Українці в Антарктиді щосуботи одягають смокінги

Українці в Антарктиді щосуботи одягають смокінги

Директор «української Антарктиди» Євген Дикий розповів про особливості роботи нашої експедиції на найсуворішому континенті світу.

Ви не зустрінете тут дерев і квітів. Місцевий ландшафт – це суцільні сніги і гори та величезна льодова пустеля. Немає тут і звичних представників фауни – вижити у суворих кліматичних умовах можуть лічені види тварин. Антарктида – єдиний континент, не заселений людьми. Хоча, сказати що їх тут взагалі немає також неправильно – знаходяться сміливці, які вирушають підкорювати цей жорсткий і навіть жорстокий простір. Це – персонал науково-дослідницьких станцій. Є серед них і українська місія. На єдиній українській антарктичній станції «Академік Вернадський» науковці досліджують важливі кліматичні, космічні та біологічні зміни. Один із них – це Євген Дикий, який з 2018 року очолює Національний Антарктичний Науковий Центр.

Про будні експедиції, вплив Covid-19 та інші цікавинки життя на найсуворішому континенті дізнавалися журналісти «Вечірнього Києва».

Чи правда, що Україна викупила антарктичну станцію у Великобританії за один фунт? Та яке відношення до цього мав онук Івана Франка?

– Це красива та «живуча» легенда. Але колишній посол України у Великобританії, академік Сергій Комісаренко, розвінчав цей міф. Насправді, в угоді мова йшла саме про подарунок, а не купівлю станції. Що стосується онука Франка – це якраз правда. Роланд Франко на той час працював в українському посольстві у Великобританії, і як працівник посольства брав активну участь у підготовці цієї угоди. Хоч головну роль у отриманні антарктичної станції належить Сергію Комісаренко.

– Розкажіть, як проходить відбір кандидатів до складу Української антарктичної експедиції? Чи кожен може його пройти та які вимоги?

– Вимоги трохи різні, відповідно від напряму роботи на станції. Щорічний конкурс проходить у чотири етапи. Кожен може ознайомитися із вимогами на нашому сайті. На перших двох етапах головне – фахова освіта та стаж роботи. Далі – медкомісія. Тут важливі відсутність хронічних захворювань та протипоказань до роботи в екстремальних умовах Антарктики. Останній етап – робота із психологами: перевірка на спроможність працювати в умовах депривації (позбавлення зовнішнього впливу на органи чуття – прим. ред.), неконфліктність та комунікабельність. Дуже бажане володіння однією з іноземних мов.

– Чому Україні важливий антарктичний статус?

– Почну з того, що дослідження світового океану, космосу та полярних регіонів – це три яскравих маркери, які добре відрізняють країни першого світу від країн третього. Існує світ, у якому Ілон Маск готується заселяти Марс, а є той, де сомалійські селяни з мотикою обробляють поле. Україна, на щастя, ще знаходиться в першому світі, хоча - і в його хвості. Велика наша перевага, що є «Академік Вернадський», бо світовий океан ми поки що втратили. Україна не має наукового флоту, хоча на момент здобуття незалежності він був. Складався із 36 спеціалізованих кораблів. Щодо космосу – є зараз певні перспективи: Державне космічне агентство має наміри повернути статус космічної держави, але поки це наміри.

Полярні дослідження є найскромнішими з цієї трійки, але в них ми достойно тримаємось. Приналежність до антарктичного клубу, де усього 29 держав – це доступ до інформації про стан Землі та можливість досліджувати, відкривати планету. Зокрема це можливість вимірювати й обчисляти данні магнітних полів, які впливають на людину та її техніку. Взагалі Арктика й Антарктика – це як пульс на лівій та правій руці, де ми можемо заміряти ті процеси, які діють на всю Землю, включно з Україною, але які тут важко вивчати.

Як виглядає спектр досліджень сьогодні в Антарктиці? І чим сьогодні займаються українські полярники?

– З методичної точки зору дослідницькі роботи поділяються на дві основні групи: ті, що проводять безпосередньо на станції й ті, для яких зразки збираються в Антарктиці, а обробляються вже в Україні. До першої групи належить геофізика, метеорологія, дослідження клімату, озонового шару, ближнього космосу, зокрема іоносфери – місця, де з магнітним полем нашої планети взаємодіє сонячний вітер, і таким чином утворюється космічна погода.

Ще недавно це були суто фундаментальні дослідження, а наразі – дослідження для всесвітньої організації цивільної авіації. Простою мовою – космічна погода впливає на те, як літають літаки, і ми одна з опорних точок, де визначають дані для польотів. До другої групи належать геологія та біологія. Тут інший підхід – під час антарктичного літа треба набрати зразки, привезти їх до України, а далі аналізувати у лабораторіях на Батьківщині.

Зокрема, один з найцікавіших напрямків цих досліджень – біопроспектінг: галузь світової науки, де йде пошук і вивчення організмів полярних регіонів з точки зору їх придатності для потреби біотехнології та генної інженерії. Нас, вчених, цікавлять унікальні властивості тварин, рослин та мікроорганізмів, які дозволяють їм жити у екстремальних умовах – зокрема в умовах полярних регіонів.

