Зелені легені міст: вирішення проблем озеленення населених пунктів

Щороку навесні ми згадуємо про наші «зелені легені» – дерева, які щедро дарують нам життєдайний кисень, – та проводимо акції з їхнього висаджування на відзначення Дня Землі (International Mother Earth Day). Примітно, що на території України чи не найперше у світі комплексно, по-науковому підійшли до вирішення проблем озеленення населених пунктів. Цікаві відомості щодо цього містять документи з фондів Центрального державного науково-технічного архіву України (ЦДНТА України).

1951-го було прийнято постанову «Про заходи з охорони та розвитку зелених зон міст Української РСР». У липні 1955-го Рада Міністрів УРСР затвердила Десятирічний план комплексного зеленого будівництва на 1956–1965 роки. Це стало стимулом для розгортання широкомасштабних заходів із благоустрою та формування ландшафтів. Передбачалися створення і розвиток комплексних систем приміських і міських зелених насаджень у 1040 населених пунктах, зокрема в 360 містах і 780 селищах міського типу України (загалом більш ніж півмільйона гектарів). 

Про грандіозність задумів свідчать намічені напрями робіт, які зафіксовані в архівних документах:

• Покращання загального санітарного стану, декоративного оформлення та благоустрою міст шляхом рівномірного та повного озеленення міської території, а також приміських залізниць та автошляхів.
• Залісення пісків, ярів, пустирів, створення всіх видів захисних насаджень, розміщення на міській території великих парків і садів, взаємозалежних із приміськими зеленими масивами.
• Збагачення приміського ландшафту, створення приміських зелених поясів та організація найбільш сприятливих умов для культурного відпочинку населення.
• Максимальне озеленення берегів річок і озер, створення лісопаркової полоси вздовж морського узбережжя.
• Значне розширення площ плодоягідних садів та виноградників» тощо.

У містах зелені насадження мали заповнити всі простори: вулиці і площі, набережні і масиви всередині житлових кварталів, території дитячих майданчиків і промислових підприємств, та, безсумнівно, парки і сквери.

Реалізація безпрецедентних для світової практики завдань вимагала здійснення цілої низки організаційно-господарських заходів (наприклад, створення розплідників та накопичення посадкового матеріалу; виробничо-технічної бази), підготовки кадрів, а також проведення необхідних науково-дослідних і проєктних робіт. До них залучили кращих архітекторів країни. 

З цією метою у структурі Науково-дослідного інституту містобудування, який підпорядковувався Академії будівництва і архітектури УРСР, організували спеціальний сектор. Розроблені ним рекомендації щодо підвищення якості благоустрою та озеленення міст є складовою Національного архівного фонду і знаходяться на державному зберіганні у ЦДНТА України.

Цікаву інформацію містять «Пропозиції щодо здійснення та подальшого розвитку 10-річного плану створення зелених зон міст УРСР», з якими також можна ознайомитися в архіві. Тут вміщено звітні дані станом на 1 січня 1964 року. Виконання за основними обсяговими показниками склало 110 % від плану 8 років та 75% від загального: «Площа зелених насаджень загального користування в середньому по республіці збільшилася з 6,5 кв. м на 1 жителя в 1956 році до 13,2 кв. м в 1964 році. Докорінно змінився ландшафт міських і приміських територій Донбасу, Придніпров’я та південної смуги України, на частку яких припадає 70 % всього виконаного обсягу по зеленому будівництву». Ці підсумки стали підґрунтям для перспективного планування.

Спеціальною постановою Ради Міністрів УРСР доручено протягом 1964 – 1965 років Держбуду УРСР, Міністерству комунального господарства УРСР спільно з облвиконкомами і низкою міністерств і відомств УРСР скласти план подальшого розвитку зелених зон міст і селищ міського типу УРСР на 1966 – 1970 роки. На заміну принципу «зелень у місті» мав стати «місто в зелені». Відповідно до розроблених будівельних норм заходи з озеленення були включені обов’язковим розділом при плануванні забудови, що віддзеркалено в архівних креслениках проєктної документації.

До посадкових робіт активно долучалися широкі верстви населення. Для них науковці підготували посібник «Озеленення міст Української РСР». У ньому є настанови, що можуть бути корисними і сучасним ентузіастам. Ось, наприклад, поради щодо вибору рослин для пилозахисних посадок: «Важливо враховувати здатність листя звільнятися від забруднення під час дощів. Листя з повстяним опушенням за пилезатриманням мало відрізняється від листя зі зморшкуватою поверхнею, але воно слабо очищається. Листя клейке, а також опушене на початку вегетації зберігає високі пилезатримуючі властивості на тривалий час. Для охорони пішоходів від викидів вуличного транспорту краще висаджувати чагарники, ніж підстрижені дерева».

Вчені довели неабияку захисну роль зелених насаджень не тільки у межах населеного пункту, а й навколо нього. Зокрема, це питання розглядав у своїй кандидатській дисертації «Озеленення міста Києва» (1964 р.) один із фондоутворювачів ЦДНТА України архітектор Олексій Заваров. Він відомий знавцям історії столиці тим, що у складі робочої групи брав участь у створенні проєкту відбудови Хрещатика та протягом більш ніж двадцяти років (з 1964 по 1986) очолював Київський зональний науково-дослідний і проєктний інститут експериментального проєктування. Його пропозиції полягали у розширенні системи зелених насаджень міста за рахунок включення до неї нового елементу – водяно-зеленого діаметра протяжністю 22 км; об’єднання приміської зони та лісопаркового пояса Києва в єдиний взаємопов’язаний комплекс. 

Багато фактичних та ілюстративних матеріалів із проблем зеленого будівництва зібрано також в архівних фондах особового походження столичних архітекторок. Слід згадати, значний доробок Валентини Маєвської щодо ландшафтної і паркової архітектури та напрацювання Тамари Панченко з планування курортів і рекреаційних зон.

На сторінках архівних документів – методики, пропозиції, рецепції, нормативи, які досі не втратили своєї актуальності. Кожен охочий може звернутися до архіву та безперешкодно ознайомитися з ними.

Начальниця відділу використання інформації документів ЦДНТА України Анна АЛЄКСЄЄНКО