Кодекс київського волонтера: чому люди допомагають іншим

Кодекс київського волонтера: чому люди допомагають іншим

Під час епідемії коронавірусу особливо помітно добрих людей – волонтерів, які витрачають свій час, кошти, зусилля для того, щоб допомогти ближнім.

Про те, як стати волонтером, розповіла «Вечірньому Києву» психолог, фахівець з волонтерства Благодійного фонду «Карітас-Київ» Наталія Сиротич.

– За вашим спостереженням, з яких мотивів люди стають волонтерами?

– Найпоширеніший мотив – потреба у змінах, у подоланні криз. Люди усвідомлюють, що суспільство складається із мільярдів «я», і найменша корисна дія, яку можу зробити, має шанс стати рушієм очікуваних усіма змін. Проте надзвичайно важливо, щоб волонтер бачив кінцеву мету, вершину, до якої прямує. Тоді легше рухатися за маршрутом і бути готовим до подолання можливих перешкод на цьому шляху.

Також волонтерство дає неймовірно сильне та яскраве відчуття потрібності іншим. Усі ми – соціальні особи, потребуємо спілкування (зараз, у час пандемії, відчули, на скільки важко нам без соціальних контактів). Бути волонтером – це завжди бути комусь потрібним своїми словами, діями, вчинками, рішеннями, залученими ресурсами. Тому для того, аби вповні відчути свою значимість та потрібність, таки варто стати на стежку волонтерства. Проте без постійного очікування вдячності від інших за те, що робиш. А, радше, дякуючи Богові й собі за кожен у добрі прожитий день.

– Чи є якась особливість волонтерства по-київськи?

– Думаю, немає. Волонтерство – скрізь волонтерство. Якщо воно справжнє й без шкідливих домішок корисливості. Не існує волонтерів-початківців, волонтерів-містян, волонтерів-селян… Можна стати волонтером одразу, як тільки захочеш. Навіть зараз, читаючи це речення. Можна бути волонтером всього один день, але зробити за цей час чийсь світ щасливішим, як мінімум, вдвічі.

У волонтерстві по-київськи просто значно більше нагод та можливостей стати для когось підтримкою, опорою, усмішкою. Бо у мегаполісах більше людей, а, отже, й більше потреб та викликів.

Як кияни, які потребують допомоги, сприймають те, що до них прийде не співробітник з районного центру, а волонтери – незнайомці?

– Я співпрацюю з волонтерами у рамках різноманітних напрямків Благодійного фонду «Карітас-Київ», тому в нас, насправді, існують чіткі норми й рамки щодо можливості здійснення волонтерської діяльності. Я особисто знаю кожного волонтера з нашої команди, ми підписуємо з ним договір, кодекс та часто проводимо відповідні навчальні семінари чи майстер-класи. Крім того, кожен волонтер знаходиться завжди поруч із фахівцем фонду. Це важлива умова, яка, передусім, дозволяє волонтеру відчувати себе у безпеці. Бо часто волонтери, які, наприклад, проводять заняття з дітьми у нашому Дитячо-молодіжному центрі, хвилюються, чи зможуть дати раду собі з підтримкою уваги й дисципліни в дитячій групі. І коли дізнаються, що поруч із ними буде соціальний педагог чи психолог, їхні хвилювання значно зменшуються.

Так само і зараз, у час пандемії. Волонтери, що допомагають із доставкою продуктів чи засобів гігієни й дезінфекції у домівки потребуючих, працюють у спільній команді з фахівцями фонду. Тому для підопічних Карітасу не є волонтерами-незнайомцями, а людьми, яким можна довіритися й попросити про допомогу.

З якими труднощами найчастіше мають справу волонтери?

– Зараз вони дивляться, немов через збільшуване скло, на людське горе й тривогу. Часто діляться тим, що не можуть стримати сліз, коли бачать нестачу ліжок у лікарнях, або коли медики звертаються до них із проханням надати їм такі ж захисні костюми, як і в них – волонтерів. Відчуття безпомічності у таких ситуаціях може сильно зранювати.

На початку карантину ми провели фахове навчання для волонтерів, розкривши тему «Волонтерська допомога у проживанні горя» разом із високопрофесійними фахівцями-психологами й психотерапевтами. Для того, щоб волонтери вчилися робити добро професійно, фахово. Розуміли, що варто і не варто казати людям в тривозі, страху, горі. І, що найважливіше, уміли впоратися з власними почуттями й подбати про особистий ресурс.

– Під час карантину чи багато людей, які не зважаючи на небезпеку, готові допомагати іншим? Можливо ви думали, що їх буде більше чи менше?

