Як юні журналісти ветеранів сцени у Пущі-Водиці вітали
Юні журналісти Інформаційно-творчого агентства «ЮН-ПРЕС» привезли мешканцям Гавані життя новорічний молодіжний запал, увагу й солодкі подарунки.
У Будинку ветеранів сцени в Пущі-Водиці імені Наталії Ужвій тихо, світло приглушене. В передпокої зі старенькими меблями та зворушливими прикрасами пахне сільською хатою, лікарнею та дитячим садочком в обідню пору. Постояльців майже не видно, хіба часом хтось вийде до телефону. Зрідка приїздять у гості студенти, волонтери та журналісти. Це останній дім самотніх митців, яких колись зустрічали шквалом оплесків...
Сьогодні кожен із мешканців Будинку має окрему кімнатку й мінімальні зручності. Але вони, як і колись на сцені, конкурують один з одним, а ще намагаються створювати творчий затишок навіть у казенних палатах-кімнатках: улюблені картини в старих рамах, пожовклі знімки, фото з ролей, зіграних у молодості, телевізори, стоси книжок …
Хоча, може, не все так похмуро…. В Будинку триває ремонт, вже замінили старі дерев’яні вікна на пластикові…
-Нам активно допомагає Національна Спілка театральних діячів на чолі з її головою Богданом Струтинським, - розповідає директор Будинку ветеранів сцени Руслан Добровольський, - Ветеранами української сцени кілька останніх років опікується і Спілка, в окремі актори, зокрема, актриса Олеся Жураковська. Вона дала кошти на заміну й утеплення вікон і сплатила величезний борг Будинку за комунальні послуги… Театр драми і комедії на Лівому березі подарував нам шафи, а одна з релігійних організацій – пральну машинку. До речі, Богдан Струтинський сьогодні приїздив до нас, спілкувався з нашими підопічними. Ми домовилися про те, що тере наші митці матимуть можливість відвідувати культурні й мистецькі заходи. І ось уже 16 січня нам дають автобус і ветерани української сцени відвідають виставу в Національній опері. Життя продовжується! І це – не епілог, а пролог нової п’єси Життя.
Практично у всіх мешканців Будинку є заповітна мрія: хоча б ще раз вийти на сцену.
-Може, хтось допоможе нам знятися в масовці, в епізодичній ролі в кіно чи на телебаченні? Не заради грошей, хочеться знову відчути себе актрисою, — посміхається Мариця Данилева, яка багато років працювала у Львівському ТЮГі, потім була директором симфонічного оркестру Львівської філармонії.
Дівчата разом із старенькими акторами, балеринами, музикантами, театральними художниками співали новорічних і різдвяних пісень, читали вірші, дехто навіть пританцьовував з нами… А найголовніше – це їхні життєві історії, спілкування, спогади.
-Стрічку до моєї друкарської машинки неможливо купити, пишу вірші від руки. Приходила волонтер, набирала їх на комп'ютері, але щось її давно не видно, — скрушно хитає головою дитяча письменниця Енгеліна Студецька, якій теж уже за 90. Вона разом із чоловіком-письменником 20 років тому переїхала в Пущу-Водицю, а після його смерті намагається триматися, пише для дітей.
Микола Іванович Оленчук, життєрадісний дідусь, весело аплодував юним акторам і, незважаючи на слабке після інсульту здоров’я, охоче розповідав їм про своє життя. Голос у Миколи Івановича слабкий, але інтонації справжні, акторські.
- Все вже пройшло, потяг пішов. Не граю вже років п'ятнадцять, як перейшов сюди жити. В молодості працював у Львові, в російському Театрі совєтської армії. Половину свого життя робив у руському театрі, кацап був. А потім пішов на українську сцену. Був на гастролях в Чернівцях, і там мене запросили в Ужгородський український театр. Перша моя роль була “отрицательна”, я грав бандита. А улюблена... Хіба можна сказати — яка улюблена роль? Вони всі хороші! Це стільки серця, стільки любові, стільки переживань! А остання робота була в російському Тихоокеанському театрі. Грав офіцера флота Горбунова. Я не вірю в поганих людей, хоча вони і є. А от не хочу вірити. 99,9% людей прекрасні! А десяту процента я не рахую. Оце моя кімната, я її люблю. Коли тебе ніхто не їсть — це чудово. З нами обходяться добре, доглядають нас. Ми - для них, вони- для нас. Хороші люди. Стараються, щоби не обідити — щоби був доглянутий.
У кожного мешканця Будинку своя захоплююча історія життя (вони ж актори!). І ці люди готові їх розповідати - було б кому слухати!