"Замок Річарда": як перевірити легенду?
Аж ніяк не останнє місце серед принад Андріївського узвозу посідає незвична будівля, широковідома киянам як «Замок Річарда Левове Серце». Романтичному вигляду цієї споруди, що справді нагадує готичний замок, додає ефектності мальовниче розташування на схилі пагорба Уздихальниця. Дехто навіть припускає, що вона зведена за доби славетного англійського монарха ХІІ сторіччя. Та й узагалі, яких лише переказів, легенд з нею не пов’язують…
Більшість киян усе ж добре знає, що насправді «Замкові» лише трохи більше за сто років. Що ж до поширеної назви, то вона запозичена з творів відомого письменника Віктора Некрасова, який не раз уживав її, описуючи свій рідний Київ (уперше – ще 1953 року). Хоча є відомості про одного реального мешканця «Замку» на ймення Річард, котрого дехто вважав «хрещеним батьком» популярної будівлі, але це радше збіг.
Хто ж був справжнім власником архітектурного витвору на Андріївському узвозі? З документів відомо, що його зводили впродовж 1902–1904 років коштом місцевого підрядника Дмитра Орлова. То був для Києва період кризи в будівній справі, але підприємець прагнув, скориставшись із кон’юнктури, задешево придбати нову нерухомість. Тож Орлов шукав будь-яку можливість зекономити – навіть проект будівлі, наскільки відомо, було розроблено на підставі чужих опублікованих креслень. Проте зайвих витрат йому однаково довелося зазнати, бо під час будівництва конструкції постраждали внаслідок пожежі. До того ж власник мав халепу з міською владою, бо своєчасно не подбав про всі дозвільні документи.
Та, зрештою, 1905 року помешкання в «Замку Річарда» вже можна було запропонувати наймачам. Адже Орлов зводив цю будівлю як прибутковий будинок, задля постійного орендного прибутку. Й отут варто пригадати чи не найпоширенішу легенду про київський «Замок». Мовляв, замовник сплатив будівельникам замало грошей, і вони з помсти вмістили якусь капость до вентиляційних чи пічних каналів. Через це мешканців постійно дратувало жахливе виття, тож у будинку ніхто не хотів жити, і господар розорився...
Здавалося б, нині неможливо достеменно перевірити, чи було це насправді. Але архівні документи дають нам таку змогу. Треба зазначити, що для покриття будівельних видатків Орлов скористався іпотечною позикою, узятою в Київському кредитному товаристві. А кредитори старанно відстежували рентабельність заставної нерухомості. На кожного з боржників заводили справу, і спеціальні експерти раз у раз перевіряли, чи всі помешкання зайняті, чи достатньо прибутку вони приносять, щоб домовласник вчасно сплачував відсотки. Кредитна справа Дмитра Орлова, на щастя, збереглася. З неї видно, що кожна перевірка підтверджувала успішність бізнесу з цією будівлею. Усі квартири були своєчасно здані! Відомо навіть, що серед пожильців Орлова були доволі знані кияни, як-от: професор Духовної академії Степан Голубєв, художники Григорій Дядченко, Іван Макушенко, Фотій Красицький, скульптор Федір Балавенський. Господар «Замку» отримував від них загалом приблизно 10% на рік чистого навару – для тих часів цілком пристойний показник.
Отже, міфічний конфлікт між власником, будівельниками та мешканцями «Замку Річарда» не підтвердився. А справжнє лихо чекало на Бориса Орлова зовсім не на Андріївському узвозі, а за шість із гаком тисяч верст від Києва. Він узявся за вигідний казенний підряд на будівництві Амурської залізниці. Проте несприятливі обставини призвели до великих збитків, а на довершення якісь зловмисники в серпні 1911 року підстерегли нещасного Орлова та застрелили його. Дружина, яка зосталася вдовою з п’ятьма дітьми, мусила для виплати чоловікових боргів продати «Замок» з торгів.
За наступних власників будинок також успішно заселявся. У радянські часи колишні квартири для заможних мешканців були перетворені на комуналки. А в останні десятиліття «Замок Річарда» стоїть зачиненим через тривалий ремонт. Нині він знову перебуває у приватній власності. Але тепер підготовлено проект реставрації, який передбачає збереження знаменитого «Замку» в його історичному вигляді.