Рейнгольд Глієр: видатний композитор всупереч волі батьків та обставинам
11 січня 1875 року у Києві народився видатний композитор ХХ століття Рейнгольд Моріцович Глієр (1875-1956). Батьки композитора мали німецько-польське коріння та походили з невеличкого саксонського містечка Клінгенталь.
Свого часу, дідусь композитора переїхав до Києва та купив будинок на вулиці Басейній, 6, відкривши там майстерню з виробництва духових музичних інструментів. Сімейну справу продовжив батько композитора, який хотів, щоб і юний Рейнгольд займався родинним ремеслом.
Проте, хлопчика значно більше цікавила музика, яку відтворювали інструменти, ніж процес їх виробництва. Батьки не поділяли захоплення сина, тому під час навчання у Другій Київській гімназії, хлопчик потайки бере уроки гри на скрипці у одного старенького скрипаля-аматора, а згодом у студентів.
У 1891 році Рейгольд Глієр вступає до Київського музичного училища, де його викладачем стане відомий скрипаль О.Шевчик. За рік з гастролями до Києва приїде знаменитий композитор Петро Чайковський, який диригуватиме свій видатний твір «Увертюра 1812 рік». Виступ геніального композитора справить на юнака надзвичайно сильне враження і він твердо вирішує присвятити життя саме музичній композиції:
«Вперше в житті я став свідком таких овацій, такого тріумфу… Цей складний комплекс вражень і став поштовхом, що вирішив мою подальшу долю», - згадуватиме згодом Рейнгольд Глієр.
Після закінчення училища молодий композитор, всупереч бажанню рідних, продовжує свою музичну освіту в Московській консерваторії, де його педагогом був відомий композитор С.Танєєв, а кумирами молодого митця Сергій Рахманінов та Олександр Скрябін.
У період навчання молодий киянин проявив надзвичайну працездатність, ретельно вивчаючи не лише твори, які передбачені програмою, але і багато інших, знайомлячись з творами своїх сучасників та тісно вивчаючи фольклор різних народів та національностей.
«Ніхто в мене ніколи так багато не працював у класі, як Глієр, — писав Сергій Танєєв своєму колезі Антонові Аренському. За перший струнний секстет молодий композитор одержить Музичну премію імені Михайла Глінки - найпрестижнішу музичну премію дореволюційної Росії.
Після закінчення з золотою медаллю консерваторії, молодий композитор у 1913 році повертається до Києва для викладання композиції у новоствореній Київській консерваторії, а за рік він стає її директором.
«Він не лише чудовий музикант, він ще й талановитий організатор», - зазначали про Глієра його колеги.
Дійсно, за роки роботи у Києві композитору вдалося створити не лише власну композиторську школу, з якої вийшли два найяскравіших представники української музики першої половини ХХ століття - Борис Лятошинський та Левко Ревуцький, але і значно активізувати мистецьке життя нашого міста. На його запрошення у Києві відбуваються гастролі провідних тогочасних музикантів та композиторів: Сергія Рахманінова, Олександра Гречанінова, Сергія Прокоф’єва, Яші Хейфеця та інших.
Велику увагу композитор приділяє і українській тематиці: пише симфонічну поему за мотивами поезії Тараса Шевченка, музику за його творами «Гайдамаки» та «Іван Гус», розпочинає роботу над симфонічною картиною-балетом «Запорожці».
Українська тема була улюбленою у творчій спадщині композитора і після повернення до Москви у 1920 році. До 125 річниці з Дня народження Видатного Кобзаря Глієр створю симфонічну поему «Заповіт», часто звертається до мотивів українських народних пісень і в своїх інших симфонічних творах. В останні роки життя композитор звертається до творчості Миколи Гоголя, працюючи над балетом «Тарас Бульба».
У творчій спадщині композитора понад 500 творів, зокрема 7 балетів, 5 опер, понад 20 симфонічних композицій, близько 150 романсів та вокальної лірики.
Його ім’я носить Київське музичне училище (зараз Муніципальна академія музики імені Р.М.Глієра), а також вулиця у Святошинському районі міста.
Друзі та сучасники згадували композитора як «Людину з добрим серцем, чуттєву та поетичну». Р.М.Глієр вважав, що любов та краса змінюють світ на краще, тому його твори вражають чуттєвою ліричністю та проникливістю.
«Передавати свої похмурі настрої у музиці я вважаю злочином», — любив говорити учням видатний композитор.
Своїм життєвим кредо Рейнгольд Глієр вважав:
«Композитор зобов’язаний вчитися до кінця своїх днів, удосконалювати свою майстерність, розвивати та збагачувати своє світосприйняття, йти вперед та вперед…»
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»