Марина Хонда назвала пріоритети соціальної політики на 2020 рік

–  Марино Петрівно, Ви першою включили до порядку денного Київської міської ради питання системної протидії домашньому насильству. Маєте тривожну статистику?

– У 2019 році поліція Києва зафіксувала близько 6 тисяч звернень щодо домашнього насильства. За минулий місяць до правоохоронців, районних соціальних служб та Київського міського центру по роботі з жінками щодо домашнього насильства звернулися 3 336 осіб. Сьогодні законодавчі зміни дали можливість жінкам отримати захист, а поліції – зобов’язати кривдника залишити місце проживання постраждалої особи на 10 діб, навіть якщо житло належить йому, або заборонити наближатися до потерпілої на певну відстань. Тому все більше жінок користуються законною можливістю отримати негайний захист.

До речі, минулого року в Києві вперше засудили до 3 місяців арешту чоловіка за те, що він систематично принижував дружину та погрожував їй фізичною розправою.

– Сьогодні тема домашнього насильства стала більш відкритою, але  багато жінок не квапляться скаржитися на кривдників, продовжують мовчки терпіти знущання та побиття…

– За даними міжнародних організацій, про насильство в родині повідомляють лише 10% тих, хто його зазнав. Отже реальна цифра потерпілих вдесятеро більша. Часто буває, поліція прибуває на виклик, а жінка відмовляється писати заяву на чоловіка. Чому? Боїться залишитися на вулиці без їжі та грошей, бо за роки подружнього життя чоловік привчив її до думки, що вона ніхто, нікому не потрібна, а тому без нього пропаде. Тож потрібно мати неабияку внутрішню силу, щоб втекти від такого деспота.  

Від психологічного та фізичного насильства найбільше страждають жінки (у 85 – 90% випадків), потерпають діти та навіть чоловіки. Як правило, це чоловіки з інвалідністю, на візках, або прикуті до ліжка, які зазнають насильства з боку матерів, дружин. Були випадки, коли їх не годували, надовго замикали в кімнаті тощо. Одинокі матері, доглядаючи багато років своїх синів з інвалідністю, настільки виснажуються фізично та морально, що зганяють на них свою злість, постійно здійснюють психологічний тиск.

– Треба думати, не всі повідомлення про домашнє насильство підтверджуються?

– Звичайно, є багато маніпулятивних звернень. Наприклад, жінка викликає правоохоронців, щоб зафіксувати начебто насильство, а насправді, щоб скористатися цим фактом у суді на свою користь, скажімо, при розподілі майна. Але поліція такі речі чітко відслідковує. За хибні виклики загрожує штраф. До речі, у січні правоохоронці зафіксували 1689 звернень щодо домашнього насильства, з яких підтвердилися 1171.

– Вже завершено тестування столичної гарячої лінії «15-00», створеної  для безкоштовної психологічної та юридичної допомоги постраждалим від насильства в родині?

– Так, з тестового режиму перейшли в робочий. Нова гаряча лінія фактично є першою допомогою для людей, які постраждали від домашніх тиранів. Щодня до колл-центру надходить до 20 дзвінків від киян. Були випадки, коли телефонували люди, зокрема чоловіки, з намірами скоїти самогубство через насильство в родині. Інколи на «гарячу лінію» звертаються жінки, щоб розповісти про зраду чоловіків або про банальну сварку.

У будь-якому разі наші кризові психологи уважно вислуховують усіх людей, щоб зрозуміти суть їхніх проблем та надати ефективну допомогу.

– А як просуваються роботи щодо облаштування так званої «кризової кімнати»? 

– Навесні 2020 року плануємо її відкрити. Наразі облаштовуємо «кризову кімнату» всім необхідним для життя жінок із дітьми.  

Бувають випадки, коли жінка, рятуючи своє життя та здоров’я, тікає з дому в одній сукні з малою дитиною та без документів. Саме для таких потерпілих від насильства передбачена можливість перебування у «кризовій кімнаті» протягом 10 днів. За цей час поліція з’ясовує всі обставини, документує факт насильства та знаходить родичів. Якщо близьких людей немає і жінці нікуди йти, її поселять у спеціальний притулок до вирішення питання.

До речі, місцезнаходження «кризової кімнати» тримається в таємниці. Також у «кризовій кімнаті» буде заборонено користуватися мобільними телефонами, а потерпілі від насильства перебуватимуть під постійною охороною.

- Які ще ресурси можна задіяти?

