Киян знайомлять з творчістю литовських фотографів

Школою литовської фотографії називають творчість литовських авторів кінця 1960-початку 1980-років. У часи СРСР фотографи не могли займатися комерційною діяльністю. Але саме литовські фотографи першими у Радянському Союзі створили своє професійне об’єднання у 1969 році. Таким чином, вони були працевлаштовані й офіційно заробляли фотографією, хоча в інших республіках це було неможливо.

- Цей феномен трапився з двох причин. В 1960-ті роки у країні зібралося одразу кілька дуже талановитих авторів. І вони були ще й гарними організаторами, - розповідає представник Клайпедського відділу Союзу фотохудожників Литви, куратор проєкту Даріус Вайчекаускас. -  Сама фотографія, наскільки б не була доброю, не може розвиватися хаотично. І завдяки цим людям в 1969 році в Литві був створений Союз фотохудожників. Його учасники не тільки були фотографами. Вони видавали альбоми, книги, робили виставки, возили їх за кордон, брали участь у фестивалях.Талановиті автори познайомилися і почали щось робити. 

 Автори були під впливом французького фотографа Анрі Картьє-Брессона. Це гуманістична фотографія, тобто сконцентрована на людях, їх переживаннях, емоціях. Також важливою є спроба спіймати момент. Картье-Брессон вважав, що є фінальний момент події. Якщо ти його зловиш, вийде гарна фотографія. Литовські фотографи намагалися дослідити місцевий контекст, особливо сільську традицію, етнографію. В той час потрібно було знімати колгоспників і робітників на тракторах.  А вони показували не радянські речі, а традиційну культуру в селах. Намагаючись зберегти її. Наприклад, Александрас Маціяускас зробив цілий цикл, присвячених сільським ярмаркам, де зафіксував спілкування людей, їх відносини до тварин, давні сільські звичаї.  

-  Литовська фотографія мала велике значення в Радянському Союзі. Це цікавий культурний феномен цього невеликого народу. У них традиційно сильний театр і незрозуміло, звідки виникла, фотографія, яка чітко ідентифікується з ними. Одразу розумієш, звідки вона. У більшості мешканців Литви  є коріння і зв'язки з  людьми, хто жив або живе  у селах. На відміну від майже усіх фотографів тієї епохи, кінця 1950-х- 80-х, вони задокументували свій народ. Литовські фотографи  залишили в історії та в памяті образ свого народу.  Вони руйнували стереотипи в композиції, поняття "красиво" чи "не красиво", завжди важливим була відповідність образу та часу, - вважає фотограф Олександр Глядєлов.

ДЕ ПОДИВИТИСЯ

Виставка «Цвітіння повсякденності» представляє два покоління фотографів. Литовських класиків фотографії та їх послідовників, які акумулювали стилістичні конструкції, естетику та психологізм своїх вчителів.
Учасники: Антанас Суткус, Александрас Мацияускас, Вітас Луцкус, Ромуальдас Ракаускас, Рімантас Діхавічюс, Ромуальдас Пожерскіс.
За словами куратора виставки Томаса Пабедінскаса на литовських фотографів сильно вплинула виставка гуманістичної фотографії «Сім'я людська», яка відбулася в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку (МОМА) у 1955 році. У об'єктиви литовських фотографів все частіше потрапляли мешканці сіл, їхній побут та звичаї. Фотографи зверталися до провінції, як до можливості зберегти основи литовської ідентичності в радянський період. Це могло інтерпретуватися, як спроба протистояння політичній та ідеологічній системі того часу, яка, однак, не вступала з нею у відкриту конфронтацію. Автори Литовської школи фотографії створили не тільки унікальний напрямок фотографії, але і певний спосіб сприйняття та уявлення світу, через який ми сьогодні маємо можливість зануритися у минуле й порівняти його з сьогоденням.

Коли: до 25 жовтня, вівторок–неділя: з 10:00 до 17:30
Де: Національний музей Тараса Шевченка, бульвар Тараса Шевченка, 12
Вартість: 50 грн., 30 грн.

Рімальдас Вікшрайтіс зацікавився фотографією в 17 років — коли на перші зароблені гроші купив фотокамеру «Смена 8» та почав знімати своїх друзів і знайомих у рідному селі.  Згодом його фотографічні експерименти переростуть у серію «Гримаси втомленого села», яка експонувалася у багатьох країнах світу та за яку фотограф отримав престижну фотопремію фестиваля у Арлі [Rencontres d'Arles].  У своїх роботах фотограф розповідає історії життя людей із литовських сел. Людей, які поринули у пияцтво, бруд та бідність. Вони свідомо відтворюють перед об’єктивом найгротескніші ситуації свого щоденного життя. Крім того, на фотографіях Вікшрайтіса ці дійства не приховані за “художньою” візуальною формою. 
Вікшрайтіс — не тільки відсторонений спостерігач, але також безпосередній учасник ситуацій, які він фотографує. Він зображує сільську спільноту, частиною якої є він сам, а недосяжний для сторонніх погляд вирізняє Рімальдаса Вікшрайтіса з-поміж інших фотографів. Хоча в роботах автора є багато іронії, вони дають можливість радше відчути реалії сільського життя, яке занепадає, а не засуджувати людей, які так живуть. Хоча завдяки мистецтву фотографії ми давно звикли до різних образів страждань людей, які  добровільно демонструють власне падіння перед об’єктивом, його фотографії все ще шокують. 

