Українські прем’єри: сучасне мистецтво та кіно молодих

Українські прем’єри: сучасне мистецтво та кіно молодих

Знайомимо з фільмами, які можна подивитися на великому екрані.  

СКВОТ 32: як молодь боролася за будинок

В кадрі 
Дівчина Ліза працює в сервісному центрі оформлення закордонних паспортів, зустрічається з колегою, приїжджає в гості до батьків. Має звичайне розмірене життя. Аж доки випадково не потрапляє в закинутий будинок,  в якому живе творча молодь – художники, музиканти, танцівники. Ліза знаходить свій старий фотоапарат, знімає мешканців сквоту.  Будівлю  хоче знести місцевий політик, щоб побудувати торговий центр. Щоб не допустити цього та привернути увагу до історичної та культурної спадщини міста (а будинок за легендою належав засновнику київського театру Миколі Соловцову), сквотери вирішують зробити перфоманс-вечірку. На ній світлини дівчини помічає редактор міжнародного журналу, запрошує на роботу. 

За кадром.
В основі сценарію лежить реальна історія. В Києві хотіли знести будівлю за адресою Гоголівська, 32. Тому фільм й називається Сквот 32. Мешканцям відключили світло, газ, воду. Але вони не хотіли з’їжджати. Євгенія Бєлорусець знайшла цей будинок, знімала в ньому. Потім ці фотографії отримали приз на міжнародному конкурс, була виставка в Києві.
- Спочатку фільм теж був про дівчину-фотографа, яка потрапила в аварійний будинок. І стала знімати людей, що там залишилися. Ми вирішили змінити цю історію, осучаснити, І замість звичайних мешканців, населити будинок сквотерами, представниками творчої субкультури. Залишили лише одну бабусю Фаїну, яка за сюжетом там народилася і виросла. Спершу на ролі в картині шукали професійних акторів. Коли вивчали культуру андреграунду, хіп-хопу, зрозуміли, що органічніше зіграють носії цієї субкультури. Справжні рейтери  (ті, що пишуть написи на стінах – Ред.), графітчики, бі-бої, реп-виконавці,  - розповів режисер фільму «Сквот 32» Олександр Лідаговський. Це його дебютна робота. 
Головного героя зіграв Олександр Богачук,чемпіон світу по брейк-дансу. Його друзів – телеведуча і художниця Сандра Самбо,  репер Денис Михальченко з гурту «кАчевники». Вони по суті грали самі себе.  На роль героїні Лізи обрали професійну акторку Анну Адамович
- Для мене це історія сучасної Аліси в країні Чудес, - поділилася вона.  -  Моя героїня шукає себе. І знайомство з скватерами допомагає їй розкрити свій талант. Потім вона повертається в реальний світ. Ліза стає містком між глядачем і молодіжною субкультурою. Вона, як і я, не знала про цей світ, відкриває його для себе. Моя героїня трохи меланхолійна, сама в собі. Бо вона відчуває світ через камеру, призму об’єктиву. 
Зйомки проходили в жовтні 2017 року.  Сквот, показаний в фільмі, знаходиться  на території харчового  інституту в Києві. Це закинутий корпус з двором-колодязем. 
- Важливо було показати, що добро завжди перемагає зло.  Будинок обіцяють реставрувати, маємо надію, світло в кінці тунелю, - зазначив продюсер стрічки Андрій Єрмак. -   Я народився в Києві, пам’ятаю, яким було місто за часів мого дитинства. І мені не подобається, що зараз відбувається, як зносяться старі будинки.  Картина в першу чергу для молоді.  Говорить з нею сучасною мовою. А Київ показаний європейським і модним містом. Разом з фондом «Відчуй» ми зробили до фільму українські субтитри. Вважаю, щоб всі українські стрічки мають виходити з субтитрами, щоб їх мали змогу подивитися люди з порушенням слуху. 

ГОГОЛЬ ДОК: творча синергія заради мрії

В кадрі

«Гоголь Док» – це метафоричне спорудження Вавилонської вежі, що символізує союз людей заради єдиної глобальної мрії. Це мрія відкрити і влаштувати 10-й Фестиваль мистецтва ГОГОЛЬFEST у Києві (Україна). Фестиваль практично не має державної фінансової підтримки. Мабуть, націлені на створення творчого суспільства, не завжди здатні до діалогу одне з одним. Існує проблема: чи фестиваль буде існувати або ж зруйнується, як мрія Вавилонської вежі. «Гоголь Док» розповідає, як народжується мистецтво, та показує закулісне і щоденне життя театру. Він також зображає кризу творчості та порушує інші питання... Кожна людина бере участь у створенні, а завдання цього фільму – надихати людей на самореалізацію в мистецтві.