Як це працює? Для прикладу, завдяки COVID-19 вже мабуть всі без винятку почули термін «ПЛР» - полімеразна ланцюгова реакція. ПЛР «тримається» на одному ферменті, який виділили із бактерій, які живуть в гарячому гейзері Єлоустонського національного парку США. Здавалося б, що може бути більш далеким від практики, ніж вивчення бактерій у гейзерах? А от, «на виході» – багатомільярдна індустрія ПЛР-тестування.

Але полярні організми не менш цікавіші. Ви тільки подумайте, наскільки дивовижним є вивчення бактерій, які існують в майже «марсіанських» умовах – під жорстким ультрафіолетом та з перепадами температури в десятки градусів, і які перспективні ферменти можна знайти у них.

А ще наприклад у Антарктиці зростають «аж» 2 види квіткових рослин. Для порівняння, в Україні понад 4 тисячі. Зверніть увагу, що тільки ці два види рослин вижили в умовах Антарктики. Це означає, що в них є щось унікальне. Перший із роду колобантус (родина гвоздичних), другий із роду щучник (родина злакових), родич нашого вівса, жита, пшениці. Тобто знання про те, що ж робить щучник таким стійким, потенційно відкриває шлях до того, як активізувати схожі гени у господарських злаків, і в такий спосіб отримати стійкі сорти. Ми все ж таки аграрна країна і треба враховувати власні пріоритети.

До того ж, це актуально, бо йдуть значні зміни клімату. Треба готуватись до більш континентального клімату: з різкими перепадами температури та вологи, зокрема із посухами. До цього слід адаптувати наше сільське господарство. Також з антарктичних бактерій – актиноміцетів українськими вченими виділено декілька «кандидатів» на нові антибіотики. Їх сьогодні вивчають у Львівському університеті ім. Франка. Взагалі, те що ми привозимо з Антарктики роз'їжджається по всій Україні, переважно це Київ, Харків, Львів, Одеса, іноді географія буває ширша.

Як це жити та працювати на краю світу? Як виглядає вихідний?

– Наша станція за антарктичними мірками знаходиться «на курорті». Взимку температура до - 30, а влітку– біля 0. Це не екстремальна Східна Антарктика, а Морська Антарктика. Стоїмо на острові серед океану, відповідно клімат м'якіший, ніж на континенті. Але мінуси в цьому теж є – підвищена вологість. Завжди щось падає на голову – або сніг, або сніг з дощем.

Якщо говоримо про побутові речі, то у кожного працівника свій графік, бо робота різна. Для прикладу, озонометрист що три години має вимірювати рівень озону, а гідрометеоролог «виходить» 4 рази на добу, натомість має відійти від станції на метеомайданчик. Через цю різницю графіків нема спільного «підйому», і снідають працівники також по-різному, а ось обід та вечеря всіх збирає разом. Вихідний на станції – поняття відносне, бо багато робити, яка розписана за чіткими інтервалами, і де не може бути раз на тиждень перерва. А от кухар один день на тиждень відпочиває. Цього дня кухню займають інші полярники по черзі. Цей день веселий завдяки тому, що ніколи не знаєш, чим тебе нагодує людина, яка не вміє готувати – а їсти ж доведеться, вибору нема! Є на станції цікава традиція, яку перейняли від британців – на суботню вечерю склад експедиції виходить в смокінгах та краватках, а дами – в сукнях, задля того, аби не здичавіти далеко від цивілізації.

Є також спільна «погана звичка» – футбол. Хлопці настільки відчайдушно віддаються цьому спорту, що не оминають травм та ушкоджень. Коли у звітах лікаря читаєш, що в когось вивих «під час спуску з льодовика», то розумієш про який «льодовик» йде мова, але ж традиція футболу невмируща!

Як виглядають ремонтні роботи на антарктичній станції?

– Щодо ремонтних робіт, то Великобританія у далеких 1970-х дуже якісно побудувала станцію, і з цим нам поталанило. Але ніщо не вічне. З 2018 року ведемо ремонтні роботи. Мінімальну модернізацію планували завершити в цьому році, але карантин вніс корективи. Ми закупили необхідне обладнання для станції, але вчасно доїхати йому не вдалось – чекає початку наступного сезону в Чилі на портовому складі.

Трапляється, що нашим хлопцям доводиться власноруч виточувати окремі деталі обладнання, бо інакше ніяк – ті машини, до яких потрібні деталі, давно вже не випускають, отже і запчастини ніде не придбаєш. Загалом, через 15 – 20 років треба буде станцію замінити на повністю нову. Але тим часом слід зараз продовжити ресурс наявним спорудам, що ми і робимо у цьому сезоні.

– 6 лютого 2021 року буде 25 років, як на станції підняли український прапор. Вже думали, як будете святкувати?

– Це якраз в процесі. Знаємо, що Укрпошта готує ювілейний конверт і марку. Можливо, Національний банк викарбує спеціальну монету. Але нам, полярникам, в першу чергу хочеться в ювілейний рік привести станцію до гідного робочого стану.

Якщо раптом «Академіку Вернадському» знадобиться журналіст, візьмете?

– А чому б ні! До речі, нещодавно надійшов лист від пані, яка просила збільшити штат станції та додати посаду журналіста – блогера, бо інформація з Антарктики цікавими усім. Звісно ж, наразі такої посади на станції нема, це поки що недосяжна розкіш, але світ змінюється, хто знає як воно буде в майбутньому.