Особливо небезпечна Лук’янівка

Леонід ФРОСЕВИЧ,







«Допекло! Вимагатиму компенсації за ушкоджене коліно…» – з таких слів розпочала телефонну розмову з «Вечіркою» бібліотекарка пані Марія. І розповіла про свою біду. Днями на Лук’янівській площі жінка, обходячи рів, викопаний будівельниками, упала й травмувала ногу. Попросила журналістів приїхати та на власні очі побачити, що сталося з цим транспортно-торговельним вузлом, який, за її словами, чимось нагадує знаменитий французький форт Байяр. На кожного, хто відчинить сюди «двері», чекають різні випробування, великі несподіванки.
І чого тут тільки не побачиш! Пам’ятну дошку «червоному командиру» Олександру Пархоменку, елементи ленініани на стіні колишньої споруди депо, розбиті шиби вхідних дверей історичного Будинку малої опери… Лише ніде не видно оголошення з вибаченнями за тимчасові незручності.
Тут не звикли перепрошувати за рови під ногами перехожих, за незаасфальтовані смужки тротуарів, за вузькі проходи (щілини!), за відсутність безпечних переходів… А навіщо? Лук’янівка давно стала територією ризику. Вона просто небезпечна.
Погляньмо на острівець, до якого прилягає трамвайна зупинка з одного боку, а з іншого – кільце для розвороту тролейбусів і маршруток. Він має з півсотні метрів завдовжки. Знаєте, скільки кіосків тут «прописалося»? Десять. Плюс зо 12 пересувних торговельних яток. Плюс «чорнороби» стихійної торгівлі (десь п’ятнадцять осіб).
Пекучий смак
Тут продають усе: харчі, шкарпетки, побутові дрібнички, книжки, воду, цигарки, пиво… І велике гасло на павільйончику: «Смак Лук’янівки».
- Ніде притулитися на цій Лук’янівці, – обурюється один з таких «чорноробів», який вирізнявся з-поміж решти високим зростом та, можливо, армійськими штаньми ще радянського зразка. – Оце привіз меду, картоплі, часнику, але продати не можу. Ганяють нас. А за місце на ринку платити дорого.
Дядько (назвався Петром) приїхав аж із Городища Черкаської області. Каже, що працював трактористом, але нині роботи немає. Діти навчаються, тому потрібні гроші. Він лає перекупників, які окупували ринок, і геть не звертає уваги на тутешні рови. «Не страшно, Київ оговтається…» – кидає мені на прощання.
Такий він, смак Лук’янівки. Пекучий. Перехожі проштовхуються крізь вузькі щілини між кіосками (півтора метри прохід!), долаючи смуги перешкод.
Неподалік, на Білоруській, вирили траншею з якоюсь метою, фактично відрізавши зупинку та пасажирів від тролейбусів, що під’їжджають. Словом, усе догори дригом, бедлам... Торгівля, ремонт, пасажири… За кількасот метрів – коледж. Студенти змушені йти до навчального закладу проїжджою частиною.
І падають у траншею
Одразу за яткою, що не припиняє роботи ані на хвилинку, якась бабуся продає овочі, котрі лежать біля смітника! Погляд вихоплює з натовпу й літнього чоловіка, що порпається в цьому самому смітнику. Поряд під’їжджають тролейбуси та маршрутка, з якої висипаються пасажири, практично падаючи у траншею. Дехто з тих, хто упав, трохи оговтавшись від екстремальної зупинки, устигає придбати шаурму. А ось пенсіонер, зачепившись за дерев’яний піддон, що поклали через траншею «турботливі» працівники, падає навзнак...
