Одружилась на війні: 100-річна киянка згадує про своє кохання
Квіти, торти, коньяк, дорогі гості і радісні вітання з «днем варення». Що ще для щастя треба людині, якій 16 березня «стукнуло» ціле століття…
Незважаючи на 100-річний ювілей, Валентина Корицька намагається бути в курсі всіх подій: дивиться телевізор, читає періодичну пресу і захоплюється любовними романами.
На долю цієї поважної бабусі випали нелегкі часи: падіння царської імперії, громадянська війна, період сталінських репресій, Друга світова війна, відбудова зруйнованого Києва…
Під бомбами до… ЗАГСу
Перед війною Валя Жичкус (дівоче прізвище) працювала перукарем. Готувалася до свого весілля, яке мало відбутись 12 серпня 1941 року.
Дата одруження співпадала з днем народження нареченого — Пилипа Корицького, артиста ансамблю Київського військового округу.
Молодята вперше познайомились на площі Калініна (нині Майдан Незалежності). Життєві «колії» зійшлися на трамвайній зупинці, де Валя вперше зустріла Пилипа. Це було кохання з першого погляду.
Життєві плани зруйнувала війна, яка розпочалась майже на два місяці раніше очікуваного весілля (22 червня 1941 року).
Незважаючи на фашистські бомбардування, Валя займалася домашнім прибиранням. Не встигла помити поли, як до кімнати влетів схвильований Пилип і… запропонував піти до ЗАГСу.
Така поспішність була викликана тим, що нареченого відправляли на фронт.
— ЗАГС знаходився на вулиці Артема, поблизу Львівської площі. Над нами тоді сміялись: мовляв, якими це треба бути дураками, щоб одружитись під час війни. Після розпису Пилип подався до свого ансамблю, а я пішла додому, — з посмішкою пригадує Валентина Йосипівна.
Розписались на рейстазі
Після визволення Києва у лікарні імені Калініна розмістився госпіталь 3-ї гвардійської танкової армії.
Дізнавшись, що військовим не вистачає ніжних жіночих рук, Валентина Йосипівна відразу попросилась добровольцем на фронт.
Посвідчення червоноармійця послужило візиткою карткою для зарахування до списку польового госпіталю №596.
Досвід перукаря теж став у нагоді: нова санітарка майстерно підстригала поранених бійців, готуючи їх до хірургічних операцій.
Під час передислокації військ доводилось навіть брати до рук зброю і вступати у нерівний бій з фашистами.
Польовий госпіталь, в якому служила Валентина Корицька, входив до складу 1-го Українського фронту. А її чоловік знаходився у лавах 1-го Білоруського фронту.
Наприкінці квітня 1945-го війська обох фронтів штурмували Берлін. На стінах рейстагу Валя розписалася п`ятого травня, а Пилип — сьомого.
Поховала чоловіка і сина
Після війни Корицькі приїхали до рідного Києва. Від ворожих бомбардувань найбільше постраждав Хрещатик, який треба було піднімати з руїн.
Повернувшись із фронту, Пилип Андрійович знову почав виступати на концертах, організованих ансамблем Київського військового округу.
Валентина Йосипівна теж перейшла на мирні «рейки»:влаштувалась на роботу у перукарню, яка знаходилася на вулиці Дегтярівській.
Корицькі були добре знайомі з відомими гумористами — Тарапунькою (Юрієм Тимошенко) і Штепселем (Юхимом Березіним).
Валентина з Пилипом жили, як-то кажуть, душа в душу. Проте сімейне щастя виявилось не таким довгим, як хотілося.
У 1974 році Корицька овдовіла: коханий чоловік пішов з життя через онкологічне захворювання. На той час її синові Ігорю вже було 28 років, а внукові Андрію — 7.
У 2000-му році Валентина Йосипівна пережила ще один страшний удар долі: внаслідок лейкемії (злоякісного захворювання крові) помер єдиний син…
Сьогодні життєвий простір бабусі Валі обмежений квартирою, що знаходиться поблизу столичного метро Почайна. По кімнатах вона пересувається лише на ходунках.
За старенькою доглядає онук Андрій зі своєю дружиною. Інколи в гості навідується правнучка Аня, яка зараз перебуває далеко за межами України.
Коли болять старечі ноги, на допомогу поспішає улюблена Муха: своєю енергією кішка зцілює недуги і складає компанію поважній господарці…