На допомогу невиліковним хворим у столиці виїжджають мобільні бригади
Всесвітній день хоспісної та паліативної допомоги традиційно відзначають другої суботи жовтня. Напередодні в Укрінформ відбувся круглий стіл на тему: «Організація надання паліативної допомоги дітям. Європейські стандарти та практики».
Паліативні хворі – це ті, кого неможливо вилікувати. Медична допомога цим пацієнтам полягає в полегшенні симптомів і зменшенні страждань з метою покращити якість життя як пацієнта, так і його близьких. Тобто якщо хворого на рак 4 стадії вилікувати неможливо, то завдання медиків – знеболити пацієнта.
І якщо в розвинутих країнах паліативна допомога на високому рівні, то в нашій країні, вона лише розвивається. Особливо гострі проблеми в наданні паліативної допомоги дітям.
Проблеми: неадекватне знеболення та відсутність сервісів
У більшості країн вже зрозуміли, що паліативному хворому краще перебувати в себе вдома ніж у стаціонарі. Які переваги?
- близькі поруч;
- знайома атмосфера;
- відсутня необхідність залучати велику кількість медперсоналу, родичі самі піклуються про хворого.
Але це не означає, що така родина має залишатися сам на сам зі своїми проблемами. В Україні це й досі, на жаль, актуально. Особливо в регіонах.
Тетяна Нікелсен, голова Української асоціації дитячої паліативної Допомоги, розповідає про проблеми, з якими стикаються сім’ї з дитиною, хворою на рак: неадекватне знеболення, відмова в лікуванні, брак навчання родин догляду за такими дітьми, відсутність психологічної підтримки.
– Лікарі перебувають у полоні старих міфів, які залишилися ще з Радянських часів і говорять, що препарат викликає залежність, або бояться передозування, або не хочуть вдаватися в складні форми списання. Вони, в більшості, не ознайомлені з новими законодавчими актами, які спрощують обіг сильнодіючих знеболюючих засобів, – зазначає Тетяна Нікелсен.
В Україні зареєстровані пероральні дитячі опіоїдні анальгетики, але, як зазначають громадські активісти, лікарі використовують їх неохоче.
Як у світі
Джоан Марсон, амбасадор Міжнародної мережі дитячої паліативної Допомоги, наводить такі цифри: 21 млн дітей у світі потребують паліативної допомоги.
Що ж впливає на розвиток паліативної допомоги? Доступ до ресурсів, а саме опіоїдів; підтримка з боку держави; лідери, які підтримують цей напрям; і, звичайно, освіта. Адже якщо спеціаліст не знає про ключові принципи надання паліативної допомоги, то не зможе нічого змінити. Саме тому навчання мають проходити як державні службовці, так і ті, хто безпосередньо надає допомогу.
А що в столиці?
Олена Швед, начальник відділу медико-соціальної допомоги населенню Департаменту охорони здоров’я КМДА, розповідає, що в Києві діють мобільні бригади надання допомоги паліативним хворим – 5 для дорослих та 2 для дітей.
– Перша мобільна бригада для дітей запрацювала 1 червня 2017 року. З моменту відкриття було здійснено 2132 виїзди. Зараз на обліку цієї бригади знаходиться 68 дітей. В бригаді задіяний лікар-анестезіолог-реаніматолог, психолог, лікар-педіатр, медична сестра, соціальний працівник. 1 вересня 2018 року створили другу мобільну бригаду для дітей на Лівому березі. На обліку стоїть 47 дітей та зроблено 614 виїздів. У 2019 році ж було відкрито два відділення паліативної допомоги на базі дитячих будинків, – розповідає Олена Швед.
Мобільні бригади надають консультації, здійснюють медичний супровід паліативних хворих, респіраторну підтримку хворих, які знаходяться на штучній вентиляції легенів, контроль симптомів та психологічну підтримку родинам, де є такі хворі.
Доступ до гідної паліативної допомоги – це право людини.