Як Голодомор вплинув на Київ: історик розповів про маловідомі факти

Як Голодомор вплинув на Київ: історик розповів про маловідомі факти

Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів — серії репресивних заходів радянської влади проти українського народу.

Найбільший та наймасштабніший з них — Голодомор 1932-33 років, який без вагань можна вважати найстрашнішою трагедією за всю історію України.

Про те як Голодомор 1932-33 років вплинув на Київ, Україну та наш менталітет ми поспілкувались із Романом Подкуром — кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником інституту історії України, відділу історії державного терору радянської доби.

Роман Подкур

— Голодомор — це елемент репресивної політики?

— Звичайно, Голодомор — це метод державного терору. Взагалі слово «терор» перекладається з французької як «страх». Тобто залякування через голод.

Ми мало знали про Голодомор і репресії, тільки у середині 1990-х — на початку 2000-х почали масово публікуватися документи. Спочатку ми бачили все це як одну потужну хвилю, яка все змітає. Виявилось, що хвилі не ураганні, а чітко координовані, вони мали свій початок і кінець.

Селяни вже серйозно голодували у 1931 році і чинили спротив хлібозаготівлі. Як наслідок їхнього опору у 1932 році почалися масові арешти. І спочатку не особливо було зрозуміло, кого арештовують і за що, оскільки людям інкримінували розпливчасті звинувачення  — антирадянську агітацію чи шкідництво, антипартійні прояви. Деяких партійно-радянських працівників, які намагалися дискувати про розмір хлібозаготівлі, виключали з партії й арештовували.

— В чому була справжня причина арештів?

— Виявилося, що це пов’язано з хлібозаготівлею. Окремі партійно-радянські працівники відмовлялися виконувати нереальні плани, позбавляти селян права на життя, брати участь в обшуках і арештах. Вони розуміли — це не метод, селяни не те що відмовляються здавати збіжжя, його просто немає цього хліба.

Підготовка зерна для відправлення на зсипний пункт у колгоспі імені Г. І. Петровського. с. Петрово-Солониха Миколаївська обл., 1933 р.

А потім чергова хвиля – із початку 1932 і до серпня. Ще одна величезна хвиля - з 20 листопада почалися масові арешти «контрреволюційного петлюрівського елементу». Вони нагадували операції 1937 року. Загалом на 10 січня 1933 р. співробітники А потім чергова хвиля — із початку 1932 і до серпня. Ще одна величезна хвиля — з 20 листопада почалися масові арешти «контрреволюційного петлюрівського елементу». Вони нагадували операції 1937 року. Загалом на 10 січня 1933 р. співробітники ДПУ УСРР заарештували 19224 осіб, із них 8344 колгоспників, 8493 одноосібників.

Окрім селян, арештовували голів колгоспів, комірників, бухгалтерів, представників місцевого партійно-радянського апарату, які намагалися максимально пом’якшити наслідки конфіскаційної хлібозаготівлі.

— А скількох розстріляли?

— За даними, що опублікували представники російської ФСБ, в СРСР лише 1932 року засудили до смерті 2728 осіб. Із них 929 осіб в Україні — тобто майже третина розстріляних з усіх радянських республік.

— Чи були страхи Сталіна стосовно прагнення до незалежності українців виправданими на той час?

— Він дійсно з величезним занепокоєнням ставився до України. Починаючи з 1920-х років Сталін боявся, що в серед українців виникне заворушення, яке змусить керівництво СРСР випустити Україну зі своїх кігтів.

— Чому він там так думав?

— У нього був достатньо великий досвід спілкування з українськими керівниками, які належали до різних колись політичних партій — це і націонал-комуністи, українські соціал-демократи, ці люди часто залишалися при своїх поглядах. Але для нього саме слово «націонал» означало можливість створення незалежної держави.

Другий аспект — повстанський рух на початку 1920-х років, він був масовим і Сталін бачив його потенціал і прагнення селян. Коли ж він почав суцільну колективізацію, його навіть не стільки спротив злякав, скільки гасла, наприклад: «За Ради без комуністів». Це означало, що селяни готові самі керувати певними територіями чи селом, чи навіть країною і УНР ще жила у пам’яті.