Словом, Лук’янівка – це щось особливе. І хай на яку частину цієї місцини поглянеш – «первісний лад» містобудування. Біля головного входу до станції метро сім кіосків. Ковбаси, капці, шаурма, цигарки… Є все. Час від часу співробітники метрополітену ганяють «чорноробів» стихійної торгівлі, але ці рейди не є аж такими результативними. Невдовзі тут знову виростають базарні ряди. Часто й поліція тут чергує. І що з того? А закон у цьому «форті Байяр» майже не діє. Хоч насправді все тут кимось регулюється.
Особлива тема – так звані генделики різних конструкцій та форм. Їх стає дедалі більше. Але іноді деякі з них кудись щезають (їх звідси вивозять), а потім знову – тут як тут. Було, що деяким генделикам пускали червоного півня, але за кілька місяців вони відновлювались.
Розуміємо: у столиці потрібно створювати робочі місця, розвивати підприємництво. Але ж давайте на Лук’янівці робити це цивілізовано! На вітринах тутешніх павільйончиків ви майже ніде не побачите дозвільних документів на розміщення МАФів. Чому?
Лук’янівка – як протиставлення всьому позитивному, що відбувається в місті. Київ розвивається, упорядковується, у столиці дбають про благоустрій, створюють парки та сквери, будують розв’язки… Хочеться сподіватися, що черга дійде й до Лук’янівки. Утім, це ж той проблемний вузол, який дістався нам у спадок від попередньої влади.
Так, торгівля на Лук’янівці жвава… Але хіба не викликає подиву те, що навіть у ніші будівлі Малої опери відкрили специфічну торговельну ятку?! Дитячих творчих гуртків у цьому колишньому закладі культури давно немає, а ось генделик є! Це також стиль Лук’янівки.
Продавали й перепродували
А знаєте, яка ще особливість цього стилю? «Форт Байяр» раніше часто продавали й перепродували. Саме поблизу ринку, біля вулиці Артема, свого часу розміщувалися хлібна та продуктова крамниці, овочевий магазин (був тут і рибний відділ). Нині на цьому місці російський банк, бутики…
Ще донедавна коло входу до ринку працював кіоск з продажу хліба. Але кудись щез. Як здимів. Тепер тут бутик.
А погляньте на «продумані» транспортні потоки. Це ж треба було колись збудувати зупинний комплекс на вузькій «горловині» вулиці Артема! І тепер щодня маємо затори. А хаотичний транспортний рух на початку Дегтярівської та Білоруської… Зона ризику, кажуть кияни.
- На Лук’янівці геть не дбають про естетику міста, – вважає пенсіонер Володимир Миколайович, колишній начальник будівельного тресту. – Поруч із заводом Артема, біля новобудови, – поганючий тимчасовий паркан, але його чомусь не замінять.
- А я мешкаю неподалік, – долучається до розмови якась жінка. – Непокоїть, що вечорами біля генделиків збираються безхатьки, підозрілі типи. Дітям страшно тут ходити….
І звідки цей «форт Байяр» узявся на нашу голову? Чому не можна збудувати тут сучасний торговельний центр? Потрібні кошти – можливо, скажуть управлінці. Зрештою, нещодавно «Вечірка» розповідала (у №34 від 27 серпня), що за два роки на місці колишнього трамвайного депо обіцяють звести торговельно-розважальний комплекс, і площа перед ним стане комфортною для людей. Але що зараз заважає владі навести бодай елементарний порядок на цій території?
Коли на Лук’янівці востаннє були інспектори з благоустрою? Чи бачили вони тут купи сміття? Чому киянам не відомо, кого оштрафували? Скільки незаконних генделиків вивезено звідсіля на штрафмайданчик? А чи ефективно діють поліцейські наряди на цій території? Питаннячка…
Певно, було би бажано, щоб хтось із районних чиновників, працівників контролюючих органів, правоохоронців хоча б раз на тиждень навідувався сюди, підходив до цих острівців, де торгують усім і де люди протискуються у щілини, та брав на олівець побажання киян. А що вже побажань буде! Безліч. З неодмінними «вітаннячками» комунальникам, санітарній службі, поліції, інспекторам з благоустрою…