"Зима у вогні" на шляху до премії "Оскар"
Документальний фільм «Зима у вогні: боротьба України за свободу» спільного виробництва України, США та Великобританії, присвячений Революції Гідності на Майдані, увійшов до п’ятірки номінантів на престижну американську кінопремію «Оскар». Серед співпродюсерів «Зими…» – киянки Галина Садомцева та Ліна Клебанова. Вони побували в редакції «Вечірнього Києва» та розповіли про подробиці роботи над стрічкою.
«Під час Революції Гідності ми, по суті, жили на Майдані»
– «Зима у вогні…» – хто саме запропонував таку назву?
Галина Садомцева: Ми обговорювали багато варіантів, але зупинилися на версії Євгена Афінеєвського: «Зима у вогні». Він запропонував і тему постера, який рекламує картину. Маленька україночка перед «Беркутом» на тлі панорами Києва – також творча ідея Євгена. Великі постери були в метро Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Вашингтона. Цей колаж американців дуже вразив.
– Афінеєвський – режисер цієї стрічки, фахівець із Голлівуда, колись жив у СРСР. Де перетнулися ваші стежки? Що стало поштовхом до спільної роботи?
Ліна Клебанова: Під час Революції Гідності ми, по суті, жили на Майдані. У рамках громадського телепроекту «Спільнобачення» цілодобово велися прямі трансляції в Інтернеті. Це величезний обсяг матеріалу, за яким було можливо відновити хроніку подій. Після перемоги Майдану почали обдзвонювати всіх знайомих продюсерів, які працювали передусім на Заході, з одним реченням: «Це, звісно ж, авантюра, немає ні коштів, ні нормальної техніки, але якщо не відзняти зараз, поки ось-ось не розібрали барикади, – у вічність кане неймовірний пласт подій».
І тоді Ден Телмор (американський продюсер картини. – Ред.) каже, що знає ще одного «такого ненормального, що буквально живе Майданом» – Євгена Афінеєвського. Невдовзі Женя подзвонив з Америки. Я розповідала йому про наші напрацювання, казала, що необхідно відновити хроніку Майдану через інтерв’ю з його учасниками, через їхнє сприйняття тих подій. Уже за два дні Євген і Ден були у Києві. І ми одразу ввімкнули камери... Коли знімали фільм 2014-го, був квітень, і хлопці-майданівці ще не пішли добровольцями на Схід, тож встигли записати їхні коментарі. Безперервні зйомки тривали по 12 годин, слід було поспішати. Тільки встигли записати козака Михайла Гаврилюка, як наступного дня розібрали барикади на Грушевського.
– Спочатку ви підготували, так би мовити, ескізний варіант стрічки під назвою «Молитва за Україну». Потім вже з’явився інший, остаточний варіант – «Зима…». Чому?
Г. С.: Ми дуже квапилися з монтажем, доопрацюванням фільму, щоб його побачили на кінофестивалі у Торонто (Канада) в серпні 2014 року. Але західні фахівці, побачивши картину, сказали, що в Європі, Америці багато чого не зрозуміють. Хто такі тітушки? Що означає – «нас задовбало!»? Чому калатають дзвони Михайлівського собору? А чому на сцені показано представників усіх церковних конфесій і чому їх так багато? І ми зрозуміли: треба це все пояснити, а отже, перемонтувати. Треба шукати ще когось, хто допоможе нам технічно це зробити. Нашому фільму потрібна була західна «упаковка», оформлення, щоб було зрозуміло для тамтешнього глядача. Тому з нашої точки зору довелося багато речей спрощувати, розжовувати. Фільм було перемонтовано, була написана оригінальна музика, зроблена графіка.
«Аби вивести картину на широкий загал, передали авторські права»
– Стрічку показали на кінофестивалях. Це завдяки американцям, компанії «Нетфлікс»?
Г. С.: Так. Самі ми не змогли б пробитися. Бо, наприклад, щоб картина потрапила «на Оскар», було організовано прокатну серію в Лос-Анджелесі. Нью-Йорку, Вашингтоні. Тобто відбулася велика рекламна кампанія, яка нам просто не під силу. Через це ми передали авторські права на картину. Але це був єдиний шанс вивести її на широкий загал. Уже на сьогодні картину в Інтернеті подивилося чотири мільйони глядачів, і це лише офіційні дані. Думаємо, ще неофіційно близько двох мільйонів людей побачило «Зиму…».
– Ви прагнули до максимальної об’єктивності?