— Тобто Сталіна дратувала «неслухняність» українців?

— Так, оці всі повстання сформували у Сталіна переконання, що Україну треба зробити слухняною будь-якими зусиллями.

Сталін забирав із селян «куркулів», а хто такі куркулі? Це селянин-власник — людина, яка має майно, худобу і ділянку землі, він має економічне підґрунтя. А якщо вони його мають, то рано чи пізно ці люди будуть висувати політичні вимоги, бо вони роблять економічну основу держави. Сталін зрозумів, що якщо він їх не «попустить», то українці знайдуть зброю і піднімуть повстання.

Допит сільського куркуля на Одещині. Одеська обл., 1929 р.

— Як селяни сприйняли «розкуркулення?

— Коли їх почали «розкуркулювати», почалися масові бунти, при чому не тільки серед заможних, повстали колишні червоноармійці і партизани, які воювали за радянську владу в Україні.

На початку 1920-х років вони отримали шматок землі, за ці 10-15 років вони розбудували міцне господарство. Це і стало поворотним моментом, бо навіть ті люди, які воювали за радянську владу, виявилися неготовими сприймати перетворення селян у сільськогосподарських робітників, які не мають ніякої власності і працюють на державу за мізерну зарплатню.

— Наскільки тема Голодомору вивчена?

— Тему Голодомору насправді ми дослідили лише по «верхах», вивчили проблему голоду, фактично розпочали остаточну реконструкцію механізму творення Голодомору. Нам треба вибудувати достовірну історико-правову реконструкцію, яка б підтверджувала остаточно для всього світу, який ще сумнівається, чи був це геноцид. І геноцид саме українського народу.

Нам ще потрібно вивчати результати Голодомору, як він вплинув на радянське суспільство. Одним із перших, хто оцінив результати Голодомору, це були нацисти, які окупували Україну в 1941 році. Наслідки колективізації вони оцінили зі сторони…

— А як нацисти це трактували?

— Вони трактували це як злочин. Тут дві сторони, одна пропагандистська: «Сталін — вбивця», інша економічна. Коли нацисти побачили, що знищений селянин-власник — це для них виявилося шоком. Оскільки у їхньому розуміння власник — це економічна опора держави.

А в окупованій Україні немає з кого брати податок і продовольчий ресурс. Селянин, позбавлений засобів виробництва, був не зацікавлений у результатах праці. Саме тому вони скористалися колгоспами і перетворили їх на общинні господарства, продовживши політику суцільної експлуатації українських селян.

— Оця недостатня вивченість і дає простір для створення міфів про Голодомор. Які міфи зараз найпопулярніші?

— Центральний міф — що голод був всесоюзним, а і ніякого Голодомору не було. Голод був дійсно по СРСР, однак є специфічні методи хлібозаготівлі, які були застосовані лише для України. Російські історики не дають нам інформації про «чорні дошки» на теренах Росії. Нам невідомо, чи блокувалися села і цілі республіки так, як це було там, де проживали українці. Якби ці факти були, вони б уже опублікували їх, бо це серйозний аргумент на їхню користь.

«Чорна» і «Червона» дошки в с. Верхня Сироватка Харківської області до 1935 р.

Ще один міф — «українці самі собі влаштували Голодомор». Мовляв: «а хто ж там у республіці керував?». Але коли Сталін сам особисто почав правити протоколи політбюро України, начебто незалежного органу, але він це міг зробити, тому що знаменита КП (б)У — це був обласний осередок ВКП (б).

Комісія Молотова, яка восени прибула до України для проведення хлібозаготівлі, яскравий приклад прямого керування із Кремля. І центральний момент — всі плани хлібозаготівлі надавалися із Москви і Сталін вимагав від ЦК КП (б)У його повністю виконати.

Весь державний апарат республіки був під повним контролем Москви і виконував чіткі вказівки. І люди були поставлені перед вибором: або ти працюєш в цій системі і отримуєш всі блага, або ти помираєш.

