Щастя в картинах та віршах Софії Книш

У її квартирі на Троєщині затишно й мило – великою мірою через харизму господині, а також завдяки картинам, що зі стін і мольберта показують свої маленькі історії. Одна з кімнат відведена під невеличку майстерню. Тут безліч пензликів, полотна без рамок, складені в робочому порядку. І працюючий комп’ютер... У своєму поважному віці мисткиня опанувала Інтернет і є його активним користувачем. 
Софія Книш мешкає на Троєщині практично стільки ж, скільки існує цей житловий масив. Каже, хоч на нього й нарікають, Троєщина надихає. І в деяких картинах справді упізнаються обриси житломасиву з вікна художниці. 
- Ось, ділюся «щастям», – зазначає письменниця, простягаючи жовтеньку книжечку, яка ще пахне друкарською фарбою. 
Збірка «Щастя моє» поєднує лірику та картини авторки. Уже багато років Софія пише для дітей і про дітей. У її доробку і казкові історії, і вірші, і серйозна виховна література. Її перу належить, наприклад, «Енциклопедія сучасного етикету», видана під грифом Міністерства освіти та науки України. Це й не дивно, дається взнаки професія вчителя. 
Після багаторічної роботи у школі вона не змогла довго сидіти без діла, тож пішла працювати зі «складними» підлітками. Улаштовувала семінари з методики роботи з дітьми, які опинились у тяжких життєвих обставинах. 
– З дітьми працювати мені завжди просто. За свою практику в школі не підвищувала голос, навчилася дисциплінувати без крику. Учитель не може бути колишнім. Зараз листуюсь із дорослими учнями, яких життя розкидало по всьому світу. А нещодавно була зустріч з маленькими школяриками. Зранку тиск – 180 на 110, але відмовитися від зустрічі не можу. Приходжу, розповідаю про себе, про свою творчість. Малювати, кажу, почала у 58 років. На це мені дітлахи: «Як? Вам на вигляд 52!» І сміх, і гріх. І тиск одразу нормалізувався. 
А згодом її покликало мистецтво... 
– Якось я зрозуміла, що хочу спробувати малювати. Легко сказати – хочу, але як навчитися? Не піду ж я до художньої школи! – усміхається жінка. 
У художню школу вона справді не пішла, а натомість вирушила на Андріївський узвіз. Познайомилася з художниками, що продавали свої роботи. У них і почала розпитувати: як малювати, якщо дуже хочеться? 
– Дивовижно, але ніхто з мене не посміявся, навпаки, давали поради, з чого краще почати, які фарби купити, де взяти той чи інший інструмент. Так поступово я робила перші кроки в мистецтві. Яким же було моє здивування, коли невдовзі мої картини високо оцінили знавці живопису. Але найбільше підтримала одна художниця, котра, поглянувши на мою роботу, сказала: «Це шедевр». Тоді в моєму творчому активі було лише три картини. Тож в успіх не надто вірилося, але її слова дали мені потужний поштовх. 
Картини Софії – це маленькі історії, але обов’язково позитивні й без тіні суму. Мабуть, впливає досвід роботи з «дітьми вулиці» чи й власне небезтурботне дитинство. 
Видати книгу сьогодні непросто. Для цього потрібні не тільки авторські зусилля, а й чимале фінансування. Щоб заощадити бюджет, Софія навіть опанувала комп’ютерну програму з верстання книжок. Художниця вірить: якщо робиш справу від душі, завжди знайдеться можливість довести її до пуття. Так, у її доробку вже багато видань. Серед них і перша частина жіночого роману «Йшла б ти додому, Пенелопо». А от друга частина ще чекає на свій зоряний час, щоб вийти друком. 
– Я пишу тоді, коли мені особливо погано. Коли настрій кепський чи в житті негаразди, беру до рук пензля чи ручку. Творчість витягне з будь-якої депресії. 

Марія ЮРЧЕНКО