За покликом серця: столичні волонтери лікують душі стареньких
У Деснянському районі столиці розташовано Київський пансіонат ветеранів праці, де проживають 260 пенсіонерів та людей з інвалідністю. Більшість із них – одинокі, але є і ті, кого сюди з різних обставин відправили родичі. Прочитавши назву, можна подумати, ніби тут всі люди старші за 60 років. Переважно так. Проте є й такі, хто не за віком, а за станом здоров’я не може подбати про себе. Саме таким мешканцем є Діма, 30-річний чоловік із синдромом Дауна.
Цим людям гостро не вистачає спілкування, нових позитивних емоцій. Щоб виправити цю ситуацію, двічі на місяць волонтери благодійного фонду «Таланти без меж» проводять творчі майстер-класи. Це і малювання акриловими фарбами улюблених квітів, і писанкарство, і створення кавових картин.
«Вечірка» побувала на одному з таких майстер-класів – малювання смаколиків.
– Упродовж двох років я ходила сюди відвідувати двох людей. Але потім я зрозуміла, що провідуючи двох людей, глобально ситуацію не зміниш. Виникло бажання зробити щось більше. Так і з’явилася ідея проводити майстер-класи. Кількість учасників заходу щоразу варіюється – 10-15. Вони як діти – сьогодні хочу, завтра не хочу. Ми запрошуємо волонтерів – коучів, арт-терапевтів, які повинні вміти не лише малювати, а й працювати з людьми та їхніми емоціями, – розповідає керівник БО «Таланти без меж» Марина Ситник.
І хоча за словами працівників установи, волонтери опікуються старенькими, але увага та вільна пара рук завжди потрібна.
– Я дуже вдячний волонтерам. Одні дають спілкування, другі – п’ють з нашими мешканцями чай, треті – допомагають з облаштуванням території. Волонтери приходять, але їх потрібно в рази більше. Персонал зайнятий доглядом за лежачими, – зазначає директор Київського пансіонату ветеранів праці, Сергій Данилков.
Майстер-класи відвідують переважно бабусі. Дідусі, якщо й приходять, то просто поспостерігати, побути у товаристві. Адже «свіжа людина», на жаль, не так часто з’являється поруч. Чула колись, що трапляється - влаштовують дитячий будинок і дім ветеранів один біля одного. І в цьому є рація: діти отримують «бабусь» і «дідусів», а старенькі – «онуків». Може, і нам варто замислитися про таке?