Російським історикам дуже важливо підтвердити ще один міф: «Голодомор — це так треба було». Вони стверджують, що Радянський Союз за рахунок цього побудував промисловість. Так, вони побудували промисловість, але я завжди люблю порівнювати на прикладах.

Коли японці напали на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року, в американському флоті було 8 авіаносців, на 1 вересня 1945 року у США було 96 авіаносців. За 4 роки їх було побудовано 88 кораблів цього типу — ось це називається ефективність держави і промисловості!

Ще один міф — «цю трагедію списала війна». Але кількість радянських полонених в 1941 році — це показник, що люди не хотіли воювати за Сталіна.

— Як Голодомор вплинув на Київ?

— У 1932 році Київ не був столичним містом, а аграрно-індустріальним центром республіки. Цікаво те, що оці мікрорайони, які ми зараз називаємо Осокорки, Позняки, Троєщина, Вигурівщина — це на той час були села. І вони входили в приміську зону, яка керувалась в першу чергу міською владою.

У Києві проживало понад 600 тисяч людей. Якщо брати приміські зони, то це понад 770 тисяч на 1932 рік. Більшість населення — 43% складали українці, 27% євреї, 24% росіян і 6% поляків.

Якщо ми переглянемо тодішні рішення міської ради, а вона як раз займалась хлібозаготівлею, у неї в підпорядкуванні є приміська зона, яка мала годувати отой весь склад населення. Величезна проблема сталась в місті, як тільки почався голод.

Селяни здають зерно на хлібоприймальному пункті «Союзхліба». с. Кагарлик Київської області. 1932 р.

— Виходить у міста були свої колгоспи?

— Так. Ситуація з міськими колгоспами була подібною до загальноукраїнської. Тобто у 1931 р. викачали весь хліб, навіть не залишилося зерна для посіву.

Коли почались хлібозаготівлі, її виконали оці всі приміські колгоспи на 67%. Розмір хлібозаготівлі визначався із кількості реально зібраного хліба. Із врожаю виділялася частка для харчування населення, частина для годівлі худоби, і на хлібозаготівлю. То у рахунок виконаної хлібозаготівлі забрали усе, зерна не залишилося ні для людей, ні для худоби.

— Як місто жило в таких умовах?

— Селяни в першу чергу намагалися врятувати дітей, їх почали залишати у місті під державними установами. Діти, батьки яких померли, стали безпритульними, чимало дітей помирало. Фактично всі дитбудинки Києва були переповнені.

На Микільській набережній організували дитячий карантин, розрахований на 45 осіб, але одночасно перебувало там 190 дітей. А кількість безпритульних дітей у Києві обраховувалася в тисячах.

Міська влада намагалася забрати їх з вулиць, але на їхнє місце приходили нові. Місто не могло також і фінансували дитячі будинки, не було «фондів для харчування». Тобто дітей забирали, але годувати їх було нічим і вони там часто помирали.

Медпрацівники оглядають хворого в медчастині колонії для безпритульних в м. Дніпропетровську.1934 р.

У Києві тоді знаходилося 256 дитсадків, де перебувало 15 тисяч дітей, для них були розраховані гарячі сніданки, але їх отримували лише 16%. Продовольства просто не було. Таке воно було щасливе «сталінське дитинство»

— Чи фіксували причини смерті в киян?

— Причини смерті реєструвалася у ЗАГСах, згідно з довідкою лікаря. Часто лікарі писали причину смерті — «різке виснаження», або «дистрофія». Деякі лікарі були змушені приховувати причину смерті через заборону згадувати про голод і тому писали — «невідомо».

У більшості смертних випадків місцем проживання людей був не Київ. Це або оточуючі села, або ті, хто з Київської області приходили у пошуках шматка хліба і помирали прямо на вулицях. Потім їх ховали на Сирці в тому самому Бабиному Яру, на Лук’янівському кладовищі

Але масово помирали і міські жителі. У Сталінському районі (нині — частина Святошинського району — ред.) 1 березня 1933 року, у розпал голоду, померло аж 40 осіб з діагнозом «виснаження». Загалом від голоду загинуло 2138 осіб і це лише мешканці цього району.