Коли: до 25 жовтня, вт-сб 14.00 - 20.00
Де: галерея «Цех». , вул. Кирилівська, 69Ж 
Вхід вільний

Литовська фотографка Віолета Бубеліте першою подивилася на жіноче тіло настільки особливим поглядом. Як говорила вона сама: «Ніхто так не зможе сфотографувати жінку, крім неї самої».  Бубеліте почала переосмислювати оголене жіноче тіло в ідеологічно спотворену та руйнівну для вільного мистецтва радянську епоху, але це її не зупинило. Її мистецький експеримент тривав майже тридцять років. Досить довго про її роботи не говорили на офіційному рівні — таке мистецтво було забороненим. Вона розкрила в образах жіночності нескінченні приховані відчуття і значення. Їй подобалося фотографувати себе, створюючи лише портретні віддзеркалення власного оголеного тіла і душі, примножуючи їх у просторі під різними кутами.  Створені нею образи — прозорі та тендітні. В її знімках, скоріше, відображена не сама жінка, а її душа, переживання та самотність. 

Коли: до 25 жовтня, сб 12.00 - 17.00
Де: галерея мистецтв "Лавра", вулиця Лаврська, 7Б
Вхід вільний

Візуальна агітація була постійним нав'язливим супутником для всіх, хто жив у СРСР.  Жодне місто, жодна площа не обходилися без такої агітації. До кінця 70-х років вже майже всі розуміли — все, що бадьоро проголошується на агітаційних плакатах не має нічого спільного з дійсністю. Люди перестали реагувати на агітацію, вона стала сірим фоном, який, однак, нікуди не зникав.  Тоді фотографи побачили в політичній агітації гру абсурду. Раніше знаки ідеології з'являлися в серйозних фотоальбомах тільки в якості реверансу системі. Перший свій стенд Гінтарас Зінкевічюс сфотографував в 1982 році, коли помітив в плакатах XIX з'їзду комсомолу яскраві риси поп-арту. Він згадує: «Амплітуда того, що можна було побачити, була досить малою: голови Сталіна, академічне мистецтво, скульптури колгоспників з рішучими обличчями, весь той символізм викликав огиду до цієї естетики».  Але суперечність, яку помітив Зінкевічюс — використання естетики поп-арту — неприйнятного явища західного мистецтва для вираження радянських ідей, була чимось самоіронічним. Здавалося, що плакат насміхається над собою ж. Гінтарас Зінкевічюс багато років, хоч і з перервами, повторював ту ж дію — однаково фотографував одні й ті ж стенди.

Коли: до 25 жовтня, пн-сб 10.00 - 19.00 
Де: Ya Gallery, вулиця Хорива, 49Б
Вхід вільний

Йонас Мекас був людиною, без якої важко уявити сучасне експериментальне кіно. Богема вважала його батьком-засновником американського авангарду. 1960-х Мекас і близько 20 його однодумців-кінорежисерів об'єдналися у своєму прагненні просувати мистецтво іншого американського кіно — зовсім не того, що тоді представляв Голлівуд. 
У 1970 році цей союз переросте в кіноархів «Антологія» [Anthology Film Archives] — міжнародний центр, відповідальний за зберігання та показ експериментального кіно, який очолить Мекас. Мекасу пощастило товаришувати з Ворголом, Далі, Ленноном, Керуаком, Гінзбергом та Бойсом. А починалося все у Литві.

Коли: до 25 жовтня, вівторок – п'ятниця 12:00-18:00, субота 12:00-17:00
Де: галерея Лавра, вулиця Лаврська, 7Б 
Вхід вільний 

З розвитком технологій, засобів відображення та передачі реальності, фотографія відходить від суто технічної функції, і переходить у сферу постфотографії. Відтак, фотографія стає джерелом філософських смислів, інтерпретацій та тлумачень. Для постфотографічності характерні постійні маніпуляції із зображенням (редагування, малювання, деконструкція). Це змушує переглянути феномен «фотографії», яка фактично припинила своє існування в якості «референта реального часу». Групова виставка сучасної литовської фотографії показує цілу низку підходів та інтерпретацій теми постфотографії. Ауреля Макніте, Даріус Вайчекаускас, Вітаутас Кумж, Валентин Однов'юн, Довіле Дагене т​а ​Юозапас Кальніус досліджують абсолютно різні фотографічні стратегії.
Вітаутас Кумжа концентрує свою увагу на початковому етапі створення фотографії, який видається йому значно цікавим, аніж рендеринг або постобробка зображень. Валентин Однов'юн в своїй серії «Процес» показує фотографії шматків викинутого фотопаперу, які були знайдені в фотолабораторії в'язниці «Патареї» в Таллінні, Естонія. Довіле Дагене представляє фотографії, які створюють враження свідка місця і часу. Однак вони наповнені пам'яттю. Юозапас Калніус використовує техніку зйомки без камери, щоб відобразити на згорнутому сріблясто-желатиновому папері тіні побутових об'єктів. У серії «Деконструкції» Даріус Вайчекаускас, у назві кожного твору, дає посилання на автора оригінальної роботи (фотографія, книга, фотоальбом), яка була використана для візуального колажу. А в серії «Burning Slides» Аурелії Макніте, зображення з чужих архівів трансформуются під впливом полум'я. Природа, міські пейзажі, пам’ять перетворюються в абстрактність.

Коли: до 25 жовтня, вівторок – неділя, 12:00-20:00
Де: Мала галерея Мистецького Арсеналу, вулиця Лаврська, 10-12
Вхід вільний

Нагадаємо, Злам на Сході: у київському парку Шевченка відкрили виставку