Врятували на Благовіщення: киянин Віктор чудом виплив із морського дна

Врятували на Благовіщення: киянин Віктор чудом виплив із морського дна

Колишній підводник Віктор Слюсаренко вже давно проситься до Книги рекордів Гіннеса. Під час військової служби він врятувався з 1000-метрової глибини і пережив загибель підводного човна «Комсомолець» (К-278).

Хоча з тих пір уже минуло 30 років, але Віктор і досі пам`ятає той день буквально по хвилинах.

За словами Слюсаренка, 10 із 42 загиблих підводників були українцями.

Підводна трагедія розігралась на свято Благовіщення...

Море — кипіло!

7 квітня 1989 року «Комсомолець» рухався на глибині 380 метрів. Додому повернулись не всі...

Серед загиблих — командир підводного човна, киянин Євген Ванін.

Для Ваніна це був останній морський похід. Він мріяв вчитись у воєнно-морській академії, але суворе життя внесло свої корективи...

Командир К-278 був першим серед тих, хто почув сигнал тривоги: «Пожежа у сьомому відсіку! Фактична...».

Вогню було що «пожирати»: в аварійному відсіку знаходились масляні сепаратори, півтонни хліба, 55 банок регенеративних патронів...

За однією з версій, пожежа виникла через коротке замиканням на гідравлічному насосі.

Із сьомого відсіку вогонь перекинувся в шостий, потім — у п'ятий. Потоки масла, що ринули з розірваного трубопроводу, обпалили декількох моряків і розплавили противогазні маски.

Ванін наказав проникнути до шостого відсіку, щоб ввімкнути систему пожежогасіння.

Проте через високу температуру вхідний люк сильно розплавився: повернути ручку було вже неможливо.

— Коли ми спливли на поверхню, відсіки заповнилися угарним газом настільки, що далі, аніж на півметра нічого не можна було побачити. Концентрація газу у вісім раз перевищувала норму! А патронів регенерації повітря вистачило ненадовго. На 69 чоловік припадало всього лише 30 дихальних апаратів, та й ті були зроблені ще в 1959 році, — пригадує колишній мічман Віктор Слюсаренко.

Підводники почали виносити отруєних газом із палаючих відсіків човна К-278.

Температура у шостому й сьомому — перевищувала тисячу градусів. Море навколо — кипіло!

Пожежа добралася до зовнішніх трубопроводів: забортна вода ринула у кормові відсіки.

Ще на початку пожежі командир наказав усім, хто не задіяний у боротьбі з вогнем, піднятися наверх. Врятовані моряки відразу опинилися за бортом.

В голові промайнуло: «Все! Кінець»

Після шестигодинної боротьби з вогнем підводний човен почав тонути.

Коли почала опускатися кормова частина, ніс човна став під кутом 85 градусів. Слюсаренку довелося карабкатися, щоб вибратися на поверхню.

Віктор встиг схопитися рукою за верхній трап, але зверху ринула вода.

Мічман здогадався, що човен іде до дна. В голові промайнуло: «Все! Кінець».

У ті тривожні хвилини Слюсаренко не хотів помирати. Він згадував про свою дружину Олю і вперто поліз догори.

На поверхні моря борсалися підводники, які раніше виплигнули з човна. Один із них (мічман Копєйка) встигнув захлопнути верхній люк «Комсомольця», щоб туди не текла вода.

Коли потоки води припинились, Слюсаренко почав пробиратися до випливальної рятувальної камери (ВРК).

Всередині ВРК перебували четверо підводників: капітан першого рангу Ванін, капітан третього рангу Юдін, мічмани Краснобаєв і Черников.

Під час пожежі підводники затягнули Слюсаренка до рятувальної камери і з великими труднощами закрили вхідний люк.

Невдовзі пролунав потужний вибух: розірвало акумуляторну батарею першого відсіку «Комсомольця».

Через вибухову хвилю від корпуса човна відірвалась рятувальна камера, яка почала випливати наверх.

«Я почув голос Божий»

Знаходячись у рятувальній камері, підводники почули невідомий голос: «Усім включити дихальні апарати!».

— Я автоматично хапаюся за дихальний апарат, а в голові вже звивається думка: «Хто дав команду?» Черніков мовчки сидів поруч. Ванін майже нічого не розумів. Юдін лежав без свідомості. А Краснобаєв уже був мертвий. Через роки я усвідомив: то був наказ із неба. На дні океану я почув голос Божий. Ми із Черніковим відразу одягли дихальні апарати. Це нас і врятувало: концентрація угарного газу набагато перевищувала допустиму норму. Командир наказав допомогти Юдіну і втратив свідомість, — продовжує колишній підводник Слюсаренко.

Тим часом рятувальна камера вже наближалась до поверхні моря. Потрібно було відкрити повітряний клапан, щоб вирівняти зовнішній тиск повітря із внутрішнім: у камері воно зашкалювало за п'ять атмосфер. Але зробити це не вдалося...

Коли камера виринула з моря, внутрішнім тиском зірвало засувку й розкрило люк.

Потужний повітряний потік підхопив Чернікова і відкинув метрів на двадцять.

Слюсаренко ледь встигнув помітити, як у повітрі мелькнули ноги Чернікова.

Смерть товариша настала миттєво: від сильного удару в водну поверхню потоки кисню, що ринули з дихального мішка, розірвали легені.

Залишки повітряного смерчу підкинули Віктора до верхнього люка. Вхопившись за нього мертвою хваткою, він застиг на верхівці рятувальної камери.

Від дихального апарата залишилася лише маска зі шматком обірваного шланга. Поступово камера заливалась водою, а потім знову відправилась на дно.

Хвилин через сорок Слюсаренка підібрало судно «Адмірал Хлобистов». Цивільні моряки врятували й інших підводників, які раніше повиплигували з потопаючого човна.

Із 69 членів екіпажу човна загинуло 42. Більшість із них потонули в морі.

На березі поховали тільки 19 підводників, а фразу «загинув у морі» записали у 23 посвідченнях про смерть.

Субмарина «спочила» на глибині 1652 метра. Згодом підводники намагались витягнути з дна моря рятувальну камеру.

Під час водолазних робіт на глибині 200 метрів зненацька лопнув трос. І камера знову пішла на дно.

Пізніше за допомогою спеціального робота, обладнаного відеоапаратурою, обстежили внутрішню частину камери. Як не дивно, там уже нікого не було.

Проте сам Віктор стверджує: коли рятувальна камера тонула, там ще залишались Ванін і Юдин…

Замість епілогу

Доля звела мене з Віктором Слюсаренко ще в курсантські роки, коли я навчався в Київському вищому військово-морському училищі.

Детальніше про підводну трагедію я дізнався, коли став офіцером і познайомився з матеріалами кримінальної справи по факту загибелі «Комсомольця».

Під час флотської служби мене відкомандирували до військово-морської прокуратури (виконувати обов`язки військового дознавача).

Віддаючи данину мужності членам екіпажу, варто було б звернути увагу на думку морського інженера Дмитра Романова — автора книги «Трагедія підводного човна «Комсомолець».

Об`єктивне з`ясування причин цієї аварії потрібне для того, щоб запобігати повторенню трагічних випадків і в українських ВМС.

Борони нас, Боже, від таких «комсомольських» трагедій...