– Як юрист, вважаю за необхідне вдосконалити роботу судової гілки влади, зокрема розробити зміни до цивільного процесуального законодавства щодо скорочення строків розгляду справ, які виникають з сімейних правовідносин. Уявіть собі, деякі справи про позбавлення батьківських прав столичні суди розглядають по три-чотири роки…

– У минулому році у Подільському районі відкрили перший соціальний гуртожиток для хлопчиків-сиріт. Чи буде створений аналогічний заклад для дівчат?

– Наше завдання влаштувати більшість сиріт у дитячих будинках сімейного типу. Проте, якщо такої можливості немає, в нагоді стануть соціальні гуртожитки. Відкриття соціального гуртожитку для дівчат плануємо у Дніпровському районі. Тут зможуть проживати сироти та діти, позбавлені батьківського піклування з 15-ти років. Щоб адаптуватися до самостійного життя після перебування в інтернаті, їх навчать готувати їжу, платити за комунальні послуги, користуватися банківськими картками тощо.

До речі, на всиновлення здорових маленьких сиріт у Києві стоїть велика черга. Однак підлітки та малеча з інвалідністю, які залишилися без батьків, часто не потрапляють до родини. 

– Що плануєте зробити для дітей-сиріт з інвалідністю?

– Таких діток найкраще виховувати у маленьких групових будиночках. Перший такий заклад «Хеппі хоум» відкрився на Петропавлівській Борщагівці за кошти міжнародного благодійного фонду та за сприяння Служби у справах дітей та сім’ї Києва. Наразі там живуть шість дітей-сиріт з різними діагнозами та непростим долями. Малеча, після будинку-інтернату, буквально ожила в нових, наближених до сімейних, умовах. У них навіть є собака-реабілітолог на прізвисько Берта.   

Ще 45 дітей з інвалідністю очікують на влаштування в малі групові будинки. Загалом 90% сиріт та дітей, що позбавлені піклування, вже забезпечені сімейним вихованням. Сьогодні, наприклад ,у Києві діють 26 будинків сімейного типу. Місто придбало для них великі квартири, автомобілі та надає грошову допомогу.

– Скільки всього дітей з інвалідністю у Києві?

– Дуже багато, а саме 11 тисяч. Діти з інвалідністю потребують постійної соціальної допомоги, уваги та реабілітації. Вирішення їхніх проблем – пріоритетне завдання для київської влади. Є категорія дітей з інвалідністю, які не можуть перебувати в садочках та навчатися в школах. Їм необхідна щоденна реабілітація.

– Перший в Україні найсучасніший центр соціальної реабілітації дітей з інвалідністю на вулиці Олени Теліги не забезпечує потреб великого міста?

– Саме так, тому ми плануємо створити у Києві мережу фахових реабілітаційних установ. Зокрема, готується розпорядження про створення філіалу Київського міського центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю у Пущі-Водиці. Батьки зможуть залишити там дитину на 2 – 3 тижні.

Серед основних завдань київської влади цього року – проєктування та початок будівництва соціально-реабілітаційних центрів у Деснянському, Дарницькому та Подільському районах.  

Адже батькам дуже важко, часто неможливо, возити кожен ранок дитину, скажімо, з Троєщини у Святошинське відділення соціально-медичної реабілітації, а ввечері її звідти забирати.

– А як же бути батькам дітей з інвалідністю з інших районів? 

– У перспективі – створення соціально реабілітаційних центрів у кожному районі столиці. Тим самим ми полегшимо життя не тільки дітям з інвалідністю, але й їхнім батькам. Вони також потребують психологічної реабілітації. Ми добре розуміємо, що батьки дітей з інвалідністю часто жертвують своєю кар’єрою для того, щоб бути поруч. Вони виснажуються фізично та морально. Тому також працюємо над вирішенням цього питання.

Ще одна проблема стосується дітей з інвалідністю, яким виповнюється 18 років. Вони вже не потрапляють у соціально-реабілітаційні центри. Тому ми розглядаємо можливість створення при центрах окремих філіалів для такої категорії людей.

– Місто продовжує купувати квартири дітям-сиротам?

– Звичайно, сироти та діти, позбавленні піклування, мають право на позачергове отримання житла. За останні два роки за кошти міського бюджету для них було придбано 110 квартир. На черзі зараз перебувають 365 таких дітей. На жаль, кількість сиріт у Києві з кожним роком зростає, а коштів, які виділяє держава для придбання житла пільговим категоріям, занадто мало.

У держбюджеті на цей рік передбачено 18 мільйонів гривень на купівлю квартир столичним сиротам. Місто Київ виділяє для дітей-сиріт 50 мільйонів гривень.