Анатолій Паламаренко: «У слові, як і в материнському молоці, – усі людські елементи»

На його вихід на сцену в концертних програмах чекали мільйони, адже гумор у виконанні Анатолія Паламаренка – це щось особливе, те, що сидить у крові в кожного українця і раптом вибухає сміхом і реготом аж до кольок у животі. Нині Анатолій Несторович навчає майстерності володіти словом студентів – учить їх не тільки правильно дихати, говорити, але і берегти свій дар божий від застуди, називаючи їх «дітки мої». Потрапивши до консерваторії на урок маестро, кореспонденти «Вечірки» розпитали про те, який предмет викладає й чим живе сьогодні народний артист і Герой України, про що він найчастіше згадує. 
– У консерваторії я викладаю для вокалістів «Сценічне слово». А в педуніверситеті на факультеті філології мій предмет називається просто «Слово», – розпочинає бесіду Анатолій Несторович. – Сьогоднішніх студентів, які викладатимуть літературу, я вчу тому, що таке слово і що воно несе у собі. Адже у слові, як і в материнському молоці, – усі людські елементи. Я вважаю, що література і мова – це основний предмет у школі, бо він має в дитині виховувати душу, а не тільки тренувати пам’ять. Якщо в людину це все закласти з дитинства, то вона не буде пустою, а буде наповненою добром. І вона ніколи не візьме рушницю і не почне стріляти в іншу людину. «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне», – писав Тарас Шевченко. Тому, я думаю, в школі має відбутися реформа в цьому напрямку. Ми мусимо започаткувати у дитині любов до наповнення слова, в якому, як у яйці, є шкаралупа, а є вміст. Є мова – є нація. Є нація – є держава. 

– Наука, якої навчаєте студентів, – це школа Паламаренка? 
– Так, я маю дуже велику практику, адже з восьми років Толік Паламаренко був на сцені. Як зробити так, щоб тебе слухали? Над цим питанням мені довелося дуже багато думати. Адже сольний концерт складається не тільки з гуморесок, але й зі серйозних речей, приміром, «Тараса Бульби» Гоголя, Довженкової «Зачарованої Десни» або «Виру» Тютюнника. Потрібно правильно організувати кожну фразу тексту, в якій є головні слова і другорядні. Можу це порівняти із малюванням портрету. Як художник робить малюнок об’ємним? За допомогою тіней. І в тексті є теж головні слова та їхні тіні. Якщо читати так, щоб тіні були непомітними – на одній ноті, тоді люди не стомлюються, слухаючи прозовий твір дві години. Засвоївши таку техніку, нею можуть скористатися і журналісти, і будь-які оратори. 

– А де здобували фахову освіту? 
– Спочатку в білгород-дністровському технікумі, в якому викладали прекрасні педагоги. У дитинстві я був повненьким, мене навіть називали «кабаном». А навчаючись у технікумі, я настільки схуд і виріс, що, коли приїхав на зимові канікули, батьки мене не впізнали. Вони прийшли мене зустрічати, і батько, оглянувши всіх, сказав: «Немає його, стара, не приїхав…». А мама мене впізнала: «Ось де він, Толічок…». Я був високий і худий. А що ви хочете? Нам давали 150 рублів, з яких я платив ще й за квартиру. Добре, що були халва і ліверна ковбаса. Ми з товаришем, коли йшли на заняття з орендованої на двох квартири, тримали метр цієї ковбаси, а коли знову сходилися докупи, доїдали її. А потім я вступив до театрального інституту Карпенка-Карого. 

– Ви стільки років на сцені, маєте секрети збереження голосу? 
– Один раз у житті моя шанувальниця привезла мені перепелиних яєць, яких я ніколи не їв. Але, думаю, дай спробую. Надбив зверху і знизу, сількою посолив й ковтнув п’ять штук. І відразу відчув, що у мене абсолютно очищені зв’язки й зовсім по-іншому звучить голос. Але найголовніше для людини, яка виходить на сцену або багато говорить, – це правильне дихання і правильне голосоведення, уміння направляти голос. А взагалі віддачу енергії хорошого виконавця порівнюють із працею шахтаря. Тому, щоб поповнити втрачену енергію, найкраще з’їсти сала. Перекрутити його з часником і сіллю й намастити ним хліб. Я цей рецепт і студентам раджу використовувати, щоб не хворіти, адже нині починається осінньо-зимовий сезон. Так і кажу їм: «Менше витрачайте на одяг, більше – на їжу». 

