Пам’яті геніального Верді: «Ріголетто» у Національній опері столиці

Прем’єра на київській сцені відбулася 28 березня 1998 року
Прем’єра на київській сцені відбулася 28 березня 1998 року

27 січня вперше після карантину у Національній опері прозвучала опера «Ріголетто» видатного італійського композитора Джузеппе Верді (1813-1901).

Дата вистави виявилася досить символічною, бо саме 27 січня 1901 року в розкішному готелі Grand et de Milan у самому серці Мілану, цей видатний музичний геній залишив цей світ, залишивши у спадок 26 опер, переважна більшість з яких є визнаними музичними шедеврами, зокрема «Набукко», «Травіата», «Трубадур», «Ріголетто», «Бал маскарад», «Аїда» та «Дон Карлос», а завдяки унікальному мелодійному дару композитор назавжди ввійде в історію класичної музики як «Король мелодій».

Створюючи свої шедеври композитор велику увагу приділяв тому, як на його думку, має звучати справжня опера та ідеальні виконавці оперних вистав.

«Справжній музикант повен мати великий талант, душу та сценічне чуття», а «якщо оперу неможливо виконати так, щоб вона відображала безпосередній задум автора, то краще її не виконувати взагалі», — любив зазначати Джузеппе Верді.

Карикатура «Верді та Ріголетто»

Створення опери «Ріголетто» у 1851 році стало початком зрілого етапу творчості композитора. В основу вистави лягла одна із кращих трагедій Віктора Гюго «Король бавиться», яка була заборонена цензурою через зображення образу монаршої особи у зневажливому контексті. Тому, композитору та лібретисту опери Франческо Марії П’аве довелося докласти чимало зусиль та перенести дію вистави до італійського міста Мантуя, а Короля Франції Франциска Першого замінити відповідно на Герцога Мантуанського. Також були змінені й імена інших героїв, а блазень Трібуле став зватися на італійський лад Ріголетто. Щоправда, такій переробці власного твору зовсім не зрадів Віктор Гюго, який тривалий час чинив перепони щодо постановки опери у Парижі. Незважаючи на це, опера побачила світ майже 170 років тому — 11 березня 1851 року на сцені театру Ла Феніче у Венеції.

Театральна афіша

З першої постановки опери «Ріголетто» мала величезний успіх, а геніальна музика з перших нот зачаровувала глядачів яскравими мелодіями, які підкреслювали та доповнювали сценічну дію. Кожний із персонажів вистави — це закінчений та багатогранний образ, який вимагає від виконавця не лише яскравих вокальних даних та техніки, але і переконливої акторської гри. Поруч із яскравими сольними номерами, музичною вершиною вистави є знаменитий квартет з 3 дії, де композитор майстерно розкриває почуття та переживання 4 героїв вистави.

Музика «Квартету» свого часу надихнула Ференца Ліста на створення власного музичного твору на теми опери «Парафраз з опери Ріголетто», де він відтворює цей абсолютний музичний шедевр у фортепіанній фактурі…

На київській сцені опера «Ріголетто» була вперше поставлена у 1863 році силами італійської трупи, і була з великим успіхом сприйнята глядачами. За свою 120 річну історію на сцені нашого театру було 5 постановок вистави, останню сценічну версію втілила у 1997 році легендарна театральна режисерка Ірина Олександрівна Молостова (1929-1999), для якої ця постановка стала «лебединою піснею».

Ірина Олександрівна Молостова
Ірина Молостова та Іван Пономаренко — корифеі під час репетиціі «Ріголетто» 1997 рік.

За цей час головні партії у виставі з великим успіхом виконували видатні українські співаки: Марія Стеф’юк, Ольга Микитенко, Ольга Нагорна (Джільда), Роман Майборода, Іван Пономаренко, В’ячеслав Лупалов (Ріголетто), Олександр Востряков, Михайло Дідик, Олександр Гурець (Герцог), Валентин Пивоваров (Спарафучілє) та інші.

На сьогодні традиції корифеїв продовжують представники молодшого покоління співаків, зокрема молодий талановитий тенор Валентин Дитюк, який створив чудовий образ молодого легковажного гульвіси — Герцога Мантуї, який розбив серця тисячам красунь. Ну а легендарна пісенька «Серце красуні завжди мінливе» стало чудовою кульмінацією цього образу та викликало справжню овацію у глядачів.

Зворушливий та ніжний образ Джільди створює чарівна Сусанна Чахоян, чий дзвінкий сріблястий тембр ідеально підходить до виконання цієї партії. В знаменитій арії з 1 «Caro nome» співачці вдалося неймовірно точно передати стан закоханої юної героїні, а майстерно виспівані рулади доставили глядачам неабияке задоволення…

Дуже зворушливою вийшла і фінальна сцена вистави, де вмираюча Джільда, яка віддала життя за своє кохання, прощається зі своїм батьком Ріголетто.

Щодо виконавця головної партії — провідного баритона театру Генадія Ващенка, вокальна частина була на належному рівні, проте в акторській грі образ люблячого батька вдався співакові значно краще, за образ придворного блазня.

Образ бандита Спарафучілє майстерно створив Сергій Ковнір, а його глибокий бас з перших нот заворожував глядачів красою тембру.

Грайлива та кокетлива красуня Маддалена була втілена молодою співачкою Іриною Петровою, а досвідчений Тарас Штонда створив образ грізного старого Графа Монтероне, який за кепкування над власним батьківським горем, навів прокляття на блазня Ріголетто…

Гарно звучав оркестр під керівництвом диригента Віктора Олійника, який відносно недавно працює в Національній опері України, втіливши чимало цікавих музичних проєктів на сцені Донецької філармонії та «Донбас опери».

фото з сайту Національної опери

Приємно, що ця класична та дещо традиційна постановка вистави не втрачає актуальності і на сьогодні, вражаючи яскравими костюмами та декораціями, а прекрасний склад виконавців останньої вистави забезпечив великий успіх у публіки цього неповторного шедевра, створеного генієм видатного італійця Джузеппе Верді.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»