Пішов з життя знаний театральний режисер Сергій Проскурня

Митцю було лише 64 роки
Митцю було лише 64 роки

Учора у віці 64 роки пішов з життя режисер та продюсер Сергій Проскурня. Колеги та друзі згадують митця у соціальних мережах.

Сергій Проскурня — український театральний режисер, продюсер, лауреат премій Національної спілки театральних діячів України «Експеримент» (2001) та імені Сергія Данченка (2017).

Сергій Владиславович Проскурня народився 28 листопада 1957 року у ЛЬвові. Згодом родина переїхала до Черкас. Спершу він пов’язував своє життя з музикою, закінчив музичне училище. Згодом працював вчителем, служив в армії і аж після цього нарешті вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (нині Київський національний університет) на акторсько-режисерський курс.

З початку сезону 1983 Сергій Данченко запросив Сергія Проскурню режисером до Державного академічного драматичного театру імені Івана Франка (у театральному інституті одержав право вільного відвідування). У 1983—1987 він брав участь у постановках вистав «Енеїда» (за Котляревським) та «Вибір» (за Бондарєвим) (постановник Сергій Данченко), «Герой Заходу» (за Сінгом) і «Сімейний детектив» (за Синельниковим; постановник Володимир Оглоблін).

З 1984 почав викладати майстерність актора та режисера на курсах Леоніда Артемовича Олійника та Сергія Володимировича Данченка. 1987 — спільно з Адою Роговцевою поставив дипломну виставу «Чайка» (за Чеховим), у якій в ролі Треплєва дебютує Остап Ступка.

Брав участь в організації серії «Київських театральних вечорів» (1986—1988), в тому числі — дебюту поетичної групи «Бу-Ба-Бу» (Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак); у вечері, присвяченому 100-річчю від дня народження Леся Курбаса; вечері, присвяченому 70-річчю Данила Лідера.

1988—1989 — брав участь у розробці концепції Всеукраїнського фестивалю популярної пісні та сучасної музики «Червона рута», був співавтором сценарію (спільно з Кирилом Стеценком і Олександром Ірванцем) і головним режисером 1-го фестивалю у Чернівцях (вересень 1989).

Був одним із засновників театрального фестивалю у Львові і дав йому назву «Золотий лев» (жовтень 1989).

Організовував театральні фестивалі, радіовистави, театральні обміни з кращими театрами Західної Європи, працював з театральними фестивалями по всьому світу. Ставив вистави у театрах Львова, Києва, Одеси та Черкас.

Впродовж п’яти років з 2008 року організовував державні паради та концерти до Дня незалежності України.

2013—2014 — втілив масштабний кінопроект «Наш Шевченко» (частину сюжетів знімав на Євромайдані). Розробив концепцію виставки «Шевченкоманія», яка тоді ж відбулася в Мистецькому Арсеналі (Київ).

Є режисером ораторії «З нами Бог». Цей твір, присвячений Героям Небесної Сотні та військовим, що воюють на сході України, був поставлений на Софіївській площі до 23-ї річниці Незалежності України[

«Це був не просто режисер, видатний культурний діяч, філософ.Я його називав наш Драматург. Важко осягнути масштаби подій, яких торкалось його серце та креатив. Мій ВЕЛИКИЙ ДРУГ.Величезна втрата для мене. для усіх нас…Пишу про тебе у минулому часі і не вірю…Розривається серце від болю», — написав актор Євген Нищук.

«Сергій — життя, карнавал і рух. Сергій — очі в душу, посмішка, яка підтримає і розвеселить, трохи філософської печалі, щоб наступної миті відштовхнутися від землі і бути головою в небесах. Сергій — авантюра, діяльність, проекти, нове. Сергію, ну, навіщо ж? Уже закінчився цей проклятий 2020-й, який стількох прекрасних забрав, і ірраціонально вірилося: треба, щоб усі дорогі пережили цей 2020-й, наче потім буде звільнення від законів смерті чи хоча б передишка. Ти пережив, і тебе нема… Повірити в це неможливо. Прийняти? Змиритися? Суцільна провина перед всіма: не передзвонила, не відгукнулася, не поцікавилася, — написала журналістка, мистецтвознавиця, арт-менеджерка Валентина Клименко. — Рисочка між роками народження закрилася датою смерті, і відкриваються очі — ким ти насправді був для культури. А для нас! Скільки зробив. Я ще пам’ятаю фестиваль „Березілля“: не повіриш, одного разу я дивилася по телевізору якесь державне свято і не вірила своїм очам: всі ті, люди, які по-справжньому рухають мистецтво і творять нове тут і тепер, були на екрані — найкращі українські актори, співаки, музиканти. Я хотіла жити в цій країні мрій, де такі державні концерти!!! Ти був режисером».

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»