У Києві критики розказали про кращі українські фільми

У Києві критики розказали про кращі українські фільми

Українські фільми «Додому» та «Мої думки тихі» стали тріумфаторами Другої національної премії кінокритиків «Кіноколо». 



Кращим фільмом року назвали драму «Додому».

Розповідає про кримського татарина Мустафу, у якого на війні загинув старший син Назім. Батько приїжджає до Києва, щоб забрати молодшого сина Аліма додому. А старшого поховати на батьківщині в Криму, згідно з мусульманськими традиціями. «Додому» є національним кандидатом на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм». Крім того, фільм «Додому» увійшов до лонг-листа премії Голлівудської асоціації іноземної преси «Золотий глобус» у категорії «Найкращий іншомовний фільм». 

У прокат виходить 7 листопада. 

Нарімана Алієва нагородили премією «Кіноколо» як найкращого режисеру року. Премію за найкращу чоловічу роль отримав Ахтем Сеітаблаєв, який зіграв Мустафу.


Премію «Відкриття року» отримав режисер Антоніо Лукічу за комедію «Мої думки тихі». Нагорода відзначає автора найкращого повнометражного дебюту.

Головний герой, молодий звукорежисер Вадим (Андрій Лідаговський), отримав завдання записати голоси закарпатських тварин. Після успішного виконання у нього є шанс поїхати працювати в Канаду. Карпатами їздить на машині разом із матір'ю (Ірма Вітовська). 

– Історія заснована на реальних подіях. Мій друг отримав незвичне замовлення записати звуки тварин. Він поїхав зі своїм батьком. Подумав, що це чудовий привід провести час разом, – розповідає Антоніо Лукіч– Це стало підґрунтям для реалізації мого внутрішнього світовідчуття трагікомічного. Коли є над чим посміятися та над чим подумати. Це класичне роуд-муві, коли герої в пошуках одного знаходять щось зовсім інше, і це навіть важливіше за те, що вони шукали на початку. Спочатку була ідея, щоб герой поїхав разом з дідусем. Потім вирішив замінити на матір. Моя мама допомагала мені писати діалоги. 

Ірма Вітовська зіграла матір Вадима. І отримала премію як краща акторка року. Також за цю роль її було нагороджено «Золотим дюком» на Одеському кінофестивалі. Це вже її друге «Кіноколо». Минулого року нагороду дали за роль баби Прісі в стрічці «Брама».  

– Це чудова комедія. Надзвичайна нова для нашого глядача, вважає Ірма Вітовська. – Коли гумор не заради гумору. Тут багато змісту, сентиментальності, драми. Смішне і сумне поруч. Не тільки розважити глядача, але й щось викопати, витягнути. Я граю маму. Це мати-одиночка, яка виховала свого сина. Визначальною для мене була сцена в машині. Я ототожнила героїню з собою. Як через певний час це буде відбуватися в реальності з моїм сином. Через страх, біль, супротив. Мама не може прийняти свій вік. І в розмові з сином розкривається жорстока правда. Водночас все абсурдно смішно навколо. 

В український прокат стрічка виходить 2 січня 2020 року. 


Чому варто дивитися ці фільми, говорять українські кінокритики.

Олександр Гусєв:

– Картини є дуже відвертим, водночас незручним і некомфортним відображенням сучасних реалій. Вони говорять про стан наших сучасників. Про протиборство різних ідеологічних систем, про боротьбу старого і нового. У трагікомедії «Мої думки тихі» йдеться про молодого чоловіка, який не знаходить свого місця в сучасній Україні. Про його мати, яка також є неприкаяною. Що фактично все що у нас є – це експорт природи, талантів. Про наше прагнення кудись втекти і неможливості втечі. У ньому своєрідна трагікомічна інтерпретація, дуже особлива для українського кіно. У «Додому» дуже багато універсального. Замість кримськотатарських героїв можуть бути  юний українець і українець патріархальний з глибинки. Це картина про зіштовхування представника космополітичного суспільства і представника традиції. Який рабськи відданий національним звичаям. І тягне в цей світ своїх синів. 

