У столиці "загубилися" під мостом п’ять будинків
П’ять будинків «загубилися» під мостом. Майже двісті сімей зимують без тепла у квартирах. Ці будинки на вулиці Баренбойма фактично сховав під собою Дарницький міст (у народі – міст Кірпи), який проліг автотрасою і залізничною магістраллю ледь не по їхніх дахах. Тут завжди холодно. Панельну дев’ятиповерхівку на вул. Баренбойма вітри пронизують зусібіч, особливо з Дніпра. Височіє вона, як тополя серед поля, фактично на березі річки, поміж чотирьох двоповерхових «сталінок» у промзоні знаного колись «Мостозагону №2». Опалювальний сезон тут ще не почався. В «зоні лиха» побувала «Вечірка».
Шкідливе житло
Ці будинки фактично сховав під собою Дарницький міст (у народі – міст Кирпи), який проліг автотрасою і залізничною магістраллю ледь не по їхніх дахах.
Якби чиновники тоді, коли проектували міст і давали дозволи на нього, помічали цих людей, то могли б прокласти шлях на лівий берег Дніпра трохи далі. А так створили низку проблем і для мешканців, і для нинішньої міської влади.
Остання все робить, навіть, здавалося б, неможливе, щоб створити тут умови якщо не для життя, то хоча б для виживання тутешніх мешканців. Але директор департаменту житлово-комунальної інфраструктури міськдержадміністрації Дмитро Новицький днями вимушений був вкотре заявити їм: «Є висновки санепідемслужби: вам там жити не можна!».
Шум-гам і вібрація від швидкісних потягів та товарняків, шкідливі викиди від автівок – усе це додалося до «подиху» довколишньої промзони – асфальтного і бетонного заводів, переробки деревини й металу… І спричинило виключення тутешніх будинків із переліку об’єктів житлофонду.
Та найбільша біда не в тім, що ці колишні відомчі гуртожитки і гостинки ПАТ «Мостобуд» – нежитлові приміщення. Є гірша обставина: їхній балансоутримувач – «Мостозагін №2», підрозділ «Мостобуду» – фактично банкрут, боржник більшості столичних монополістів-поставщиків.
Торік тут неодноразово від’єднували електрику, газ, воду тощо. Міській владі вдалося вмовити монополістів укласти з людьми прямі договори. Часто під гарантію, так би мовити, чиновницького чесного слова. Адже квартири тут неприватизовані, ба більше – ледь не половина «селища мостобудівників» живе без прописки.
Чому мешканці відмовилися від тепла
Торік, улітку, «Мостобуд» сповістив, що єдину котельню більше не запускатиме.
- Стара аварійна котельня 1950-х років, – розповідає тутешня жителька Наталя Гетьман, – колись не тільки обігрівала всю промзону, а й здебільшого використовувалася у виробництві бетону – призначалася для пропарочних камер. Газу споживала у тридцять разів більше норми. Нині підприємство не працює і запропонувало мешканцям взяти котельню на своє утримання. Ми зробили розрахунок – за торішніми розцінками, коли міський тариф був ще 9 гривень за квадратний метр, у нас же виходило аж 55.
Звісно, люди відмовилися від «тепла» з рідного «Мостобуду». Пішли до мерії. Київрада терміново виділила 3,5 мільйона гривень, і за три місяці, наприкінці січня, нова котельня уже стояла, до будівель пролягли комунікації. Але до весни затягнулася процедура введення в експлуатацію – через бюрократизм із різноманітними дозволами і погодженнями.
- І не всі перевіряючі структури наші, міські. Потрібна згода й державних інспекцій, – пояснив причину затримки директор департаменту КМДА Дмитро Новицький людям, які прийшли минулого понеділка під мерію з вимогою дати тепло. Котельня потребує не тільки технічної перевірки, а й згоди на роботу від фіскальних органів.
- Якщо виставимо рахунки без їхнього відома, то нам можуть приписати неправомірно отриманий прибуток, кримінал, – зауважив очільник департаменту.
– Люди навчилися утеплювати квартири ще у минулі роки, за старої котельні. Цьогорічні січневі морози опалювали газом, електрообігрівачами, частіше пекли пироги в духовках. Діти спали у шапках, ноги гріли пластиковими пляшками з окропом... Воду підігрівали квартирними бойлерами. Але це небезпечно, електромережа не витримувала, трансформатор ламався. Лічильники газу просто зашкалювали. Якщо державна норма – три куби на людину, то в нас виходило по п'ятнадцять. Отримували платіжки – п’ятсот-тисячу гривень за газ, за електрику – більше тисячі. А це, зважте, за малесенькі квартирки-готельки від 15 до 25 квадратних метрів, – розповіли кореспондентам «Вечірки» Олена Назаренко та інші молоді мами (не назвалися, бо «працюють тут»), які у тутешньому дворі гралися з дітками.
