Як журналістка "Вечірки" у відділку поліції упізнавала злодія
Днями в метро між станціями «Арсенальна» та «Хрещатик» у мене мало не поцупили гаманця із сумки. Я навіть устигла побачити злодія, але й він зауважив мій погляд. А вчора в підземному переході на Хрещатику я знову помітила цього крадія. Тільки тепер він намагався залізти в сумку до дівчинки, яка ловила ґав біля вітрини. Я, звісно, не втерпіла, крикнула, злякала зловмисника. Схоже, він працював не сам. Неподалік стовбичили дві смагляві дівки, котрих теж часто бачу в метро – вони вдають із себе жебрачок, розводячи на жалість довірливих пасажирів.
Оскільки зовсім поруч, на Прорізній, розташоване територіальне відділення Національної поліції, попрямувала туди, щоб попередити правоохоронців про те, що в них під носом орудують злодії. Ворота у двір виявилися зачиненими, тож довелося заходити з іншої вулиці (не киянин, мабуть, шукав би довгенько).
Питаю в людей, де знайти відділок. Помічаю патрульні авто, поруч – стенд з фотографіями та написом «Їх розшукує міліція». Жодних розпізнавальних знаків, табличок або хоча б прапора, що вказували б на державну установу, немає.
Заходжу навмання. У маленькому коридорчику сидить молоденький сержант з автоматом, у формі з написом «Міліція». Хлопець реєструє тих, хто заходить до відділення чи виходить. Юнак назвався Віталієм, викликав чергового. Розповідати про службу сержант відмовився, сказав лише, що люди звертаються сюди з різних питань, здебільшого щодо крадіжок, пограбувань, хуліганських дій… Протягом дня, за словами чергового, може бути 10-20 звернень. Щоправда, за майже годину нашого стояння в коридорі відділення, туди звернулися лише двоє: юнак, який чекав на слідчого, та дівчина зі спорідненої установи. І кілька людей вийшли: одна жінка подавала заяву про те, що її пограбували, інші, вочевидь, були співробітниками. Разів зо два до приміщення заходили представники патрульної служби поліції.
Черговий викликав начальника карного розшуку. Дебелий чолов’яга в цивільному повідомив, що як громадянка України я маю право написати заяву, подивитися службову базу даних злочинців. Але як журналіст я не можу це зробити без спеціального запиту до відділу комунікації Головного управління МВС та відповідної візи. Потім пан Олександр попросив зачекати, доки звільниться слідчий.
Нарешті мене відправили на третій поверх до карного розшуку. Лейтенант Андрій уважно вислухав мою розповідь, яку курсант 3-го курсу Національної академії МВС Аня старанно записала. Дівчина зізналася, що вона вперше самостійно бере в когось пояснення й дуже хвилюється. Тим часом слідчий підготував електронну базу даних злочинців, схожих на описаний мною портрет. Ми переглянули зо два десятки жіночих фото, і лише одне обличчя видалося мені схожим на людину, бачену в переході.
- Ви дивіться уважно, – попросив слідчий, – аби не звинуватити невинного. Хоча, якщо вони вже є в цій базі, отже, вони не можуть бути невинними, – додав він.
- А який сенс мені когось упізнавати? – запитую іронічно. – Що ви з ними зможете зробити? Не пійманий – не злодій.
- Звісно, офіційне звинувачення до цих людей ми поки що не зможемо поставити. Але з ними буде проведено профілактичну бесіду – слова «карний розшук» ще мають вагу. А підземний перехід візьмуть під контроль працівники слідчо-оперативної групи в цивільному, може, й удасться затримати злодіїв на гарячому.
Під час нашої розмови до кабінету раз у раз заходили співробітники розшуку, приносили фотографії підозрюваних і питали, чи не стикалась я з цими особами.
Я звернула увагу, що слідчий Андрій кілька разів мимоволі позирав на портрет Володимира Висоцького в ролі капітана Жеглова, який був у рамці на стіні. Помітивши, що я теж дивлюся на стіну, Андрій трохи знітився, але одразу пішов у наступ: «А хіба цей актор, поет, бард може не брати за душу? Своєю глибиною й сучасністю. Його капітан Жеглов реально підтримує мене в роботі. От би побачити Висоцького наживо», – додав тихенько.
- Як би хотілося, щоб поменше всякої мерзоти було в моєму Києві. Ми працюватимемо, – якось геть по-дитячому сказав на прощання слідчий Андрій.
Фото Бориса КОРПУСЕНКА