Л. К.: Ми завжди коригуємо, коли «Зиму…» порівнюють з роботами, де є авторське художнє висловлювання про Майдан, бо у нас картина зовсім інша – це навіть не журналістика, яка передбачає наявність двох сторін. У нас – абсолютно суб’єктивне, громадянське висловлювання про Майдан, хто і чому там був. І тому концепція фільму з самого початку передбачала, що в ньому не буде політиків, тільки учасники Майдану, тільки позиція тих, хто творив Революцію Гідності. Ми робили картину суб’єктивно, так, як ми її бачили. У багатьох монологах нема звинувачень, ненависті. Є глибинне розуміння того, як було боляче для всіх нас, адже ми не очікували такої жорстокості з боку влади.
– Як вдалося попросити у колег велику кількість відеоматеріалів, адже їх знімали десятки різних операторів з багатьох телеканалів?
Г. С.: Не тільки з телеканалів. «Спільнобачення» із самого початку зробило свій контент відкритим. Ми безкоштовно віддавали його всім, аби поширити інформацію про події. З тим же звернулися до колег, до професіоналів і аматорів, до стримерів Майдану, запропонувавши об’єднати зусилля і зібрати максимум матеріалів, аби найбільш повно відтворити події. І відгукнулися майже всі. Зокрема і «5 канал», «ЕспрессоTV», радіо «Свобода»… Як пазл до пазла, склали єдиний проект. Це була унікальна ситуація. Адже зазвичай кожен бореться за свій контент, тримається за нього зубами.
Я ще сказала б, що завдяки нашій «Зимі…» ми розуміємо: в Україні маємо всі технічні можливості професійного «мастерінгу» картин сучасного рівня – найкращий звук завдяки !!!«Лидоєну»!!!, картинка – «Кінотуру». Глядач не помітить різниці, якою саме апаратурою знято кадри, але ж там працювали не тільки професійні камери, але й телефони та фотокамери…
Л. К.: Працюючи над фільмом, познайомилися з колегами з «Ukrstream.TV», бо, як це не дивно, під час Майдану наші шляхи не перетиналися, хоча весь час були поруч. За півтора місяці записали 120 телевізійних інтерв’ю. Було складно як фізично, так і морально – оператори, монтажери, згадуючи ті події, не могли стримувати сліз. Можливо, саме тому така потужна емоційність фільму. Це ж не вигадані історії, як у російській пропаганді. Але напруга на Майдані була сильною, тяжкістю на плечі лягала. Я під час зйомок побилася на Майдані…
– Як це «побилася»?
Л. К.: У прямому сенсі. Ми саме знімали 12-річного Рому Савельєва, який розповідав, як робити «коктейль Молотова». І тут перед нами вигулькує дівчина з камерою і теж починає знімати. І каже, що вона «з Майдану». Але ж я з Майдану усіх, хто з камерами, знаю, а її ніколи не бачила. І ще її такий московський акцент… Попросила не заважати. Вона – ані руш. Тоді я просто вчепилася в неї, камеру опустила на землю. Нас розборонили хлопці-афганці. Потім з’ясувалося, що дівчина все-таки наша – студентка університету імені Карпенка-Карого. А мене в той момент просто трусило від думки, що знімають картинку для російської агітки про «терористів Майдану».
Фото Євгена САВІЛОВА
«Фільм розрахований на західного глядача, там мало жорстких сцен»
– А які кадри з тієї чи іншої причини не потрапили до стрічки?
Г. С.: Камери «Спільнобачення» зафіксували, коли на Майдані пролилася перша кров – це коли вбили Сергія Нігояна і Михайла Жизневського. Ми транслювали ті події наживо. Але згодом ці кадри хтось вилучив із хроніки «стріма», в Інтернеті їх не було. Чому? Камери зафіксували кілера. Він був серед майданівців, стріляв у наших хлопців. Я це бачила на власні очі. Ми дуже шкодуємо, що немає цього кадру, можливо, він допоміг би слідству. А цей хлопчик – Рома Савельєв – бачив, як убили Нігояна. На наших очах хлопчина подорослішав років на шість, у нього був погляд дорослої людини.
Оскільки фільм розрахований на західного глядача, там мало жорстких сцен. Ми не могли показувати дуже важкі, кровопролитні моменти. Є також речі, які глибокі для нас, але не дуже зрозумілі на Заході. Наприклад, міжконфесійні питання, що всі церковники стали разом з народом, це і є спільна духовна складова. Це відбулося вперше за українську історію. Це для нас було проривом, а ось для Заходу це малоцікаво. Були особисті історії людей, які можна було висвітлити, але кіно не безрозмірне. Тому доводилося віддавати перевагу узагальнюючим моментам.
– Чи спалахували творчі спори під час роботи над «Зимою…»?
Л. К.: Були, звісно. Хтось бачив певну ситуацію по-своєму. Євген Афінеєвський, американський режисер, дивився на усе це з позиції тамтешнього глядача. У нас було своє бачення. Але ми знаходили компромісні варіанти, здебільшого прислухалися до Євгена, іноді навіть відмовляючись від якихось своїх творчих ідей. Нам хотілося зробити цю картину більш авторською, більш художньою, але розуміли, що головне завдання – «вивести» її у зовнішній світ, і щоб її сприйняли за кордоном, щоб там глядачі зрозуміли, що у нас відбувалося. Це був той випадок, коли для кожного співавтора стрічки своє особисте відійшло на задній план.
