Вчені з'ясовують, звідки у Чорнобильський заповідник прийшли ведмеді

Вчені з'ясовують, звідки у Чорнобильський заповідник прийшли ведмеді

Для тих, хто не знає: зоопарки – це наукові й просвітницькі установи. Київський – не виняток. Багато років тривають спільні дослідження разом із науковцями Чорнобильського радіоекологічного біосферного заповідника. За словами начальника відділу наукової роботи Київського зоопарку Марини Шквирі, нині ретельно досліджують коней Пржевальського та хижаків, занесених у Червону Книгу.

– Нам важливо зрозуміти, як тварини (коні Пржевальського були завезені у заповідник, розмножилися й нині їх кількість визначена у 100 особин) адаптуються до змін, які умови сприяють розмноженню, від чого помирають, – говорить Марина Шквиря. – Наприклад, дикий кінь Пржевальського – тварина відкритого простору, тепер активно використовує покинуті населені пункти та будівлі, а ще проводить все більше часу в закритих лісових масивах. На наших очах змінюється поведінка. В останні кілька років, завдяки співробітництву з білоруськими колегами, ми дізналися про те, що коні закріпились і в білоруській частині зони. Тож тепер вид живе на дві країни. Такі дослідження допомагають і нам, й іншим зоопаркам розуміти потреби рідкісного й дуже важливого виду, організувати правильний догляд у рамках зоосаду.

Такі фотопастки використовують науковці у Чорнобильському заповіднику

– Робота з якими хижаками триває у Чорнобильській зоні?

– Досліджуємо багато років вовків, рисей, та віднедавна – ведмедів. Що важливо: на основі саме наукових досліджень були напрацьовані рекомендації по співіснуванню, поводженню та охороні конфліктних тварин. Тобто людина мусить з хижаками нормально жити поряд, не завдаючи шкоди тваринам, не витісняючи їх зі звичних ареалів розповсюдження. Це реально. Але цьому треба вчити.

Нині в заповідній зоні ми нарахували 8 виводкових ділянок – тут розмножується 8 зграй вовків. Тварини розселяються, шукають собі нові ареали для полювання, створення нових зграй. Хтось йде у Білорусь, інші – у Київську, Черкаську області, деякі повертаються у материнську зграю. Це нормальний процес, і ставитися до нього треба цивілізовано.

Ми визначили, що вовки та рисі використовують покинуті населені пункти. Наприклад, переходять річки мостами або полюють на зайців у спальних районах покинутого міста Прип'ять. Знаходили сліди рисі у колишньому гастрономі посеред міста-привида. 

– Скільки рисей нині проживає у біосферному заповіднику? Чому важливо приділяти їй увагу?

– Оцінюємо її присутність десь у 15 особин, разом з дитинчатами. Але то динамічна ситуація, залежить і від сезону, і від ситуації на території. Нині важливо моніторити й вивчати, які фактори впливають на розмноження, що небезпечно для цього виду, надавати рекомендації заповіднику, збирати наукову базу для передачі у міжнародне користування. Нагадаю, ще не так давно на цій території й у сусідній Білорусі рисей залишалося дуже мало. Це червонокнижна тварина, а наш зоопарк бере участь у програмі європейських зоопарків по її розмноженню, обміну, створенню резервного фонду, у тому числі й для переміщення у дику природу. Київський зоопарк не так давно вже відправив рись за цією програмою у Євросоюз. 

– Яким чином у Чорнобильському заповіднику з’явилися ведмеді?

– Цього ніхто не знає. 100 років тут не було ведмедів. Їх також 100 років не було й у білоруській частині зони. Але він почав заходити. Звідки? З’ясовуємо. Поки що його присутність важко назвати стійкою популяцією. Білоруси фіксують постійну присутність 7 – 8 особин. Ми більш-менш ідентифікували 2 ведмедів. Але постійно знаходимо сліди, екскременти, задири на деревах, фотопастки фіксують їх присутність. Це точно дикі тварини. Їх не випускали з притулків чи приватних зоопарків. Трапилося природне заселення території. Аби дізнатися звідки взялися, намагатимемося зробити генетичний аналіз тварин.

Нещодавно, разом із європейськими колегами та науковцями з біосферного заповідника, вчені зі столичного зоопарку підготували величезний науковий огляд з філогеографії вовків Євразії. Цей матеріал використовували у найцитованіших наукових виданнях. А ще (і мало хто із зоопарків цим може похвалитися) є важлива робота, опублікована в журналі Nature. Це для науковців, як «Оскар» для акторів.

– Столичний зоопарк є повноправним співавтором цієї великої роботи, – пояснює Марина Шквиря. – Ми працювали по конфлікту «ведмідь – людина» разом із колегами з Європи та США, аналізували випадки конфліктів, як їх уникнути, як охороняти вид, працювали над рекомендаціями, аби люди могли співіснувати з цими хижаками.