– Які страви вам більше до смаку, і чи готуєте самі? 
– Борщ люблю, суп. А потім – щось солодке з молоком. Чи кислячок, чи топлене молоко з варенням або медом. Сам готую і навіть паски печу, ковбасу роблю на свято. Це, очевидно, пішло від моєї мами. Вона з 9 років служила у панів, генералів і все вміла. Я був у неї останній – «вишкребок», адже вона народила мене у 42 роки. А мої старші сестри живі й нині: одній – 92 роки, а другій – 87. Брат загинув у 19 років під час Другої світової війни. Сестри так не вміють готувати, як я. Коли приношу їм на Святвечір гостинці – вони дуже радіють. Я кулінарну справу відчуваю і люблю експериментувати. Приміром, придумав до картопляників додавати молока. З натертої картоплі й цибулі зливаю сік, додаю молока, два яйця і натираю твердий сир. Якщо картопля не дуже крохмальна, додаю ложку крохмалю і борошна. 
 
– Крім викладацької діяльності, виступаєте на сцені? 
– 23 вересня запрошений до Черкаської філармонії, де я буду із Черкаським хором виконувати Шевченка. А в Києві я виступаю у школах. Раніше багато їздив Україною і Росією, де мене представляли як «хохла». 

– Перед урядовими концертами ваші виступи «підправляли»? 
– Було таке, але лишень один-два рази. Якось я виступав на урядовому концерті якраз у той час, коли американці полетіли на Місяць. Глазовий написав свіженьку усмішку про те, як п’яний сів у калюжу, в якій відображався місяць, і стверджував, що сидить на ньому. На репетицію цього номеру приходили товариші з Кабінету Міністрів, ЦК партії. На концерті ця усмішка пройшла, а по телебаченню – ні, її вирізали. Але за радянських часів у кожному райцентрі у мене були повні зали. Пам’ятаю, в понеділок у Луганську на мою сольну україномовну програму до філармонії прийшло повно людей. Ніколи не забуду, як у Стаханові я виступав о сьомій годині ранку перед шахтарями, які мене потім взяли із собою до шахти. 

– Капітал якийсь заробили за всі свої концертні виступи? 
– Звичайно. За радянських часів ми виступали з Дмитром Гнатюком по два концерти в день і добре доповнювали один одного. Пам’ятаю, як після виступів сорочки міняли, бо були мокрі. За концертні гроші я купив собі по блату «Запорожця». Був колись Григорій Іванович Шевчук – перший секретар Тернопільського обкому партії, золота людина. Сам він не їздив на автомобілі, а ходив пішки на роботу. Він домовився, щоб на Запорізькому автозаводі мені виділили «Запорожця». А ще у лісі мені дали невеличку ділянку – 12 соток, і я купив три морських контейнери, з яких вийшла у мене невеличка залізна дача. Оце мій капітал… 

– Що побажаєте «Вечірці» та її читачам? 
– Бажаю, щоб вона завжди була такою популярною, якою я її знаю. Щоб вона не губила принциповість, яка зараз дуже і дуже необхідна у наш складний час. Щоб вона виховувала у читачів любов до країни і навчила, як правильно перейти до того, щоб кожен із нас був борцем за нашу Україну і наше майбутнє. Хочеться побажати сили у боротьбі за українську Україну. 

З АРХІВУ 
Гумореска Павла Глазового у виконанні Анатолія Паламаренка, яку вирізали з телеефіру: 
Ішов п’яний серед ночі. Добре десь напився! 
Раптом бачить: повний місяць в калюжі відбився. 
А п’яному, як малому, усе вдивовижу. 
Сів у воду. – На Місяці, – говорить, – посиджу. – 
Уздрів сержант міліції опудало п’яне. 
– Ви чого-то у калюжі розсілися, пане? 
– Не в калюжі я, – п’яниця крутнув головою. – 
Я сиджу на Місяці. Ось він, піді мною. – 
Сержант глянув у калюжу. 
– Добре, – каже, – згода. 
Зараз тобі, соколику, пришлем «лунохода». 

Рецепт від гостя 
З натертої картоплі і цибулі злити сік, додати молока, два яйця і натертого твердого сиру. Якщо картопля не дуже крохмальна, додати ложку крохмалю і борошна.