– Шлях картини «до Оскара» – тривалий і складний. Вірили, що будете у п’ятірці лідерів?
Г. С.: Не вірилося, що ми «туди» дійдемо. Якщо чесно, не думали, що потрапимо у п’ятірку… Коли увійшли до списку «15 кращих», це вже було великим щастям. Але шанс перемогти у нас є. Хоч конкуренти дуже сильні.
– У Інтернеті одразу з’явилися піратські копії «Зими…».
Л. К.: Компанія «Нетфлікс», яка володіє авторськими правами на стрічку, не займається кінопрокатом, свою продукцію вона транслює через Інтернет. І як тільки картина з’явилася в Інтернеті, вона одразу вигулькнула на піратських просторах колишнього Союзу. Але для нас це не головне, нехай скачують які завгодно версії. Нам головне, аби стрічку побачив світ.
– Коли побачимо це кіно на українському екрані?
Г. С.: Після оскарівської церемонії. Навесні побачимо на «5 каналі», можливо, й на інших. У кінотеатрах прокату не буде, але тут не так важливі екранні історії. Важливіше інше, що тепер цю картину можна показувати скрізь.
– Чи не було пропозицій від політиків, громадських діячів показати їх персональну роль у Революції?
– Звісно, в картині хотіли знятися чимало політиків. Але фільм був не про це.
– І на завершення. Уявімо, вам вручають Оскар. Червона доріжка, овації. Слава…
Л. К. і Г. С. разом: Слава Україні! Ми так скажемо. І впевнені, що зал підніметься…
ШТРИХИ
У Галини Садомцевої своя «згадка» про Майдан – слід від поранення на обличчі, а в нозі так і залишився осколок від гранати.
– Це було на Грушевського, у січні, коли побили журналістів і медиків, – згадує Галина. – Я була серед перших постраждалих, мені розсікло щоку, медики швидко надали допомогу. Коли щось бахнуло, я одразу не зрозуміла, що трапилося, бо заболіла нога. Подумала, що гумова куля влучила. Але в цей час поранило в шию оператора ICTV, ми почали рятувати його, поранило ще одного хлопчину, що знімав це все на камеру. Я взяла у нього камеру і продовжувала знімати. І аж потім зрозуміла, що страшенно болить нога. Коли підняла джинси, побачила, що чобіт повен крові.
Ліна КЛЕБАНОВА:
– Найбільша наша перемога, мабуть, не в тому, що стрічка номінується на Оскар. Коли бачиш, як фільм сприймають західні глядачі, коли у залах Венеції, Торонто, Нью-Йорка плачуть, то розумієш, що ось це і є досягнення. На показі у Вашингтоні одна з конгресменів вийшла на сцену і звернулася до співвітчизників: «Ви тепер розумієте, як Америка повинна ставитися до України? Ви сьогодні маєте свободу, демократію… А українці за це віддавали своє життя. Вони бажають жити так, як ви живете сьогодні. І ми повинні подякувати за це українському народові».
Галина САДОМЦЕВА:
– Нам говорили: на Заході не знали, за що ми стояли на Майдані. Інформації було багато, але вони не розуміли. Тепер вони зрозуміли, що ми хочемо нового, цивілізованого життя, що ми бажаємо реформувати, що відбулося об’єднання всіх соціальних верств, що ми вміємо підтримувати один одного. Для іноземних глядачів це стало таким внутрішнім зламом, що за гідність, виявляється, можна боротися, життя віддати. І що це роблять не фанатики, а нормальні люди, які хочуть свободи. І у світу відкриваються очі. І приходить розуміння цього, співпереживання.
ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ
Ліна Клєбанова:
– Думаємо над ідеєю вже художнього фільму. Хочеться більше узагальнень, відтворити їх художніми методами. Є багато ідей і начерків… Про ситуацію в АТО, про те, що відбувається з нами сьогодні.
***
Коли йду Майданом, і досі важко. Люди загинули, яких знала. А коли ходила під час Революції Гідності, мені, мабуть, як кіношнику, весь час здавалося, що це декорації знімального майданчика. Не віриться, що ти був учасником реальних подій. І досі в душі такий внутрішній Майдан, який не виходить і весь час спонукає щось робити для нашого майбутнього. Бо в усіх людей, які пройшли через Майдан, всередині справді щось «клацнуло», щось змінилося...
СЛІДКУЄМО: 88-а церемонія нагородження премією «Оскар» відбудеться 28 лютого 2016 року в Лос-Анджелесі.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана КОВАЛЬОВА