За кадром
Героями фільму є організатори "ГогольFESTу" Влад Троїцький, Андрій Баль, Максим Демський та Олексій Леонов. Зйомки стрічки проходили у Києві на "Арт-заводі Платформа" у 2016 році. 
- Я дуже сподіваюся, що мій фільм надихне та вмотивує молодих людей звернути увагу на те, як минуле співвідноситься з теперішнім, допоможе як митцям, так і глядачам побачити альтернативний шлях усередині себе. Можливо вони вимкнуть телевізор, який набирає на себе роль вісника Апокаліпсису, і підуть гуляти у парку, дихати свіжим повітрям чи думати про свої проекти й плани на майбутнє, - поділилася режисерка Аліса Павловська.

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ: Красиві двадцятилітні. Збірка найкращого українського короткометражного кіно 2018 року

Усі автори – молоді  та амбітні, які задають нові тренди в українському сучасному кіно та змінюють його сприйняття у світі. До альманаху увійшли топові стрічки ключових жанрів – комедії, трагікомедії, драми, анімації, документального кіно, які об’єднав мотив персональних дилем «маленької людини». Як і в однойменному культовому романі польського письменника Марека Гласка, Красиві двадцятилітні «Української нової хвилі» опиняються у вихорі буремних часів, які стають тлом для прийняття складних рішень та відповідальності у невідворотному процесі дорослішання. Фільми відзначені нагородами престижних українських та міжнародних фестивалів. 

 «Штангіст» (спортивна драма, 30 хв.) режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук
Важкоатлет Петро, готується до відповідальних змагань. Перед турніром Петро дізнається трагічну новину, важкий пов'язану з родиною. Бореться з внутрішніми переживаннями, адже мусить виступити на змаганнях.
За кадром. В фільмі, який режисер присвятив пам'яті свого тренеру, зіграли справжні важкоатлети, і знаряддя там теж справжнє. Незважаючи на трохи гіперболізовані події, основна думка - як людина йде до своєї мети та від чого змушена відмовлятися заради її досягнення.

«MIA Donna» (короткометражний, ігровий, трагікомедія, 16 хв.), режисер Павло Остріков
Фантастична історія з буденного життя 46-річної Оксани, яке змінюється, коли її чоловік Толік перетворюється на семирічного хлопчика. Лікарі безсилі, і ніхто не може повернути його назад. Оксана чіпляється за старе життя, проте проблема виявилась серйознішою, ніж їй здавалось.
За кадром. Ідея історії виникла від спогадів, як мама водила мене по Хмельницькому ринку та купляла одяг, зізнається режисер.  Його хвилювала тема, як кохання трансформується з роками. 

 «В радості і тільки в радості»,(ігровий, драма 27 хв), режисерка Марина Рощина
Історія про материнство та виклики, які постають перед жінкою. Молода одинока матір закохується в хлопця, але не наважується розповісти, що у неї є син. Стосунки стрімко розвиваються, і зізнатися стає все важче. Перед нею постає вибір між особистим життям і відповідальністю перед дитиною.
За кадром. Такі історії не є поодинокими в нашому суспільстві. Молода дівчина ще прагне гуляти з однолітками, але водночас має виховувати дитину. Режисерка розповіла, що в багатьох сценах відтворювали реальні історії, які бачила на власні очі. 

«Про Марка Львовича Тюльпанова, який розмовляв із квітами» (анімаційний фільм, 15 хв). Режисерка Дана Кавеліна
Анімаційний світ наповнений сюрреалістичними образами, що підіймають гостросоціальну проблематику. Авторка не намагається втекти в світ фантазій, а навпаки – з допомогою виражальних засобів анімації виявляє і підкреслює проблеми людей під час війни.
За кадром. Люди без влади і ресурсів можуть протистояти політичним стереотипам та мілітарізації, вважає режисерка. Герой її анімації - старий, родина якого потрапляє у вир війни, але він любить своїх рідних, незалежно від їх політичних переконань.  

«Діорама» (документальний, 8 хв),  режисерка Зоя Лактіонова
Життя тече своєю буденною реальністю, але раптом щось невловиме змінює його хід. Все, що залишається — це занурюватись у спогади, в яких все зберігається недоторканно, наче в музеї.  Маріуполь – курортне місто. Море – радість купання та відпочинок. Та раптом, в цю картину, яка була незмінною багато років, втручається війна. 
За кадром. Зоя та її мама були героїнями фільму Марії Стоянової "Ма" - так і потрапили у документальне кіно. Це дебютна стрічка Зої, в якій вона показує берег рідного Маріуполя (де сьогодні знаходяться міни), а різні люди діляться своїми спогадами - як тут було і як стало тепер.