Базар-музей і найдешевший секонд-хенд на Петрівці

Тут можна не тільки майже за безцінь одягнутися, взутися, прикупити стареньке кухонне причандалля чи господарське залізяччя тощо, а ще і придбати за копійки продукти: прострочений томатний соус за п’ять гривень, півкіло позаторішніх консервованих оселедців за 18 грн чи літр вермуту зі старими акцизками за двадцятку…

Барахолка – базар для колекціонерів, антикварів, дбайливих господарів-майстрів і пошановувачів незвичних, рідкісних подарунків. Адже це – стихійний музей просто неба, ностальгійне містечко у сучасному мегаполісі. А для когось із покупців – найдешевший секонд- хенд, що замінив колишні комісійні магазини.

Кому треба – сюди прийде обов’язково. Як ось Павло з Миколою. До станції метро вони притягли картату сумку зі старим комп’ютером. Павло з Миколою – безробітні, але дуже зайняті. Вони – хлопці тямущі: скуповують стареньку оргтехніку, «модернізують» на свій лад і перепродують через Інтернет. Оцей комп’ютер, приміром, узяли за триста гривень, а сподіваються вторгувати до тисячі.

Між продавцями метушаться випадкові збувачі товару. Один пропонує «недорого працюючий телефон», другий – за безцінь (якихось п’ять гривень!) – жіночі зимові чоботи… з відірваними підошвами.

– Підклеїш – і будуть як нові, дивись, усе натуральне, – чолов’яга завернув халяви, демонструючи хутро всередині «товару», в якому хтось ходив, аж поки не пороз- лазилися підошви. – То візьми рукавички за трояк. У мене лежача сестра, я доглядаю, на її інвалідські гроші обоє виживаємо.

Холодний дрібний дощ моросив так довго, що вщерть заповнив дорогі (за сотню-дві) глиняні глечики і дешеві – по п’ять-десять гривень – старезні (аж візерунки стерлися ложками) миски сучасного виробництва. Лише одну тарілку прикривала норкова шапка-обманка, яка ввібрала в себе всю вологу.

– Беріть за сотню, бо підсохне – коштуватиме 150, – пропонує тітонька.

Її сусід, продавець пари зношених валянків, нечасто приходить сюди – лише «коли обставини притискають». Не завжди сплачує за місце і ховається від базарних контролерів й охоронців. Тому небагатослівний.

Старовинні ікони і фотографії минулого століття дбайливо прикриті парасолькою, а статуетки тих часів, схоже, не бояться ніякої негоди. Впадає у вічі, що сьогоднішня декомунізація не торкнулася блошиного ринку. Більше того – чим активніше ця політична кампанія набирає обертів, тим раритетнішими, а відтак і дорожчими, стають символи колишньої епохи.

Щоправда, цієї неділі Іван Трохимович, пенсіонер із Троєщини, продав студентам-колекціонерам три радянські значки по двадцять гривень. Бо дощ. Була б погода – іноземні туристи прийшли б і купили по п’ятдесят, а то й по сотні. Чоловік колись був начальником на заводі, мав квиток КПРС, а тепер розпродує «свою молодість» іноземцям і нашим студентам.

Я був лише піонером і комсомольцем, але й мені якось незвично бачити поряд зірку і тризуб або святі ікони по сусідству з відлитими в металі чи вишитими на полотні безбожниками Ленінами й Сталінами… А ось колишньому комуністу-начальнику байдуже. Тепер він – бізнесмен.

– Щоб тут стояти під дощем, треба це любити. Адже, бува, й нічого не вторгуєш, а то – п’ятдесят гривень чи сто. Колись за день місячну пенсію тут заробив. Знаєш, я теж спершу соромився торгувати, – повчає мене Іван Трохимович (бо я, аби розпитати про тутешню «кухню», вигадав, буцімто теж хочу продати непотріб, що залишився після «звільнення» квартири перед ремонтом. – Авт.). – Дружина попросила розпродати старі речі, коли продавали в селі батьківську хату. Я відходив убік, коли бачив на ринку когось із знайомих.

Тепер же «комуніст-бізнесмен» не соромиться навіть у тих же знайомих чи сусідів спитати про непотрібні їм речі, не гребує пригледітися до того, що викидають до сміттєвих контейнерів. Нещодавно, приміром, знайшов майже новеньку настільну гру у футбол і продав її за 150 гривень.

Барахольники, до речі, добре вивчають ціни у супермаркетах та на інших ринках, аби не продешевити зі своїм крамом. Часто ставлять навіть вищу ціну і пишуть: «Виготовлено в СРСР». …

Тут є все. Усе те, чого більше ніде немає. Від баночок із кришками-закрутками з-під томатної пасти по 3 грн чи пляшок з-під горілки будь-якої незвичної форми по 5–10 грн – до совдепівських меблів та різноманітних приладів і запчастин до автівок. Про «наявність товару в продажу» сповіщають оголошення. Відповідні вивіски інформують також, що тут у вас можуть «купити плати, мідь, інструменти…». Є оголошення й на кшталт «Куплю!». І все. Що саме цікавить покупця-продавця (себто перекупника), вочевидь, слід здогадуватися з огляду на вже виставлений ним товар.

Навіть на барахлі «сидять» перекупники. Дехто приносить сюди останнє, аби вторгувати бодай на хліб з маслом, а хтось прагне і на цьому побудувати якийсь бізнес.

 Павло ПАЩЕНКО (фото)