«Космічні офорти» поповнили колекцію київського музею
У фонди Національного художнього музею передали п'ять творів художників, створені в кінці 20 століття. Серед них офорти Ігоря Подольчака, «брати», які побували у космосі. Побачити їх ще можна до кінця тижня.
Сьогодні фонди музеїв якщо й розширюються, то завдяки подарункам – авторів, їх родин та колекціонерів. Нещадовно Станіслав Сілантьєв, науковець, член кураторського об'єднання Перший пролетарський заповідник ім. Жана Жореса передав до збірки українського мистецтва ХХ – ХХІ ст. Національного художнього музею України п'ять нових робіт. Це хрестоматійні твори художників-концептуалістів Одеси та Львова: Станіслава Подліпського, Дмитра Дульфана, Юрія Соколова, Ігоря Подольчака і Галини Жегульської.
Аналогічні офорти Ігоря Подольчака у 1993 році побували на орбітальній станції «Мир» – першими в історії мистецтва.
– Ігор Подольчак – блискучий графік, – розповідає Станіслав Сілантьєв. – Він закінчив Львівський поліграфічний інститут. Був куратором першої в Радянському союзі бієнале графіки в 1990 році. Потім в 1992 році провів бієнале в незалежній Україні. Є одним з останніх учнів старих майстрів, які розвивали львівську графічну школу. Для львів’ян характерна техніка офорту в ахроматичних кольорах (білий, чорний, сірий). Їх роботи зазвичай дуже депресивні, холодні, готичні, важкі. Це фетишисти культу смерті. Змальовують внутрішній екзистенційний гротеск.
Ці роботи Подольчак створив у 1990 та 1991 роках. Він багато працює з темою тіла людини. Разом з художником Ігорем Дюричем (вони заснували творче об’єднання Фонд Мазоха, проводили різні мистецькі акції – прим. ред.) придумали відправити твори в космос. Домовилися з російськими космонавтами Сергієм Авдєєвом та Анатолієм Соловйовим. Ті взяли два офорти Ігоря Подольчака на орбітальну станцію «Мир». І записали 6-хвилинний відеоперформанс «Мистецтво в космосі». Посил художника був в тому, що мистецтво виходить за межі земної орбіти. У 1994 році «Космічні офорти» Ігора Подольчака вперше представляли Україну на бієнале в Сан-Паулу.
Оригінальні офорти з печатками, які безпосередньо побували у космосі, знаходяться у автора. А це такі ж відбитки, надруковані ним в тих же роках. Вони зроблені в обмеженому тиражі – всього 61 відбиток. Передані офорти були придбані у Ігоря Подольчака.
«Космічні офорти» Ігоря Подольчака
Одесит Дмитро Дульфан у цій роботі одним із перших застосував у мистецтві комп’ютерну графіку та цифровий друк. «Сибір» Станіслава Підліпського – приклад чистого одеського концептуалізму.
«Сибір» (1992 р.) Станіслава Подліпського та «Тисячоліття живопису» (1995 р.) Юрія Соколова
Львів’янин Юрій Соколов для твору «Тисячоліття живопису» використав радянську афішу 1975 року. Ще одна робота – Галини Жегульської зі Львова, створена у 80-тих. Художниця є товаришкою і послідовницею графіка Олександра Аксініна, якого називають львівським «Дюрером». Вона займається жіночим геометричним мистецтвом, створює симетрію в асиметричний спосіб.
«Искуственность требует жертв» (1997 р.) Дмитра Дульфана та робота Галини Жегульської (1980-ті)
Завідувачка відділу мистецтва ХХ – ХХІ століття, Оксана Баршинова пояснює, чому ці твори особливо важливі для збірки музею:
– Національний художній музей України послідовно формує колекцію сучасного мистецтва, співпрацюючи з колекціонерами та художниками. Дарунок Станіслава Сілантьєва ліквідує «білу пляму» у зібранні – відсутність робіт одеських та львівських концептуалістів, а також творів знакових постатей львівського мистецького осередку, зокрема відомої представниці кола Аксініна Галини Жегульської. Офорт Ігоря Подольчака суттєво доповнить збірку робіт художника в NAMU, а також увійде до вже наявної в музеї документації відомої акції «Фонду Мазоха» – «Мистецтво в космосі» (1993), де брав участь відбиток цього офорту. Ранній зразок комп’ютерної графіки у виконанні Дмитра Дульфана – «Искусственность требует жертв» – стане ще одним медіа художника, крім живопису й фотографії, вже представлених в музейній колекції.
У тимчасовій експозиції, окрім переданих Музею творів, можна буде побачити й інші важливі твори з колекції Станіслава Сілантьєва, зокрема: «Пізня вечеря» Юрія Щербатенка (1970 р.), «Людина у відкритому космосі» Вадима Богданова, (1968 – 1972 рр.), «Оплакуванням Івана Франка, (1974 р.), «Сон диригента» Леоніда Войцехова (1991 р.).
– Юрій Щербатенко, як на мене дуже важливий художник. Львів'янин, який у 1942 році закінчив Київський художній інститут у Федора Кричевського. Відреставровану картину Вадима Богданова показуємо вперше з 1972 року. Це харківський художник, учень Бориса Косарева. І нарешті дуже прикмітна робота одесита Леоніда Войцехова з циклу «Диригування». Гадаю, що на цій картині він створив свій автопортрет, – говорить Станіслав Сілантьєв.
Коли: до 4 серпня.
Де: Національний художній музей, вул. Грушевського, 6.
Вартість: за вхідним квитком до музею (20 грн; пільговий – 10 грн).