Зняли чадру: як турчанки українок спокушали
Незважаючи на мусульманські традиції, представниці чарівної статі прорвались до парламенту Турції ще майже століття тому. Їх активність зацікавила українську пресу, починаючи з радянських часів.
Образ турчанки послужив темою для столичного заходу, організованого Інститутом імені Юнуса Емре. Про це «Вечірній Київ» дізнався від кандидата філологічних наук Ольги Хамедової, яка виступила з докладом: «Турецька жінка в українській пресі 1920-х років».
— Тема Туреччини і, зокрема, реформ, спрямованих на емансипацію жінки, які проводив Мустафа Кемаль Ататюрк у першій третині ХХ століття, була досить популярною у рубриках міжнародної політики провідних українських часописів міжвоєнного двадцятиріччя. Очевидно, це пояснювалося активізацією феміністичного руху всередині самої України, — вважає Ольга Хамедова.
Журналісти радянської і галицької преси 1920-х років високо оцінювали реформи Ататюрка, хоча ідейні акценти їх суттєво різнилися.
У київському журналі «Глобус» (1926 рік №1) було розміщено статтю під назвою: «Стара й нова Туреччина». У ній протиставили дві групи турецьких жінок: першу — у мусульманському вбранні (хіджаб, нікаб, хімар) з прихованими або повністю закритими обличчями, другу — у європейському вбранні.
Обидві групи жінок символічно символізували два різні підходи — стару імперську країну з релігійною домінантою і світську європейську державу (до якої прагнула Туреччина). Звільнення від традицій минулого було продемонстровано на прикладі значущої деталі мусульманського одягу – чадри.
Галицька преса (на відміну від радянської) пов’язувала ідею емансипації жінки з національно-визвольною боротьбою.
21 жовтня 1922 року на шпальтах газети «Діло» з’явився біографічний нарис анонімного автора: «Духова провідниця турецького визволення». Цей матеріал було присвячено піонерці жіночого руху Галід Едіб Ганум, яка зруйнувала патріархальні традиції і стала першою жінкою-міністром в історії Туреччини.
Процеси, пов`язані з перетворенням турецької монархії на світську державу, також були описані на сторінках галицького часопису «Неділя» — у статті «Туреччина вчиться. Кемаль-Паша вчить турків новочасної культури». Йдеться про емансипацію жінок, їх звільненню з гаремів та відслону на лиці.
Автор статті пояснював ці зміни суто по-чоловічому — турчанки хотіли зняти чадру (жіноче покривало), щоб похвалитися своєю красою, а не тому, що прагнули особистої свободи: «Кемаль-Паша каже їм відслонити личка та витягає їх із-за заґратованих вікон гарему, то тільки для того, щоб вони показали та блестіли своєю красою — а якій же жінці, навіть бушменській, не хочеться цього?».
Турецькі приклади європезації надихали українок на боротьбу за свої національні та особисті права: вони також посилювали свою роль у суспільстві, відіграючи визначну роль не лише в політиці, а й у багатьох інших сферах — від науки до літератури.