священниками, не винятком був і батько композитора, однак він полишив сан та працював попечителем сільської школи. Мати композитора — Олександра Дмитрівна походила із знаменитого українського роду Стороженків, які були нащадками молодшої доньки Богдана Хмельницького — Марії.

Музичний талант хлопчика проявився ще у ранньому дитинстві, а з 10 років Левко вже непогано володів грою на фортепіано та займався імпровізацією. За його абсолютний слух майбутнього композитора називали Камертоном.

У 1903 році батьки влаштовують хлопчика до приватної гімназії Готліба Валькера. Незабаром доля зводить Левка з видатним композитором Миколою Лисенком, який стає вчителем юнака.

«Микола Лисенко став для мене зразком ставлення до мистецької справи», — згадував із вдячністю свого наставника митець.

У 1907 році Лев Ревуцький вступає на фізико-математичний факультет Київського університету, а за рік переводиться на юридичний факультет, паралельно навчаючись у класі фортепіано Імператорського музичного училища.

У 1913 році після реорганізації навчального закладу у Консерваторію Левко Ревуцький стає одним із перших студентів нового вишу, навчаючись на фортепіанному факультеті в класі Г. Ходовського та в класі композиції у Р.М. Глієра.

У цей же період композитор знайомиться зі своєю майбутньою дружиною. За іронією долі, як його тезка граф Толстой: Лев Миколайович Ревуцький одружився з Софією Андріївною, проте окрім співпадіння імен нічого спільного з російським класиком, ні у характері, ні у побуті подружжя Ревуцьких не мало. Їх єдиний син Євген став відомим лікарем, і ніхто з онуків та правнуків композитора не продовжив його справи, віддавши перевагу медицині. Тому, у родині часто жартували, що як «композитор Ревуцький не має ні попередників, ні нащадків».

Завдяки його надзвичайно успішній педагогічній роботі українська музика збагатилася цілою плеядою талановитих композиторів: це і брати Майбороди, Аркадій Філіпенко, Віталій Кирейко, Микола Дремлюга, Анатолій Коломієць, Вадим Гомоляка та багато інших.

Не забував Левко Ревуцький і свого видатного вчителя Миколу Лисенка. У 20-х роках, він, як музичний редактор, починає вивчати його творчу спадщину, готуючи повне видання його творів. А у 1936 році Левко Ревуцький разом з Борисом Лятошинським та Максимом Рильським готують нову редакцію опери М. Лисенка «Тарас Бульба». Одним із кращих номерів цієї вистави є безперечно героїко-епічна увертюра, оркестрування якої майстерно виконане Левком Ревуцьким.

Серед власних найбільш успішних творів композитора можна назвати концерт фа мажор для фортепіано з оркестром, кантата «Хустина», камерно-вокальна лірика та оброки народних пісень. Окреме місце у його творчій спадщині посідає Друга Симфонія, за яку митець був відзначений Державної премії Радянського Союзу.

Незважаючи на численні нагороди та регалії відносини композитора з Радянською владою були досить складними, а сам Левко Ревуцький мав репутацію «буржуазного націоналіста». На щастя, композитор не розділив долю свого старшого брата Дмитра (відомого літератора, фольклориста та музикознавця), який був по звірячому вбитий разом з дружиною агентами НКВС у 1941 році. Мотиви цього жахливого злочину залишаються нез’ясованим і по нині…

Влада усіляко намагалася схилити композитора на свій бік, проте Левко Миколайович відмовився не лише прославляти партію та Леніна, але і взагалі, майже припинив писати музику, зосередившись переважно на викладацькій та громадській діяльності.

Досліджуючи творчу спадщину композитора, музикознавці зазначають, що «Ревуцький подбав про те, щоб наша, українська музика, не втрачаючи себе, увійшла як рівна у світову культуру. Щоб підняти її на такий рівень, потрібно було (майже буквально) відірватись від землі. Це і зробив Левко Ревуцький».

Світлини з сайту Спілки композиторів України

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»