Б’є – значить не любить: де рятуються киянки від домашніх тиранів

Б’є – значить не любить: де рятуються киянки від домашніх тиранів

Відчай, паніка, біль, страх за себе та за дітей, врешті - сором перед близькими… Що відчуває жінка, яка регулярно отримує стусани, бо «не те сказала», «не так подивилась», «не так одягнулась», «не достатньо красива» чи «занадто багато собі дозволяє»?! І чи справді є аргументи, які можуть виправдати фізичне насильство. Не говорячи вже, про сексуальне…

В окремих випадках б’ють не по обличчю і тілу, а по самооцінці. І хоч ці «синці» не потрібно приховувати косметикою, але «болять» образи не менше. Бо це психологічне насильство…  

А як щодо випадків, коли із начебто «турботливим» підтекстом категорично забороняють працювати? Чи, наприклад, жорстко контролюють кожну витрачену гривню та агресивно нагадують, хто в сім’ї заробляє гроші, поки ти «відпочиваєш» у декреті? Яке тоді виправданнях буде доцільним? Бо у такому випадку йдеться про економічне насильство.

За статистикою, у світі від фізичного насильства потерпає кожна п’ята жінка. Миритись із образами та приниженням доводиться кожній третій. Що стосується Києва, то лише за минулий тиждень у місті зафіксували 750(!) звернень через домашнє насильство.

 «Вечірній Київ» розповідає про те, де шукати першого порятунку від насильства, чи є в них шанси розпочати нове – щасливе – життя, та чому не варто давати «другого» шансу кривдникам. 

Серед потерпілих - найбільше матерів з дітьми та пенсіонерок

Одним з аргументів, чому жінки терплять образи чи побої,  - страх опинитись на вулиці. І не має значення – живуть вони у квартирі чоловіка, не мають грошей, постійного заробітку чи близьких, які можуть тимчасово прихистити. Їм нікуди піти!  Саме для цього у травні відкрили першу у Києві «кризову кімнату», де жінки можуть тимчасово поселитись. Створення кімнати є одним з етапів формування повноцінної системи протидії насильству у столиці. За п’ять місяців існування сюди вже звертались близько пів сотні жінок.  Невдовзі у місті планують відкрити ще одну «кризову кімнату», аби оперативно забезпечити притулок усім, хто цього потребує.

Потрапити у кімнату сьогодні може кожна людина, викликавши поліцію, звернувшись особисто до Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, чи до соціальних служб, які підготують направлення.

- Важливо, що «кризова кімната» працює цілодобово. Бо більшість інцидентів трапляється саме у вечірній та в нічний час. Тому поселяємо навіть о 03:00 ночі, без документів, медичних довідок та в домашньому одязі, - розповідає  «Вечірньому Києву» директорка Київського міського Центру ґендерної рівності, запобігання та протидії насильству Тетяна Зотова.

З її слів, найчастішими гостями «кімнати» є жінки з маленькими дітками,  а також бабусі,  які потерпають від алко- чи наркозалежних дітей.

- Кожну потерпілу зустрічає наш соціальний працівник, з’ясовує деталі та потреби на перший час. У нас жінки також можуть отримати послуги психолога, юриста чи консультацію, як захистити себе та своїх дітей, - наголосила Тетяна Зотова.

При потребі, у «кризовій кімнаті» також запропонують їжу, одяг, засоби гігієни. Загалом тут  є два приміщення, які облаштовані як смарт-квартири. У кожній є окремі ванна та кухня з потрібним посудом та технікою. Одночасно тут можуть жити шестеро осіб – четверо дорослих і двоє немовлят.

- Максимальний термін перебування у кімнаті кризового реагування десять діб. Втім, якщо цього часу недостатньо, аби потерпілі знайшли нове житло, їм запропонують переселитись у міський притулок. Там вони можуть безкоштовно жити вже до трьох місяців, - повідомила Тетяна Зотова.  

Синці – не єдиний «пропуск» у кімнату

Працівники «кризової кімнати» одразу наголошують: вимушеними гостями можуть стати не лише ті, в кого очевидні побої.

- Ми також допомагаємо у разі психологічного чи економічного насильства. Ці види тиску непомітні, але їх точно не треба ігнорувати. Адже це вже «перший дзвіночок» про токсичні – нездорові – стосунки, - наголошує Тетяна Зотова, і закликає жінок реагувати на усі види насильства.

З її слів, найчастіше від домашніх тиранів страждають жінки, які перебувають в декреті.

- Саме після народження малечі, у сім’ї змінюються обов’язки. Жінки втомлені, потребують допомоги. Натомість чоловіки зосереджують на собі, на тому, що тепер вони головні у сім’ї. Через це часто виникають конфлікти, які переростають у скандали та бійки, - розповідають у «кризовій кімнаті».

