Валентин Мондриївський: Захистимо людей від бідності
Соціальний захист починається з відповідальності влади. Можна бути популістом і обіцяти рекордно низькі тарифи на комунальні послуги, заганяючи саме господарство в борги та жахливий стан, а можна бути і гарним господарем та стимулювати розвиток економіки, захищаючи своїх мешканців. Саме другий шлях обрано в столиці і нам є чим пишатися.
Однією з найнезахищеніших верств у незалежній Україні завжди були вчителі та лікарі. Саме представники освітньої галузі, за яку я, як заступник мера, відповідаю в КМДА, відчули на собі піклування столичної влади. У 2018 році з державного бюджету України на оплату праці освітян було виділено 3,5 мільярда гривень. Це немалі кошти, але у Києві розуміють на скільки реальне життя у столиці дорожче ніж у невеличких містах або селах, тому влада пішла на фінансування програми муніципальних надбавок. За минулий рік для освітян було виділено із бюджету міста додаткових 3 мільярди. І на сьогоднішній день заробітна плата працівників комунальних освітніх закладів вже по справжньому стала конкурентоспроможною.
Особливу увагу приділяє місто в галузі освіти і дітям. У Києві харчування діточок 1 – 4 класів гарячими сніданками здійснюється виключно за рахунок бюджету міста, а це не абияка допомога для родинного бюджету.
Важливим кроком у соціальній сфері було й збільшення комунальних виплат в галузі медицини. За офіційною статистикою, тільки за 2018 рік до муніципальних виплат додали ще 32 відсотки – і це принципова позиція міської влади.
Але найактивніший розвиток в столиці переживає саме соціальна допомога. У 2018 році на цей напрямок місто спрямувало рекордні 8,8 мільярда гривень. У рамках програми місто запровадило різноманітні постійно діючи заходи, які спрямовані підтримувати саме тих, кому найбільше необхідна допомога. Місто власним коштом фінансує ветеранів АТО та дітей сиріт, оплачує проїзд пільговиків та фінансує програму «соціальний хліб».
На жаль, цього не вистачає, щоб побороти бідність. Потрібна нова концепція соціального захисту на державному рівні. ЇЇ основними складовими повинні бути:
- адресність – допомогу повинні отримувати самі ті верста населення, які її потребують;
- прозорість – система соціальної допомоги повинна бути простою, зрозумілою та підзвітною громаді;
- гідність – надаючи допомогу, держава повинна забезпечити не теоретичний «прожитковий мінімум», а гідне життя будь-якому громадянину.
Це неможливо зробити за один день. Але у разі, якщо держава, місцеві органи влади, політики всіх таборів визначать перемогу на бідністю як національну ідею, якщо люди почнуть відповідально ставитися до наповнення бюджету, то я впевнений, що завдання буде виконано досить швидко.