Письменниця розповіла про секрет щастя у Києві

Письменниця розповіла про секрет щастя у Києві

«Вечірній Київ» продовжує публікувати розповіді, які надійшли на конкурс «Місто каштанового щастя». Серед них нарис Олени КАРПЕНКО, члена Національної спілки письменників України.

МІКЕЛАНДЖЕЛО ПІД ШКІРОЮ

Здавалося би: де лише не шукають щастя? За морями-океанами, в цілунках коханих, в усамітнених ранках і галасливих вечірках, на сторінках книжок і поміж яскравих рекламних вивісок незнайомих міст. А щастя зовсім, геть зовсім не там.

Воно тихенько визирає зі шпаківні на сусідньому дереві, копирсається в минулорічному опалому листі, ховається в забутих на горищі фотографіях і старих листах, спалахує спогадами. Стоїть у куточку та чекає, поки його помітять, як сором’язлива дитина. А тоді ніжно бере за руку, посміхається і говорить, вдивляється у вічі, заворожує. Поволі розчинаєшся в ньому, дозволяєш йому просякнути себе і розумієш: щастя – не мета. Щастя – це здатність.

Здатність відчувати гостре й щемке захоплення від кружляння пилу в промені сонця, у терпкому запаху ранніх бруньок, у дотику до плечика немовляти, у смаку маминого пирога – в усіх тих дрібницях і миттєвостях, які, будучи непоміченими, потрапляють до лімбу забутих речей та недороблених справ. А помічені та запам’ятовані, вони вбудовуються в геном наших цінностей, формують геологічні пласти свідомості, народжують всередині кутастої брили нашого тіла того янгола, з якого доведеться зчистити все зайве, як заповідав Мікеланджело.

Не знаю чого більше: мене в Києві чи Києва в мені. Якщо шар за шаром прибирати з мене все зайве, то там – десь у самісінькій серцевині мого єства – наче священна реліквія, буде пучок волосся, відбиток стопи або зуб Києва.

Я ношу його в собі. Він виносив і виплекав мене.

Блукаючи його вулицями, вбираючи його запахи, вдивляючись в його обличчя, я відчуваю: це кармічний зв’язок – через час, відстань і переродження душ.

Зустрічаючись поглядами з Архангелом Михаїлом – Мікеланджело, – ми посміхаємося самими кутиками вуст. Я знаю його секрет. Він і є той янгол із кінчика голки, що сидить глибоко під шкірою мого рідного міста.

Щораз як бачу його меч, я вагаюся: чи він для того, аби боронити нас із Києвом, чи для того, щоби зрубати з нас обох усе зайве та врешті випустити янгола в небо.