Лікарське свідоцтво від 1 липня 1933 р.

Чимало мешканців Києва помирали від супутника голоду — тифу. Ця хвороба завжди з’являється коли порушувалися соціальні стандарти повсякденного життя.

— Наскільки мені відомо, робітників на заводах, на відміну від селян, годували…

— Робітники мали мінімальні пайки, але вони не забезпечували мінімальної калорійності. Робітник в середньому отримував 400-500 грамів хліба на день. На місяць він отримував 2,5 кг крупи, можливо пару консерв, два шматки мила.

Що таке 400 грамів хліба для дорослої людини? Це мінімальна норма, яка могла хіба підтримати людину, але не нагодувати. А додайте енергетичні втрати організму, необхідні для праці на підприємстві!

Цікаві спогади київських студентів, які знаходилися на державному забезпеченні. Зранку їли «воду з зеленню», це начебто суп мав бути і 20–25 грам хліба. Видавали на обід кашу з якось крупи або сої, не більше 100 грамів.

Натомість були окремі спецрозподільники для номенклатури. Наприклад секретарі обкомів отримували 800 грамів хліба в день, також крупи, ковбаси, м’ясо солодощі. Вища номенклатура постачалася абсолютно усім набором продуктів.

Для райкомів постачання було трохи меншим, однак вони мали достатньо пристойний набір продуктів.

— У Києві був підпільний ринок, де можна було придбати їжу?

Був підпільний ринок, але заробітні плати не дозволяли ніякою мірою задовольнити потреби містян. Лікарі, вчителі і робітники отримували від 100 до 130 рублів. А буханець хліба коштував 10–15 рублів. Скільки того хліба міг собі дозволити купити лікар?

Тобто Київ від голоду страждав серйозним чином, як і більшість міст, де не було великої промисловості, бо Київ був агроіндустріальним центром. Це вже потім, як перенесли столицю в 1934 році тут почали концентрувати певні заводи, змінювалося і продовольче постачання.

— Ще до перенесення столиці до Києва в центрі міста збирались побудувати величезний урядовий квартал, частину якого навіть спорудили під час Голодомору

Так, це ж через це була зруйнована Михайлівська церква, стояло навіть питання про знищення Софії Київської. Їм потрібна була величезна площа, де вони могли проводити великі заходи, наприклад демонстрації. Від цих планів зараз залишилася будівля МЗС (раніше будівля ЦК Компартії України — ред.).

Там, де Софія, мали бути ще дві масивні будівлі. Мало того, на київських пагорбах повинні були стояти грандіозні пам’ятники Сталіну і Леніну з протягнутими руками в бік Москви. Але оці «грандіозні» проєкти не здійснили тільки з однієї причини — не вистачало коштів.

Керівники партії та уряду УСРР на Привокзальній площі в м. Києві в день переїзду з м. Харкова. до м. Києва, 1934 р.

— Чи можна вважати Голодомор найбільшою трагедією в історії України?

Це одна з найбільших трагедій. Друга світова війна — це теж величезна трагедія. Але Голодомор-геноцид став явищем, яке найбільше вплинуло на українську націю. Голодомор призвів до страху перед державним апаратом, змусив до зовнішньої покори, а декого і внутрішньої покірливості.

Деякі наші бабусі і дідусі, котрі пережили Голодомор і війну, і дотепер мають страх перед державою. Навіть коли починаєш їх розпитувати, вони нічого не кажуть, бояться. Але тридцять років незалежності все-таки спонукали декого поділитись спогадами. Таких свідчень вже чимало опубліковано, Зокрема із очевидцями Голодомору у рамках медіа-проекту «Ukraїner-Голодомор».

Однак бажання до незалежності, самостійності в українській нації викорінити більшовикам не вдалося. Оця нестримність до державності одразу проявилася, коли пазурі комуністичної імперії трохи ослабли, з’явилося вікно можливостей, українці одразу відновили державність.

Сподіваюсь, що нинішнє покоління засвоїть уроки Голодомору-геноциду і не допустить втрати Української державності.

Розмову вів Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»

Фото з архівів Національного музею Голодомору-геноциду.