Кияни перейменовують вулиці
Останнім часом з’являюся все нові й нові пропозиції щодо перейменувань різних столичних об’єктів. Особливу роль у цьому відіграє так званий закон про декомунізацію. Зауважимо, що в подібному стані місто перебуває уже не вперше. У 1919 році, приміром, радянські комісари одним махом перейменували більшість вулиць і площ у центрі Києва, назвавши їх на честь комуністичних вождів або пролетарських свят. У 1941–1942 роках, за нацистської окупації, відбувався зворотний процес…
Утім, нинішня хвиля перейменувань практично не зачепить центральні вулиці, адже ними добряче «пройшлися» невдовзі після отримання Україною незалежності. Саме тоді, приміром, вулиця Леніна отримала назву на честь Богдана Хмельницького, вулиця Кірова – на честь Михайла Грушевського, вулиця Карла Маркса стала називатися іменем Архітектора Городецького, а вулиці Енгельса повернули історичний топонім Лютеранська. Нині ретельному розглядові підлягають назви переважно в периферійних місцевостях, на житлових масивах, у колишніх приміських селищах. Проте в будь-якому разі до цього виявляються причетними десятки тисяч мешканців.
Яким саме чином проходить процедура перейменування? Згідно з чинними правилами, пропозиції щодо зміни назв вулиць спершу розглядаються у міській Комісії з питань найменувань, сформованій із кола фахівців. Чимало ідей генерують самі ж члени комісії. Під час обговорень насамперед з’ясовується, чи не мала раніше певна вулиця чи площа історичну назву, гідну того, щоб її відновити. Іншим пріоритетом є наявність характерних традиційних найменувань у навколишній місцевості, які можна було б присвоїти вулиці. Лише за їхньої відсутності вивчають інші варіанти – зокрема, пов’язані з увічненням імен видатних діячів Києва та України.
Якщо є можливість обійтися без виправлення документів та заміни табличок, нею охоче користуються. Так, приміром, нещодавно вийшло з вулицею Довнар-Запольського (Шевченківський район). У повоєнні роки цю назву присвоїли частині колишньої вулиці Лагерної на ім’я Всеволода Довнар-Запольського – професійного революціонера, одного з провідних учасників боротьби за встановлення в Києві радянської влади, керівника губернського партійного комітету. Тепер вона, звичайно, не відповідає законові про декомунізацію. Проте Комісія з питань найменувань вирішила, що вулиця Довнар-Запольського може залишитися в столиці. Тільки відтепер її так буде названо на честь видатного київського історика і педагога, далекого від більшовицьких переконань, Митрофана Довнар-Запольського – рідного батька того революціонера.
Читачі «Вечірки» мають знати: неправильно було б вважати, що зміни міських назв відбуваються лише у кабінетах чиновників без самих киян. Чинне законодавство передбачає врахування позиції мешканців столиці. Тож будь-хто з городян має право скористатися сайтом громадського обговорення проектів нормативно-правових актів КМДА: http://projects.kievcity.gov.ua/
Після авторизації на сайті учасник обговорення може не лише проголосувати за чи проти будь-якого варіанта рішень, що розглядаються, але й залишити власні зауваження та пропозиції. Громадське обговорення проекту перейменування триває два місяці, й лише після цього, у разі підтримки більшістю учасників, відбувається його розгляд на засіданні Київради. Отже, небайдужі кияни нині мають реальну змогу вплинути на процес оновлення топоніміки столиці України.