День Героїв Небесної сотні: страшні та героїчні моменти Революції Гідності

Євромайдан. Фото: Борис Корпусенко
Євромайдан. Фото: Борис Корпусенко

Сьогодні, 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної сотні — загиблих протестувальників під час Революції Гідності.

Для України впродовж віків питання одне питання було чи не найголовнішим: яка ціна свободи? Григорій сковорода у вірші De Libertate писав:

Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш болото.

Свобода для нашої країни і справді вартує дорожче за будь-які гроші, адже вона завжди вимірювалась людськими життями. Не винятком стала і Революція Гідності, 107 героїв своїми життями подарували нам свободу обирати власний шлях. По аналогії з сотнями самооборони Майдану їх назвали Героями Небесної сотні.

20 лютого 2014 року стало переламним моментом Революції Гідності та точкою неповернення. Це була кульмінація масових розстрілів, найстрашніший день боротьби з режимом Януковича. Цей день називають «кривавим четвергом», майже половина Героїв Небесної сотні — 48 людей — загинули в цей день.

Це не звичайна пам’ятна дата. З одного боку — це страшна трагедія та непоправна втрата, з іншого — це один з найкращих прикладів самопожертви та особистої відваги українців, які борються за свою свободу.

Україна напередодні Майдану

Сьогодні європейські прагнення України є чимось однозначним та надзвичайно логічним. Однак із самого проголошення Незалежності дискусії навколо цивілізаційного вибору буквально формували політику та нерідко розділяли Україну.

У 2004 році під час Помаранчевої революції українське суспільство здавалось висловило свою позицію, але обраний курс знову опинився під питання у 2010 році, коли президентом України став Віктор Янукович. Вперше незалежна українська держава зіткнулась із поверненням русифікації в усіх сферах суспільства, а корупція досягла раніше небачених масштабів.

Коли саме почався Євромайдан є питанням дискусійним. Хтось скаже, що 30 листопада 2013 року, одразу після силового розгону «Беркутом» студентів на Майдані Незалежності, які так і не дочекались підписання угоди про асоціацію з ЄС. Інші заперечать, що початком є акції, які почались із 21 листопада, зрештою сьогодні День Гідності та свободи ми відзічаємо саме цей день. Для когось все розпочалось набагато раніше — із обранням Януковича.

Найпершими постраждалими ж стали учасники акції, які вийшли 21 листопада через рішення Кабміну Миколи Азарова, яке припиняло підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Янукович мав усі шанси виправити ситуацію, проте 29 листопада залишав Вільнюс, де в рамках саміту «Східного партнерства» не підписав угоду про асоціацію з ЄС. І хоча для багатьох це не стало несподіванкою, переговори Янукович використовував лише для підсилення своїх позицій у газових переговорах з Москвою, таке рішення викликало шквал критики та обурення з боку суспільства.

Проте все змінилось 30 листопада. Достеменно невідомо, хто прийняв доленосне рішення розігнати вночі «надокучливих студентів» та встановити «йолку». Однак вже на наступний день стало зрозуміло — нового Майдану не уникнути. На захист студентів в центрі Києва зібралось близько мільйона обурених людей, більшість з яких вимагала відставки тодішнього президента та його соратників, які на той момент контролювали усі ключові посади в Україні.

Під час Євромайдану. Фото: Борис Корпусенко.

Перші Герої Небесної сотні

На початку Євромайдану могло здатись, що він повторить долю Помаранчевої революції і стане ще одним прикладом мирного протесту, який зумів переломити ситуацію в країні. Але оточення і зрештою сам Янукович не збирались просто так приставати на вимоги протестуючих.

З 30 листопада до 18 січня ситуація на Майдані і справді була відносно мирною. Проте вже 4 грудня біля Верховної Ради з’явились близько 2 тисяч людей і палатки «Партії Регіонів», які згодом назвали «Антимайданом». Це також стало своєрідною базою для «тітушок», яких використовували для побиття активістів Євромайдану.