Й надалі причиною усіх сімейних сутичок, зі слів керівниці Центру, залишається…алкоголь. Якраз напідпитку агресори часто вчиняють неадекватні дії.

- Мали випадок, коли до нас привезли двох сестер, які врятувались від власного батька. Коли їхня мама поїхала до бабусі, тато напився і почав кидати ножами. На щастя, молодшій сестрі вдалось повідомити про ситуацію правоохоронців. Вони привезли їх до нас, - згадує Зотова.

Засекречена адреса, відеонагляд та охорона поліції

Фахівці відзначають: ще одним аргументом, чому жінки терплять жорстокість – розуміння, що їм не вдасться сховатись від насильника. Аби жінки відчували себе у безпеці, по всьому периметру «кризової кімнати» розташовані камери відеоспостереження, обидві квартири зачиняються надійним замком.

До всього – адреса закладу дуже ретельно приховується. Кожен, хто потрапляє в середину, повинен підписати документ про нерозголошення локації. Журналістам суворо забороняють знімати навіть вікна кімнати – аби особливо пронирливі не здогадались, де це. Саме через страх, що їх знайдуть, потерпілі жінки уникають камери та категорично відмовляються розповідати свої історії.

- Запевняю, що жінкам тут цілком безпечно. У випадку будь-якої загрози, ми одразу повідомимо Службу охорони чи поліцію. За весь час існування кімнати, в нас був лише один випадок, коли чоловік приїхав за дружиною. І лише через те, що вона сама йому повідомила адресу. На щастя, тоді соціальному працівникові довелось вмовити кривдника піти геть, - розповіла Тетяна Зотова.

Сьогодні психологи часто говорять навіть про певний синдром жертви, через який жінка стає фактично залежною від кривдника. Щоб такі випадки не траплялись, з усіма відвідувачами «кризової кімнати» від першого дня регулярно працюють психологи. Але цікаво, що зі 43 жінок, які вже звертались до «кризової кімнати», двоє повернулись до кривдників. І їх не переконало ніщо: ані аргументи психологів, ані розбиті обличчя, ані перелякані очі дітей.

- Основне наше завдання довести, що страждати – це, як мінімум, ненормально. Що можна жити щасливо, і треба цього прагнути. Особисто для мене важливо насамперед вберегти діток. Вони беззахисні, і від них нічого не залежить. Але дитина також є потерпілою стороною. Психологи сьогодні  говорять, що дитина відчуває конфлікт навіть, якщо її нема вдома. Повертаючись, вона помічає, що змінюється аромат, настрій, атмосфера в домі. І страждає через це, - запевняє Зотова.

Потерпілі жінки у дитинстві бачили насильство

Психологи «кризової кімнати» також стверджують,  що більшість потерпілих жінок в дитинстві самі були свідками жорстокості.

- Ці жінки бачили насильство з боку батька чи інших родичів. І цю модель поведінки вони відтворюють вже у дорослому віці. Чому? Бо іншого не знають. І часто терплять, зціпивши зуби, бо «так мама терпіла», - каже Тетяна Зотова. – Треба врешті розірвати це замкнене коло і допомогти їм та дітям мати здорове майбутнє. Тому не терпіть! Звертайтесь до нас і ми зробимо усе, аби врятувати вас. Бо розумію, що випадків насильства, про які не повідомляють, набагато більше. Кожен з них по-своєму жахливий, бо руйнує життя.

Так, «з боку завжди легко говорити», «ми не були у ваші ситуації», «у вас троє дітей, і самій вам не справитись», «він надто впливова людина»…  Але, зі слів фахівців, є один нюанс – ситуація буде повторюватись знову і знову. І потерпати будете не лише ви. А й діти, яким доведеться потім ціле життя нести цю дитячу травму з собою. Або ще гірше - через 20-30 років ваш син буде підіймати руку на свою дружину, а донька – потерпатиме від кулаків чоловіка. І думатимуть, що це нормально. А де будете в цей час ви? І чи взагалі будете? Адже хтозна-чим, борони Боже, закінчиться ще один ваш «неправильний» погляд...

Довідка: Якщо ви, або ваші близькі потерпіли від насильства, звертайтесь по допомогу на цілодобову Службу «Телефон довіри» (044 272-15-00 – з мобільного та 15-00 зі стаціонарного), яка надає психологічну підтримку для постраждалих від домашнього насильства. Отримати допомогу можете також, написавши на ел. адресу kmc.gender@gmail.com, або звернувшись у Центр на вул. Іллєнка, 20.