Олександр Пабат розповів про життя на звук і легалізацію маріхуани

-Олександре Вікторовичу, є надія хоча б частково відновити зір?

-За шість років із моменту нещасного випадку я вже звик до свого незрячого життя. Ліве око мені видалили повністю, у правому – тільки кришталик. Але в оці виявився ще затиснений нерв. Не вдаючись у медичні подробиці скажу, що відновити зір існуючими сьогодні способами неможливо. 

Дуже важким для мене виявився 2016 рік, коли почалось відторгнення пластини, встановленої у лобі. Постійно боліла голова. Після операції з заміни пластини біль повністю не минув, але значно зменшився. В порівнянні з тим, що було раніше, сьогодні почуваю себе досить комфортно. Як писав Володимир Маяковський: «В этой жизни помереть не трудно. Сделать жизнь значительно трудней».   

-А можете без допомоги рідних приготувати собі чай, каву або почистити взуття?  

-До речі ви знає, як незряча людина вставляє нитку в голку? Вона прикладає голку до зубів і втягує повітрям нитку у вушко. Незрячі люди все можуть робити. Якщо ніхто нічого на кухні не пересунув, то я запросто можу приготувати собі не тільки чай або каву, але і омлет. Порядок – друг сліпих. Тому у мене дома всі речі, предмети чітко на своїх місцях. У ванній кімнаті - флакони з шампунями, лосьйони після гоління і так далі. Діти навчились не кидати портфелі де заманеться, зачиняти двері та не пересувати стільці. 

Вранці одягаюся сам. Деякі свої речі я пам'ятаю на дотик. Якщо треба, то можу сам придбати в магазині сорочку або піджак. В першу чергу оцінюю фактуру одягу, її зручність, а потім питаю про колір. Щоб не довелося кардинально міняти гардероб, я намагаюся тримати форму, займаюся на тренажерах, підтягуюсь, віджимаюсь та стрибаю на скакалці. Мені навіть пропонували взяти участь у змаганнях з греблі серед людей із вадами зору. Я відмовився, бо займаюся спортом виключно для свого задоволення, а не заради самоствердження.

-А правда, що у сліпих людей загострюється слух?

- Це міф. За шість років краще чути я так і не став. Але почав набагато уважніше прислухатися до звуків навколо. Раніше я багато чого не помічав. Сьогодні можу визначити, що на підлогу впала саме ложка, а не виделка. Виявляється, це зовсім різні звуки.  

На жаль, після нещасного випадку я втратив не тільки зір, а й можливість відчувати запахи. Але на слух можу визначити, що на кухні у дружини кипить борщ, а не варення.

-Ви сказали, що звикли до свого незрячого життя. Невже до цього можна звикнути, коли ще декілька років тому мали можливість бачити всі фарби життя?

-Все залежить від того, як до цього ставитися. Якщо займатися самоїдством, постійно питати, чому доля обійшлася зі мною так жорстоко, можна опустити руки і впасти в депресію. Я поставився до втрати зору, як до випробування і початку нового життя. В цьому мені допомогли роботи австрійського психіатра та філософа Віктора Франкла, який під час Другої світової війни втратив всю сім’ю і пройшов нацистські концтабори. Він ніколи не втрачав надії та допомагав іншим ув’язненим знайти сенс в табірному житті, перетворити його не в животіння, а моральну перемогу.

Хоча дуже важко усвідомлювати, що більше ніколи не побачу, як грають в футбол мої сини – Олексій та Сашко, не сяду за кермо автомобіля, не займуся улюбленим хобі – фотографуванням, не подивлюся кіно. Але намагаюся на цьому не зациклюватися. Американський співак Стіві Уандер, будучи сліпим, домігся видатних успіхів на музичному терені, а Бетховен, втративши слух, написав кращі свої твори. Найвідоміший мотиваційний оратор сучасності, меценат, письменник і співак Нік Вуйчич взагалі народився без рук і ніг. Він навчився самостійно пересуватися, кататися на скейті, плавати, грати в гольф і своїм прикладом вселяє віру і надію в серця мільйонів людей по всьому світу.   

Є вислів: «Якщо доля замість солодкої дині підносить тобі лимон, зроби з нього лимонад». Я намагаюся вичавити максимум із того становища, яке склалося, і жити за принципом, сформованим 26-м президентом США Теодором Рузвельтом: «Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є».

-До нещасного випадку ви багато подорожували. Сьогодні поїздки, скажімо, на море, втратили для вас сенс?

-Навпаки. Хоча я і не бачу краєвидів, мені подобається відчувати теплоту гарячого сонця, подих морського вітру, смак солі на губах, слухати шум хвиль і крики чайок.

-На сайті Верховної Ради зареєстровано петицію з вимогою законодавчо врегулювати доступ пацієнтів до медичного канабісу. Як ви ставитесь до легалізації марихуани?

-Препарати із коноплі – натуральний знеболюючий засіб, який слід дозволити використовувати в медицині. Якщо говорити про легалізацію марихуани в рекреаційних цілях, тобто для відпочинку та задоволення, то рано чи пізно це станеться в більшості країн світу. Взагалі на це питання треба дивитися з точки зору економіки. У Канаді на другий день після легалізації рекреаційної марихуани в магазинах закінчився товар. Не змогли відразу задовольнити попит. Україна могла би стати тією державою, яка б вирощувала, переробляла та експортувала коноплю.

Я прибічник легалізації не тільки марихуани. Влада нарешті повинна ввести в правове поле проституцію та гральний бізнес, які де-юре заборонені, а де-факто процвітають явно не на користь держбюджету. В 2009 році Верховна Рада прийняла закон про заборону грального бізнесу до розробки документу, який би врегулював цей вид діяльності та передбачив створення спеціальних гральних зон. Пройшло 10 років, але нічого для легалізації та організації цієї індустрії зроблено не було. Натомість з’явились тисячі гральних залів, замаскованих під «інтернет-клуби» та «лотереї». За деякими даними в цій тіньовій сфері обертається мільярд доларів, який хтось просто кладе собі в кишеню. На жаль в минулому році Київрада не підтримала моє звернення до Верховної Ради із проханням дати дозвіл на створення спеціальної гральної зони в столиці, бо дехто бажає зберегти для великої риби мутну воду. Але ж вимога про легалізацію грального бізнесу з метою наповнення бюджету міститься в меморандумі про співпрацю між Україною та Міжнародним валютним фондом. Тому рано чи пізно владі доведеться вирішити це питання.