Загиблі вже з’явились під час цього «мирного» етапу. Першою жертвою став кримчанин Павло Мазуренко, який мешкав та працював у Києві і відвідував акції протесту із самого початку. 18 грудня він повертався додому на Борщагівці, його зупинила група чоловіків, вдягнених в бронежилети та шоломи. Вони попросили в нього документи, а після того сильно побили Павла. 22 грудня він помер від численних травм.

За невідомих обставин в грудні загинув сум’янин Тарас Слободян. Тривалий час він вважався зниклим безвісти, його тіло знайшли лише навесні 2014 року. Напади на активістів продовжувались аж до самого повалення режиму Януковича.

Перші постріли

16 січня влада вирішила піти ва-банк і вивести протистояння з Євромайданом на до цього небачений рівень. В цей день провладна коаліція на чолі з «Партією Регіонів» прийняла цілий ряд «диктаторських законів». Навіть прийняття їх відбувалось із суттєвими порушеннями, без попереднього обговорення, а самі депутати голосували підняттям рук.

Самооборона Євромайдану. Фото: Борис Корпусенко

Ці акти суттєво обмежували особисту свободу та фактично криміналізували будь-які опозиційні акції, а також розв’язували руки силовикам у плані переслідувань та силових розгонах. Наступного дня Янукович ці закони підписав, а 19 лютого 2014 року розпочались перші серйозні сутички. Обурені учасники Євромайдану вирушили до Верховної Ради через вулицю Грушевського, де їм шлях перекрили співробітники міліції та спецпризначенці «Беркуту».

Поліція застосувала світло-шумові гранати та водомети (всупереч забороні використовувати їх при температурі нижче 0°С). У відповідь протестувальники кидали коктейлі Молотова та петарди, два міліцейські автобуси були повністю спалені та перевернуті, з шин було споруджено вогняну перепону для того, щоб утримати спробу наступу силовиків.

З боку міліції в хід пішли помпові рушниці та продовжили використовувати водомети, пояснюючи це необхідністю загасити палаючі авто. В результаті цих суточок загинуло троє людей: від отруєння нервово-паралітичним газом та ускладненнями від пневмонії після потрапляння під крижану воду водомета.

Сутички із «Беркутом» продовжувались і в наступні дні, 21 січня 1400 активістів Євромайдану постраждали від кульових чи осколкових поранень. На річницю Дня Соборності України — 22 січня з’явились перші загиблі від помпової зброї. Від кульових поранень помер двадцятирічний студент з Дніпропетровщини Сергій Нігоян. Такою ж смертю загинуло ще двоє людей: Михайло Жизневський та Роман Сеник.

Перші постріли та смерті обурили навіть тих, хто до цього залишався байдужим. Євромайдани по всій України змогли активізуватись та залучити величезну кількість людей.

Спалені автобуси міліції. Фото: Борис Корпусенко

На кінець 24 січня протестувальники захопили 8 обласних державних адміністрацій: Івано-Франківську ОДА, Чернівецьку ОДА, Тернопільську ОДА, Рівненську ОДА, Львівську ОДА, Хмельницьку ОДА, Житомирську ОДА. 28 січня уряд Азарова було відправлено у відставку, більшу частину«диктаторських законів» було скасовано. Однак Верховна Рада і провладна коаліція зволікали із прийняттям необхідних поправок до Конституції України.

«Кривавий четвер» та втеча Януковича (18-22 лютого)

Зволікання Верховної Ради продовжувалось до середини лютого. Перша попереджувальна хода 6 лютого з вимогою не припиняти роботу парламенту обійшлась досить мирно.

Коли ситуація впродовж наступного тижня не змінилась, 18 лютого розпочалась велика хода з Майдану до Верховної Ради, участь в якій взяли тисячі людей, однак на цей раз активістів зустріли внутрішні війська, «Беркут», та «тітушки», яких озброїли автоматами зі складів МВС.

Сутички знову відновились, на цей раз вони були найжорстокішими за весь час протистоянь, вперше з’явились загиблі від вогнепальної зброї.