- Навесні зробив ремонт, а шпалери вже відклеїлися. Плісняву на стелі витираю двічі на місяць. Електродроти нові протягнув і вмикаю два обігрівачі, бо донечці тільки рік і три місяці. За електрику у 21-метровій кімнаті сплачую півтори тисячі гривень, – розповідає мешканець гуртожитку на вул. Баренбойма, 5 Віталій Пилипенко. А його сусідка Тетяна з сином два тижні січневих морозів пережили в селі у свекрухи.
Штукатурка обвалюється аж до цегли
Ця єдина тут вулиця, названа на честь заслуженого київського інженера-мостобудівника, Героя Соцпраці Ісака Баренбойма, й на вулицю не схожа. Починається… з попередження «Закрита зона», металевої брами, бетонної огорожі й будівлі КПП з охороною. Поруч – завод ДСП, «Кузня Вакули» і ще якась територія, що охороняється з допомогою службових собак. Залізнична колія поіржавіла, заросла чагарниками.
Кілька бетономішалок, автокранів, причепів, тракторів і один автобус стоять уздовж дороги й обабіч площі – без вікон, номерних знаків, зі спущеними шинами. Металобрухт.
Магазин один. Батон – вісім гривень, хліб «Український» – 9 грн 50 копійок. Усе інше теж дорожче, ніж «у місті».
«У місто», як називають молоді мами територію Києва по той бік Дніпровсько-Набережного шосе, вони відвозять діток у дитсадки і школи – хто на Березняки, хто на Печерськ, Харківський масив, бульвар Дружби народів (щоправда, до найближчого метро «Видубичі» – два кілометри пішки)… Там же більшість і працює. Або підпрацьовує, адже багатьом доводиться «за власний рахунок» ще бути у «Мостозагоні», щоб не відселили. Іноді їх викликають на якусь тимчасову роботу. «Мій тато в «Мостозагоні» 26-й рік працює. Його попередили, що через два тижні буде робота. Три місяці був удома, тепер викличуть на два тижні, дадуть тисячу, буде хоч на хліб», – каже одна із мам.
На площі – гіпсова скульптура футболіста… без руки, далі – пам’ятний знак на місці, звідки почали прокладати залізничну переправу для військових ешелонів відразу після звільнення Києва від фашистів (відтоді, до речі, й почали оселятися тут мостобудівники). Тоді, у листопаді 1943-го, міст побудували за 13 днів. А тепер лише на оформлення дозволів для мобільної міні-котельні потрібен місяць.
Штукатурка на «сталінках» обвалюється аж до цегли. «Мостозагін» квартплату збирає, а ремонту не робить. Дехто самотужки залатав стіни утеплювальними пакетами. «Ми б самі відремонтували будинки, якби нам дали право приватизувати житло», – кажуть люди.
Біля будинку №3 висять ще радянські стенди: «Нужно действовать, действовать и еще раз действовать – активно, смело, творчески, компетентно!» та «Смело, товарищи, развивайте критику и гласность!».
Інший триповерховий адмінбудинок ще недавно здавався в оренду якійсь фірмі «Нива», яка вже, як сказано в оголошенні, переїхала до Вінниці, а сходи тутешньої споруди поросли кущами і бур’янами.
– Нас влаштовує життя під мостом. Ми не просимо нових квартир, – заявляє натомість активіст ініціативної групи жителів вулиці-глибинки Дмитро Махно, який мешкає тут уже двадцять років. – Треба надати будинкам статус гуртожитків, а нам – право на приватизацію квартир, і тоді люди створили б ОСББ. Більше того, є вільні квартири, які мерія могла б розподілити між черговиками, лікарями, вчителями...
А незаселені квартири тут справді є. У багатьох місцях ми помітили оголошення на кшталт: «Здаються квартири, ліжко-місця. Недорого. Готівковий і безготівковий розрахунок. 15 хв. пішки від метро «Видубичі». Усі зручності…».
Ми зателефонували і почули адресу – Баренбойма – та ціну – 2 тисячі гривень за кімнату, півтисячі – за ліжко-місце. Щоправда, про «всі зручності» чоловік-орендодавець відповідав мляво, неохоче.
Дмитро Новицький, директор департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА:
– Перед департаментом поставлено завдання в найкоротші терміни розробити детальний план території. Уже навесні має бути результат. Тоді можна буде говорити про комплексну забудову цього «трикутника», обмеженого дорогою і двома мостами, а також вирішити питання щодо відселення людей з-під моста до помешкань із нормальними умовами проживання.
Фото Григорія Кубланова