– Дуже багато! Проте, відповідно, виникає потреба у придбанні великої кількості захисних костюмів, що, на жаль, матеріально неможливо. Тому деякі волонтери допомагають опосередковано, де можна перебувати лише в масці та рукавичках. І лише невелика група волонтерів, яку вдалося забезпечити відповідними захисними костюмами, можуть допомагати в медичних закладах тощо.

Але у нас також з’явилися волонтери, які волонтерять з дому: координують певні напрямки волонтерської діяльності, приймають телефонні дзвінки, замовляють продукти чи речі в інтернет-магазинах, проводять онлайн-заняття (ігрові, психологічні, навчальні) для дітей із кризових сімей, онлайн-тренінги та семінари для дорослих.

Ми частіше чуємо, що великі компанії чи корпорації допомагають – виділяють великі партії ліків чи продуктів. А чи можете навести приклад, коли звичайні люди роблять добрі справи?

– Наша волонтерка Лілія присвятила один із днів карантину випіканню пасок для сімей з дітьми з інвалідністю. Так їй вдалося ощасливити аж 20 родин! Це гарний приклад ніби дуже простого, але, водночас, надзвичайно відданого й світлого волонтерства. Коли ми день нашої тривоги, розгубленості чи злості на владу або когось, хто має щось зробити, замінюємо на день нашого рішення діяти, робити добро. Рішення самим ставати зміною, яку хочемо бачити в інших.

Або ж приклад волонтера Романа, який тричі на тиждень, по 4 години в день присвячує розвезенню гарячих обідів людям похилого віку.

– Як ви думаєте, після цієї епідемії українське суспільство буде більше залучене до волонтерського руху?

– Думаю, так. Багато всього переосмислено, переоцінено. Зараз кожен, хто намагається на 100% виконувати умови карантину, вже є волонтером. Бо дбає не лише про своє здоров’я й безпеку, але й про інших. Це дивно звучить, але зараз стаєш людиною доброї волі, просто не виходячи з дому й відчуваючи відповідальність не лише за себе, але й за увесь світ.

Окрім того, багатьох нарешті почало «нудити» від сидіння у смартфонах. Сподіваюся, більше людей нарешті озирнеться навколо, зверне увагу на людей у потребі, а не лише на свої потреби і проведення вихідних в торгово-розважальних центрах.

Тому вірю в те, що нарешті згадаємо про цінності, які є значно вищими за власні потреби, і що все частіше отримуватиму листи й дзвінки з фразою «Хочу бути волонтером Карітасу»

Чи можете розповісти з власної практики залучення людей до волонтерства якийсь випадок, що особливо запам’ятався?

– Особливо цінним для мене є досвід «виховання» юних волонтерів. У цьому році ми відкрили групу волонтерів-підлітків, волонтерів 12+. Мені дуже хотілося говорити про волонтерство саме з такими дітьми, а не лише з дорослими. Бо коли вони виростуть, волонтерська діяльність для них буде нормою, відповідальністю, свідомим вибором. Сприйматиметься радісно й природно.

На жаль, карантин розлучив нас, але наші серця досі разом. Бо є що згадати! Як, наприклад, діти виготовляли дарунки-подяки донорам, шили ліжечка для пухнастиків із притулків, дарували квіти незнайомцям на вулиці «просто так»… У нас в планах ще багато ініціатив, тому маємо пройти цей непростий час, щоб вийти з нього сильнішими, здоровішими й усе задумане втілити.

Зараз волонтеримо з ними, малюючи малюнки для супергероїв: працівників, які не можуть залишатися вдома у час карантину (лікарів, працівників поліції, комунальних господарств, транспорту, продавців, фармацевтів тощо). Малюнки фотографуємо й обрамлюємо в онлайн-листівки, які надсилаємо супергероям. Цей челендж називається «1000 онлайн-обіймів для супергероїв», і дуже заохочуємо долучитися до нього волонтеринят від 3 до 15 років з усієї України!

– Чи можуть люди, які опинилися у скрутному становищі, звернутися безпосередньо до вашої організації, чи вони мають отримати скерування від представників районних управлінь соцзахисту?

– Так, звичайно. У нас є гаряча лінія, куди можна зателефонувати і дізнатися про можливість отримання допомоги: 0981893515.

Водночас, хочу наголосити, що ми чекаємо дзвінків не лише від потребуючих, а також, особливо, від жертводавців, людей доброї волі, які готові допомогти нам допомагати іншим. Разом ми зможемо ощасливити багатьох, подарувавши їм підтримку, любов та матеріальну допомогу.