Війна з жіночим обличчям: киянам показали фільм про інший бік війни

Війна з жіночим обличчям: киянам показали фільм про інший бік війни

«Невидимий батальйон» – це фільм, який складається з шести історій жінок-військовослужбовців різного віку та різних професій. Проте всіх їх об’єднала війна.

Фільм побачив світ у 2017 році, однак і досі його немає у відкритому доступі в Інтернеті. Періодично фільм презентують волонтери та громадські активісти у різних містах, щоб нагадати про те, що в нашій країні вже чотири роки йде війна з Росією. Вчора фільм показали в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану.

«Невидимий батальйон» активно підіймає дискусію про права жінок у секторі безпеки та оборони. У червні 2016 року під тиском громадськості Міністерство оборони України на 63 позиції розширило список бойових посад, доступних для жінок. З початку війни з Росією у зоні бойових дій пройшло службу понад 7 тисяч жінок.

Юлія Паєвська, тренер з айкідо, дизайнер, яка на війні стала парамедиком.

Жінки на війні обов’язково мають бути. Адже є такі жінки, які заточені під війну…, – говорить героїня у фільмі.

Юлія Матвієнко, економіст у мирному житті, на війні – снайпер.

Жінка має право захищати свою землю, – вважає Юлія.

Дарія Зубенко, молода жінка з довгим волоссям у фільмі згадує, що до 2014 року була цілком творчою особистістю, цікавилась музикою. У мирному житті була викладачем соціології та вуличним музикантом, а стала парамедиком на війні.

Після Майдану мене перестали цікавити події, не пов’язані з основними подіями нашої країни, – розповідає Дарія.

38-річна Олена Білозерська у мирному житті була журналістом, на війні – снайпером. Вважає, що якщо жінка справляється з обов’язками кулеметниці, то не потрібно забороняти їй це робити.

Андріана Сусак, молода мама, бренд-менеджер у мирному житті та штурмовик на війні. Народилася Андріана на Західній Україні, у місті Косів Івано-Франківської області. Пліч-о-пліч з чоловіком захищала нашу країну, навіть тоді, коли завагітніла.

Щоб бути на війні, дівчині не потрібно бути тягарем для хлопців, – вважає Андріана.

Розповідає, що більшості побратимів, які повернулися з війни, не вдається влаштуватися у мирному житті.

Для нас є життя до 2014 року та є життя після 2014 року, – пояснює Андріана.

46-річна Оксана Якубова, до війни працювала державним службовцем у Мінфіні, на війні була заступницею командира по роботі з особовим складом. На війні провела 3 роки. Називає своє повернення до мирного життя «адом». Після участі у бойових діях вимушена була звертатись до психіатра, пити пігулки, мала суїцидальні думки та постійно плакала. Зараз Оксана вже відійшла від такого депресивного стану, але розповідає про проблеми людей, які повернулися з війни:

– З війни пішла два роки тому, але і досі сниться. Закінчиться війна, а що буде з хлопцями? Дуже багато ветеранів не можуть працювати з іншими. Нас треба гуртувати, щоб забезпечувати роботою. Цивільні люди не завжди можуть нас зрозуміти. Після повернення до мирного життя нас постійне тягне туди… .

На презентації фільму була присутня Юлія Кіріллова, учасниця команди, яка працювала над створенням фільму. Юлія провела на війні понад рік, зараз займається громадською діяльністю. Дивлячись на Юлію, не можна уявити її на бойових позиціях. Це тендітна молода дівчина з довгим красивим волоссям.

До початку війни я була найщасливішою дівчиною на світі: мені виповнилось 20 років, я недавно вийшла заміж, була студенткою-юристом. І тут почалась війна. Сталася анексія. Я залишилась вдовою. У 2014 році мій чоловік загинув на війні. Після цього почала займатися волонтерством. А у 2015 році вирішила сама піти на фронт. Я була гранатометником. Пізніше стала санінструктором та водієм швидкої допомоги. Було важко. Зараз я продовжую жити далі. Я є координаторкою напряму соціально-психологічної реабілітації жіночого ветеранського руху, – згадує Юлія, як опинилася на війні.

Також дівчина зауважує, що на сьогодні відсутня програма реабілітації, закріплена на державному рівні. А ті програми, що є, спрямовані на чоловіків, а не на жінок. Якщо жінка є мамою, то після повернення до мирного життя в неї виникають проблеми в комунікації з дітьми, які відвикли від неї за час розлуки. Також у заміжніх жінок з’являється проблема непорозуміння з чоловіком, а незаміжнім – складно знайти чоловіка.

Ми співпрацюємо з Міністерством ветеранів та створюємо новий напрям соціально-психологічної реабілітації жінок-ветеранок, – додає Юлія Кіріллова.