У столиці встановили пам'ятник видатному киянину, який прославився на весь світ

Ідея зробити пам'ятник виникла у колекціонера Олександра Брея давно, багато часу  він витратив на пошуки скульптора та всі необхідні дозволи.

 - Це місце символічне, бо Олександр Миколайович ходив на свої перші виступи в Контрактовому домі саме Андріївським узвозом. Потім вже були виступи в театрі Соловцова ( нині театр Франка), Народному домі (оперета), - розповів Олександр Брей. -  Вертинський виступав в образі П'єро, який набув шаленої популярності. На його концертах завжди був аншлаг.  Тривало це недовго, бо після революції до влади в Царській Росії прийшли більшовики. Артист був змушений емігрувати, з тріумфом виступав за кодоном - його приймав Константинополь, Греція, Румунія, Польща, Німеччина, Прибалтика і нарешті Париж, тогочасна культурна столиця світу. Вроджений аристократизм, бездоганний смак і витончена манера виконання вражали глядачів, на його концерти з усього світу приїздили відомі актори, банкіри. В 1920-30-х роках не було жодного вихідця з України який би мав таку шалену популярність в Європі як Вертинський.  Він не мав сильного голосу від природи, однак мав унікальний стиль, був найяскравішим представником модерну. В ньому поєднувалися приваблива зовнішність, неординарний тенор, легка картавість, яка придавала шарму, витончена манера виконання -  аж до рухів пальців. Сформувався Вертинський саме в Києві. Неймовірно любив це місто, вважав його найкращим на землі. Писав у спогадах - я за народженням українець, до того ж киянин.  Збулась мрія багатьох киян, і моя особиста. Нарешті місто отримало пам'ятник легендарному співаку, який прославив Україну на весь світ. 

Співавтори проекту - Борис Довгань (зліва) та Олександр Брей (справа)

Над 2,2-метровим пам'ятником працював 90-річний скульптор Борис Довгань, який зробив і постамент. На ньому висічено "П'єро. Олександр Вертинський" та рядки з поезії "Киев - родина нежная".  Шрифт для напису зробив лауреат Шевченківської премії Василь Чебаник. 

 -  Вертинський знайомий мені з ранніх юнацьких років.  Добре знаю його біографію.  Втім, я  не намагався зробити фотографічну подібність, - зізнався Борис Довгань.-  Для мене Вертинських було два. Один - побутовому житті, з друзями, дітьми, на відпочинку. Другий - в артистичному образі, і таких було кілька. З гримом:  вибілене обличчя, нафарбовані брови, губи, головний убір. Першого Вертинського робити було нецікаво, а такого в образі дуже важко, тому що скульптура не передає колір. Водночас риси обличчя намагався створити якомога більш схожими. Ще один акцент - руки. Навіть в побуті на фотографіях руки в нього завжди особливо присутні. 

На відкритті киян вітали посли Грузії, Польщі. А пісні Вертинського в образі Арлекіна артистично виконав El Кравчук. 

Про київський період Вертинського - у фотографіях і документах

Навпроти пам’ятника, у Музеї однієї вулиці (Андріївський узвіз, 2Б), презентували експозицію «Киев – Родина нежная», присвячену маловідомим київським сторінкам життя Олександра Вертинського. На ній представлені фотоматеріали та його численні автографи.

- В Києві Олександр Вертинський народився, зростав. Тут розпочалася його творчість - не поетична, а прозаїчна, відбулися перші театральні виступи у Контрактовому домі. І пізніше, коли він повернувся щороку бував у Києві, виступав на різних майданчиках - в оперному театрі, Зеленому театр і звісно, Контрактовому домі. Показуємо його незвичайність як актора, шансоньє, поета, який залишив після себе особливий флер. В експозиції -  оригінали фотографій, недруковані досі матеріали, які передала нам його дочка, актриса Анастасія Вертинська з Москви. Також є копія папірців з рахунку ресторану, на яких Вертинський писав свій останній вірш "Киев родина нежная",  - розповів директор музею Дмитро Шльонський.  -  Це надзвичайна особистість для Києва. Вертинський завжди вважав себе українцем. Знайдені його листи до дружини Лідії, де він пише, що Україна - рідна мати, що хотів би тут жити, співати українською, померти. Його доньки розповідали, що Вертинський розспівувався перед концертами піснею "Реве та стогне Дніпр широкий". Мало хто знає, але в трьох фільмах, які були зняті на Київській кіностудії, нині імені Довженка, в 1954-1956 роках Вертинський грав виключно українською. Ці доріжки загубилися. В російськомовному варіанті його озвучує інший актор. 

Відомо, що батько і мати Вертинського померли, коли йому було 3-4- роки, він залишився на вихованні у своєї тітки. Могили батька не залишилося. Але останній літературний секретар Костянтина Паустовського Валерій Дружбинський років 15 тому, блукаючи Байковим цвинтарем, знайшов повалений пам’ятник з висіченими словами "Мій дорогий батько, буду тебе пам’ятати», підписаний Сашком Вертинським. За словами Дмитра Шльонського,  цей пам’ятник шукали, але на жаль, поки що не знайшли. 

Також  музей показує оригінали пісень Вертиснького, написані його рукою. Вони виставляються вкрай рідко, бо чорнила вигорають. Київський дитячий лікар Альфред Соломонович Мендельсон довгий час збирав колекцію Вертинського - платівки, ноти, автографи. І подарував музею свою колекцію. 

 - Ми демонструємо документи того часу, розказуємо про народження Вертинського, родину, яка його виховувала, навчання в 1-й і 4-й гімназії. Подаємо його спогади про київське життя, зокрема про літературно-артистичне товариство на нинішній Десятинній, де збиралися молоді артисти, митці, поети, письменники. Його перші театрально-художні виступи.  Коли Вертинський потрапив в культуру кабаре, яка прийшла з Франції – обрав образи з комедії дель арте, виступав як білий та чорного П’ємо, виконував свої перші пісні. В еміграції в Константинополі він був змушений продати свої костюми, далі виступав у фраку, яким його пам'ятають. На жаль, не збереглися жодного відеозапису концерту, - додає Дмитро Шльонський.

Виставка триватиме до травня.