Нестандартний фільм про Шевченка демонструють у столиці

Нестандартний фільм про Шевченка демонструють у столиці

На широкі екрани нарешті вийшла стрічка Олександра Денисенко «Тарас. Повернення». Картина була готова ще навесні 2019-го року, але спочатку не могла знайти прокатну компанію, а потім прем'єра була перенесена через карантин з квітня на кінець вересня. 

В основі фільму – маловідомі сторінки життя Кобзаря, останні місяці його заслання у Казахстані у 1857 році. Того літа поет, засланий на військову службу в російській царській армії, отримує повідомлення від друзів із Петербургу. Дізнається, що його помилував особисто цар Олександр II. Однак військове керівництво Новопетрівського форту не поспішає повідомляти Тараса про це й видавати указ про звільнення. В цей час приїжджає таємний агент з Петербургу намагається зробити все, щоби поет залишився тут назавжди. 


Кадр з фільму 

У cюжеті використані два реальні факти – звістка від Лазаревського про те, що Шевченко звільнений, яка приходить до нього з листом у середині травня 1857 року та його фактичне звільнення 2 серпня. Решта – домисли режисера та автора сценарію.

 Це історія про те, як Тарас Григорович уникав смерті і мав би бути вбитий за наказом третього відділення, яке надіслало до нього в 1857 році таємного агента. Весь фільм побудований на тому, що Шевченко тікає від нього і йому допомагають різні люди, в тому числі казахи. З 1836 року тривала російсько-казахська війна. І відразу як Тарас Григорович звідти поїхав, почалося велике повстання на Мангистау. Тож ми намагалися показати й історію спротиву казахського народу, ватажки якого спільно з Шевченко відстоюють цінності свободи, – говорить режисер стрічки Олександр Денисенко. – Картина під іншим кутом розкриває постать Тараса Григоровича. Він не читає поезію, а фехтує, б'ється, скаче на конях. В цій історії він  велика людина, яка намагається уникнути смерті і змушена шукати свободу в Санкт-Петербурзі. Допомагає йому  в цьому комендант Іраклій Уськов. Намагався відкрити глибини його духу і показати, наскільки він був вразливий та фантастичний у поведінці, як оцінював цей світ, як прагнув вийти з-під впливу російщини, навіки відійти від колоніальної системи і стати вільним. Це людина, яка не зрадила Україну, не пішла на поступки.

Тараса Григоровича зіграв актор Молодого театру Борис Орлов. Це його перша головна роль у повнометражному фільмі. Перед зйомками за допомогою гриму перевтілювався у Тараса по три години.  

Хотів створити новий образ Шевченка, Людини, яка намагається знайти відповідь на питання, хто він є, на що він здатен. Так довго прагнув волі. Але омріяна свобода за час вислання, а це 10 років, стала  незвичною, чужою. Виникає питання, чи вистачить мужності на цю свободу. Чи вона залишилась ще в душі, – поділився Орлов. – Вперше був в Казахстані. Це як інша планета. Нам з казахами було непросто знайти спільну мову. Наприклад, вони не розуміють гумору. Пересічні казахи знають про Шевченка як місцеву туристичну принаду. Там знаходиться його музей. 

У фільмі змальовується стосунки Шевченка з товаришами та жінками – дружиною коменданта Агати Уськової, яка була зачарована поезію, та казашкою Катя, яка врятувала Тараса. 

У картині задіяні 60 акторів, ще 300 – у масових сценах. Також у фільмі зіграли Богдан Бенюк (один із солдатів-українців), Юрій Шульган (Іраклій Усков), Ганна Топчій (Агата Уськова), Акнієт Орінтай (казашка Катя). Музику написав композитор Мирослав Скорик, а співає в картині Катя Чілі. 


Проєкт переміг на конкурсі Держкіно ще у 2012 році, однак за часів президенства Януковича розпочатий не був. Працювати почали лише в 2015-му. Зйомки фільму проходили в Києві (Київська фортеця, де «розташували» військові каземати), Одесі (павільйони Одеської кіностудії), в Аккерманської фортеці у Білгород-Дністровську. А також в Мангистауській і Алматинській областях у Казахстані. Знімальна група побувала на 38 локаціях – у тих місцях, де і сам Шевченко. Загальний бюджет стрічки становить 44,8 млн грн, половину коштів дало Держкіно. 

Нагадаємо, інтерактивні вистави готує для дітей столична оперета.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»