Дарія Бадьйор:

– «Додому» – дуже особистий фільм на дуже важливу тему. Це чудовий приклад культурної дипломатій. Він краще за дипломатів відповідає на питання, чий Крим. Історія – антична одісея про повернення додому. Дуже універсальна, зчитується в будь-якій країні. Незалежно від того, це Крим, Україна чи щось інше. Чудові акторські роботи.  Гарно зіграв Аліма Ремзі Білялов, це двоюрідний брат режисера. Для  Ахтема Сеітаблаєва - це, напевно, одна з найголовніших ролей в його життя.
Антоніо Лукіч – чудовий комедіограф, вміє робити комедію не такою, до якої звикли на телеканалах. Його фільм «Мої думки тихі» починається як подорож і завершується з’ясовуванням стосунків між матір'ю та сином. В ньому є тонка іронія, смуток та унікальний для українського кіно герой. Це перший український фільм, саундтрек до якого я хочу собі. Вони купили навіть пісню Spice Girls.     

Анна Дацюк:
 
– Відзначені художні фільми – повноцінні авторські висловлювання. І одні з найсильніших режисерських дебютів за останні роки. Обидва фільми підпадають під категорію роуд-муві. Але «Додому» більше національний та драматичний. Дуже зворушливий але точний соціальний і національний коментар молодого режисера про Україну і рідну землю. «Мої думки тихі» – сімейна історія, що добре розкрила комедійну складову. Українська комедія буває різна. Це чудовий приклад фільму, який дуже глядацький і водночас якісний за комедійною подачею. Вибір був очевидний. 

Сергій Ксаверов: 

– Мій особистий фаворит цього року був фільм «Черкаси». Як на тральщик «Черкаси» на території Криму у 2014 році нападають російські військові. Це класний мікс глядацького та режисерського кіно, де авторам вдалося зробити живе середовище та бути патріотичними на дуже складному рівні – суворої повсякдненності флотського життя. Але я радий, що переміг «Додому» Нарімана Алієва. У фільмі багато ознак першої роботи, але помітний власний погляд режисера. А наприкінці є поезія, режисерська воля та навіть жорстокість, якої дуже не вистачає переважно млявому та безконфліктному українському кіно.


Найкращим документальним фільмом названо «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» Надії Парфан. 

Іван Васильович багато років очолює профспілку комунального підприємства Івано-Франкіськтеплокомуненерго. Його opus magnum  профспілковий хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Голова профспілки пишається творчими здобутками комунальників, але керується принципом «спочатку людям тепло – а вже потім співати». Опалювальний сезон вносить корективи у графік репетицій. Трудовий колектив намагається полагодити застарілі комунікації, поки розгнівані споживачі штурмують гарячу лінію. Чи зігріє холодну батарею українська народна пісня?

– Неігрове кіно в Україні вважається чи не найцікавішим, що є. Якщо дивитися на середній рівень фільмів, то це дійсно так, – продовжує Сергій Ксаверов. – Конкуренція тут велика. «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» Надії Парфан – цікава робота. Це, напевно, найбільш глядацьке українське документальне кіно цього року. Воно легке для перегляду. Ну й головне - впізнавані люди та їх оточення. Але режисерка не робить за глядача якихось висновків щодо їх діяльності. Якщо коротко: це погляд на нашу реальність у розрізі комунальних підприємств. Та їх архаїчного влаштування крізь призму трохи абсурдистської трагікомедії.

Стрічка Івана Орленка «У нашій синагозі» удостоєна премії за найкращий короткометражний ігровий фільм. У 2019 році вперше присуджено нагороду за найкращий анімаційний фільм – ним стала стрічка «Кохання» Микити Лиськова.


ДОВІДКА

Премія кінокритиків України КІНОКОЛО заснована у 2018 році. Вона визначає досягнення українського кінематографа та діячів кіноіндустрії за останній рік від імені спільноти кінокритиків України. До комітету «Кінокола» входять кінокритики та кінознавці, які є членами ФІПРЕССІ. На премію номінувалися стрічки українського виробництва, які були вперше показані в Україні в період з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року включно. А саме мали кінотеатральний прокат на території України або були показані вперше на українському кінофестивалі.