Жінка і на війні залишається жінкою

Свято квітів, посмішок, тепла, коли весна починає уквітчувати землю, саме тоді у світі відзначають Міжнародний день жінок! Кожна жінка заслуговує на повагу та свято у її душі, не дивлячись на те боєць вона чи домогосподарка.

"Мене вчили не прощати, стріляти без промаху і битися. Нас навчили воювати. І відучили посміхатися", – такі слова написала у соціальній мережі тендітна Олена Мосійчук, інструктор з медичної підготовки батальйону "Азов". Чорнява, струнка, з виразними очима, приємною посмішкою та витонченими рухами дівчина вже не раз була у зоні АТО. Її позивний "Мальок", бо вона найменша у загоні, як коментує сама Олена: "маленька буйна рибка". Вона як ніхто інший знає, що таке війна й не раз відчувала її тягар на своїх плечах. Та чи змінилася Олена через це? Якими б сильними та болючими не були удари війни Олена Мосійчук залишається жіночною, тендітною, ніжною…

– Жінка повинна бути вірною та сильною, готовою віддати життя за своїх дітей, – розповідає Олена, – Як на мене, то 8 березня – це звичайний день. Хоча я свою матусю вітаю завжди. Але все ж таки приємно, коли весь загін вивозить мене у поле повне польових квітів і дарує теплі емоції.

Як розповідає Олена, жінкам в АТО не завжди є час для святкування Міжнародного дня жінок, особливих подарунків вони не отримували. Але минулого року Олені Мосійчук подарували гранату, про що дівчина з посмішкою згадує.

Олена Мосійчук вже рік служить у складі полку спеціального призначення Національної гвардії "Азов" польовим хірургом.

Ця тендітна дівчина була на всіх бойових позиціях, на її рахунку понад 100 врятованих життів. Але після контузії Олена тимчасово працює інструктором з медицини на київській базі полку, де вчить хлопців, як врятувати життя собі та своїм побратимам.

У свої 25 років ця дівчина отримала президентський орден "За відмінну військову службу Україні" та "Народний Герой України".

– З самого початку в "Азові" я була на передовій, отримала три контузії, тріщину в нозі та осколки. Але думаю, що коли повністю одужаю, повернуся назад. Я об'їздила всі наші бойові позиції: Іловайськ, Мар'їнка, Сніжне, Широкине, Маріуполь, Саханка, Заїченко, Гранітне. За фахом я хімік, але отримала додаткову освіту у військовому інституті Естонії за спеціальністю польовий хірург. Це було вже під час війни, я поїхала туди на ротацію у 2015 році. Сподіваюся, коли закінчиться ця війна, зможу брати участь у миротворчих місіях по всьому світу і також допомагати там. Насправді, вік живи – вік учись. Іноді бувають ситуації, до яких тебе не готували. Тому що та війна, до якої натівські інструктори готували, відрізняється від нашої. Вони воювали в Іраку, Афганістані, і до медиків там противник інакше ставився. А у нас в першу чергу вбивають медиків. Їм все одно, кого вбивати: дітей, жінок, бабусь. В першу чергу, коли Донецьк захопили, ким вони прикривалися? Дітьми та бабусями. Вони знають: якщо вбити медика, підрозділ втратить більше бійців, тому що медик рятує всіх. Екіпіровка у мене така ж, як у всіх: бронежилет, каска, наколінники, рукавички. Ми не носимо шеврони, що вказують, що ми медики, аби менше привертати увагу. Під час бою під обстрілом моє завдання – надати першу допомогу і витягнути поранених на собі з-під обстрілу, поки бійці продовжують бій, щоб їх не відволікати. Витягла, посадила в машину, водій везе, а ти далі продовжуєш в машині рятувати людину, передаючи її на жовту зону. Від роботи медика залежить життя людини. Бувало таке, що ми по троє-четверо діб не спали, поки не було підміни. У нас в полку проходило все так, що хлопці більш обережні і по максимуму звертали увагу на якісь засідки й інше, тому нам, медикам, менше доводилося працювати. Знаєте, дуже складно ставити крапельниці, коли йде бій, і завжди треба розраховувати на свого напарника або бійця, який буде тебе прикривати. Під час Широкинської операції ми привозили поранених до маріупольської бази медичної швидкої допомоги, там також працювали військові медики. Але 14 лютого, коли був дуже великий потік і наших поранених, і чужих, лікарі не знали, як їм оперувати в умовах антисанітарії. Адже ми звикли працювати в полях, в болоті, а вони – ні, тому лікарі просили допомогти їм. Коли не було місць в операційній, ми працювали в коридорі.

На базі "Азову" ми бійців навчаємо, як самостійно надати першу допомогу собі і своєму товаришу. Ми ділимося своїми знаннями, своїм досвідом, все, що знаємо, – все віддаємо їм, щоб вони могли хоч якось допомогти і собі, і побратиму. Бо коли почалася війна, ми не знали цього всього. Наш полк живе за рахунок волонтерів, але все одно не вистачає дуже багатьох аптечок. Не вистачає крапельниць в м'яких упаковках, скальпелів, пінцетів, шовні матеріали – на вагу золота. А також побутових речей: постільної білизни, змінного одягу для бійців.

Якось так склалося, що спочатку я була єдиною дівчиною в "Азові", яка працювала в червоній зоні. Мені, напевно, як мамі, важко це бачити. Я була спочатку волонтером, тому що жінок в "Азов" спочатку не брали. Але на перших бойових я показала, що можу рятувати, незалежно від того, що я жінка. Мене не сприймають, як жінку: я – боєць і виконую такі ж функції, як і всі. Тим більше, моє завдання не воювати, а рятувати. І мені все одно – рятувати окупанта чи рятувати нашого. Доводилося рятувати бійців і з ворожої сторони, для того, щоб наші могли отримати якусь інформацію і все інше, а потім передавали СБУ, і там вже вирішували, що з ними робити. Все-таки, ми – медики, ми – не боги, щоб вирішувати, повинен бойовик жити, чи ні.

У мене син росте маленький, і для мене кожна людина, незалежно від віку – як мій син. Тому що я розумію, що кожного чекає мама вдома, і це дуже складно. І якщо не вдається врятувати людину – бувають такі поранення, не сумісні з життям – дуже складно з цим жити. Добровольцем я стала тому, що знала, що відбувається в нашій армії. А в "Азов" пішла, оскільки у мене тут всі друзі і брат був.

Олена Мосійчук розповідає, як хлопці відмовлялися їхати з нею на бойові виїзди, бо "вона баба і буде істерити". "Потім ловила їх по полю в істериці, тих хлопців", – зі сміхом розповідає Олена. Сміливість не має статі, однак про це у нас ще не всі знають, на жаль.

Так, подарунки бувають справді різні: від дорогих парфумів до справжньої гранати. Кожна жінка заслуговує уваги та піклування.

– Я бажаю усім жінкам здоров’я, сили та вірних чоловіків!, – коментує Олена Мосійчук, тендітна дівчина, одна з тих, хто захищає на фронті нас та нашу країну.