Королева балу: п’ятиразова чемпіонка світу з танців на візку, киянка Ілона Слуговіна

– Я відчуваю себе жіночною, коли з’являється нагода одягти гарну сукню та вийти в люди. Або, навпаки, поніжитися в ліжку з котом, наче дівчинка, якій нікуди поспішати, нічого не потрібно робити, – усміхається Ілона. – Але особливо відчуваєш себе жінкою, коли тобі дарують квіти. Нещодавно чоловік подарував мені букет просто так, без причини. Немає нічого приємнішого… 
Для Ілони Слуговіної минулий рік був одним з найбільш вдалих з-поміж кількох попередніх. Уже вкотре вона вийшла на паркет і... вп’яте стала світовою чемпіонкою з танців на візках. Цього разу – в Італії. 
– Жодного разу не плакала, коли отримувала нагороду. А того разу дала волю емоціям. Чому? Бо перед тим утратила віру у свої сили. Знаєте, спорт – це заняття не на все життя, на жаль. Тому почала готувати себе до того, що час прощатися з паркетом… Але сталося не так, як гадалося. Виявилося, що я себе недооцінювала, була занадто самокритичною. Італійський чемпіонат знову приніс мені «золото». Ця відзнака наймиліша для мене, – каже 31-річна Ілона, яка танцює з 16 років. 
На першому світовому турнірі в Пітері тренер сказала дівчині: «Уяви, що це твій бал. Ти – королева, а всі інші – запрошені на бал гості. Чи не все одно, як вони танцюють? Адже всі дивляться на тебе». Відтоді на всіх змаганнях вона застосовує цю мантру. Тепер, коли їй кажуть, мовляв, поглянь, як танцює та чи інша пара, вона ставиться до цього скептично. Не дивиться! В англійців чи французів візочки першокласні, а в українок – старі. Якось дівчата навіть «ультиматум» поставили: або за рік змінюємо візки на нові, або не виходимо на паркет. Сукні в конкуренток дизайнерські, за що теж дають бали. А проте, європейці рідко виграють чемпіонати. Призи беруть переважно слов’яни. 
– Європейці приїжджають на змагання задля задоволення й танцюють для насолоди, – зазначає Ілона. – А ми ставимо собі за мету заробити грошей, тому найжорсткіша конкуренція – між українцями, росіянами та білорусами. Ще словаки й поляки борються за призові місця. Адже для нас це не просто танець, а спосіб виживання. 
«Та скільки ж можна брати перше місце? Коли ти вже «наїсися» своїм чемпіонством?» – якось наче жартома вигукнула спортсменці суперниця з Білорусі, яка на багатьох змаганнях дихала їй у спину. Це було після турніру, на якому Слуговіна втретє стала чемпіонкою.

- Як так можна казати? – почулося від когось. – Вона ж заслужено перемагає, а не просто «бере»…

- Нічого, – відповіла Ілона. – У кожного мають здійснюватись мрії». 
І після того чотири роки поспіль Слуговіна не виступала на чемпіонатах – через хворобу її покинув партнер, а знайти іншого ніяк не виходило. На наступному ж чемпіонаті, куди Ілона вже не поїхала, білоруска виграла. Відтоді киянка обачніше добирає слова. 
Колись давно Ілона сказала: «Більшість людей, які стоять на ногах, здаються мені неповноцінними». Минуло багато років, а думки своєї вона не змінила. 
- Здорові люди не цінують того, що мають. Просто марнують життя. Сидять біля комп’ютера чи лежать на дивані й жаліються: роботи не можуть знайти. «Зовсім?» – питаю. «Та є сяка-така, але ж я не для того вчився, щоб такі копійки отримувати». А ось у мене немає можливості ходити, навчатися – тільки заочно. Хоча мої проблеми комусь теж видадуться сміховинними: я ж на візку пересуваюсь, а є ще лежачі. 
Крім виснажливих тренувань, дівчина створює чарівні моделі бальних суконь, шиє ляльок та інші цікавинки у стилі «хендмейд». Коли було геть сутужно, продавала свої витвори. Поспілкувалася з продавцями на ринку: так і так, чи візьмете на продаж мої роботи? Реалізатори погоджувалися. Потім узяла участь в одній зі столичних виставок, і відтоді розпродала всіх своїх ляльок. 
Жінка повинна бути успішною та красивою за будь-яких обставин, переконана Ілона Слуговіна. І своїм прикладом спортсменка надихає інших жінок. 
– А який ваш рецепт краси? 
– Пити багато води. Добре харчуватися. Завжди бути в гарному настрої. Хай що трапилося в житті, треба бути оптимісткою. У цьому допомагає коханий чоловік. Якщо жінка кохає, вродливою бути трішки легше. 

Анна РОДІЧКІНА, фото Павла ПАЩЕНКА