Вже ввечері були відключені опозиційні канали, повністю зупинено київський метрополітен, а о 20:00 розпочався штурм Майдану з Європейської площі та Інститутської, який тривав 17 безперервних годин. О 22:00 з’явилось повідомлення про пожежу в Будинку профспілок, звідки почали евакуювати людей, однак двох з них врятувати не вдалось.

Оборона Євромайдану тривала майже усю ніч, до ранку більша частина наметового містечка вигоріло вщент, а кількість загиблих склала 29 осіб, близько 500 протестувальників було поранено. СБУ оголосила про початок «антитерористичної операції», протестувальникам поставили «ультиматум» — повністю звільнити Майдан.

Член-кореспондент НАН України доктор Микола Кузнецов із сином після побиття на Інститутській 18 лютого. Фото Миколи Василечка.

Увечері 19 лютого почались переговори з Януковичем, а штурм було тимчасово припинено, однак найстрашнішим днем виявився четвер 20 лютого. Близько п’ятої ранку пролунали нові постріли, спецпризначенці «Беркуту» відновили спробу взяти штурмом Майдан, однак згодом відступили до Інститутської, а Самооборона Євромайдану відновила наступ на раніше втрачені позиції, при цьому по ним активно вели вогонь снайпери з дахів будинків, зокрема з готелю «Україна».

До 9 ранку мітингарі повернули усі втрачені позиції і навіть розширили їх. Серед силовиків натомість ширилась деморалізація відстороненою позицією МВС, з лав «Партії Регіонів» почали масово виходити нардепи, а Янукович у цей час активно готувався до своєї втечи із Межигір’я.

У містах західної України місцеві активісти брали штурмом будівлі МВС, СБУ та прокуратури. Ситуація для влади складалась невтішною, о 17:00 годині Верховна Рада засудила «Антитерористичну операцію» та проголосувала за негайне повернення всіх силових структур до місць дислокації.

Розстріли активістів 20 лютого стали переламним моментом Революції Гідності, у протистояннях загинули 48 людей, цей день потім назвуть «Кривавим четвергом». 21 лютого Україна зустріла в нових реаліях, Верховна Рада повернула в дію Конституцію 2004 року, після обіду усі силовики були виведені з урядового кварталу.

Янукович вилетів до Харкова, де він останній раз звернувся до українців в якості президента. А вже 22 лютого його було усунуто з посади президента України, Перемога Майдану була невідворотною, однак ціна вимірювалась у людських життях.

Увечері 21 лютого на Майдані розпочалось масове прощання із Героями Небесної сотні, після відспівування загиблих проводжали в останню путь піснею «Пливе кача по Тисині».

Сгорівша будівля Будинку профспілок. Фото: архів Вечірнього Києва

Після Майдану

Події під час Революції Гідності сколихнули не лише Україну, але й увесь світ, впливові європейські та американські політики висловлювали щирі співчуття та підтримку українцям, які боролись за свою свободу.

Зокрема, на той час віцепрезидент США Джо Байден так висловився про події на Майдані Незалежності:

Серед вогню та льоду, снайперів на дахах, Небесна Сотня заплатила найстрашнішу ціну патріотів… Їхня кров та мужність дають українському народові другий шанс на свободу

Героями Небесної сотні стали люди різних національностей, віросповідань, освіти, віку. Серед них громадяни України, Білорусі та Грузії. Наймолодшому з Героїв — Назарію Войтовичу — було 17 років. Найстаршому — Іванові Наконечному 82 роки. Зі 107 Героїв Небесної сотні — троє жінок: Антоніна Дворянець, Ольга Бура та Людмила Шеремет.

На превеликий жаль, розслідування злочинів проти Майдану триває до сьогоднішнього дня, досі не названо і не покарано винних. Та це не єдине випробування, з яким стикнулась Україна.

Ще в лютому 2014 року під час протистоянь на Майдані Росія розпочала військове захоплення Криму, а незабаром на Донбасі розпочнуться справжні бойові дії, які не вщухають до сьогодні. Однак одне можна констатувати з абсолютною впевненістю, Небесна сотня подарувала ту надію, яка навіть через багато років надихатиме нас на боротьбу за свободу України.

Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»