Популярна письменниця розповідає киянам... про киян

Популярна письменниця розповідає киянам... про киян

Письменниця, журналістка, сценаристка, авторка більше десятка романів і лауреатка літературних премій Яна Дубинянська у «Вечірці» веде авторську рубрику «Киянам про киян». Про те, як обирає героїв для публікацій і чи стане Київ книжковою столицею світу – у нашому інтерв’ю.

-Найбільш популярними у сучасних ЗМІ є рубрика «кримінал» і різні небилиці, які часто потрапляють у розділ «наука». Чи є шанс у історичних матеріалів на сторінках неспеціалізованих видань?

- Якщо ЗМІ буде тільки гнатися за рейтингами, то втраченого шансу ніхто й не помітить. Навряд чи хтось із читачів запитає, де історичні матеріали - як у тому анекдоті про попит на чорну ікру. Насправді такий попит, ясна річ, є – але це запит інтелектуальної меншості. І шанс насправді полягає в тому, щоб ця аудиторія таки поступово перетворилася на інтелектуальну більшість. Я думаю, ЗМІ широкого профілю, яке поважає себе і читачів, мало б містити й історичну рубрику, і літературну, і фахові, а не дилетантські, розділи науки і культури. Це важливо й цікаво, це життя.

-Чим сьогодні актуальні біографії киян, старших на кілька поколінь, для сучасних мешканців столиці?

- Якщо людину пам’ятають декілька поколінь, вона вже цікава, за визначенням. Навіть якщо це пам’ять досить вузького кола: серед героїв рубрики чимало персонажів не дуже відомих широкому загалу, але вартих того, щоб дізнатися про них побільше. І плюс тут працює драматургічна єдність місця: адже ці люди ходили по тих самих вулицях, що й ми з вами, вчилися в тих самих університетах, відпочивали в тих самих парках... Хоча місто було інакшим, і це теж цікаво. У коротких нарисах немає змоги зупинятися на атмосферних і ландшафтних моментах, але читачі-кияни можуть додати їх від себе. Адже з героями нарисів їх розділяє тільки час, а це всього лиш один вимір, не так багато.

-Наскільки цікавими можуть бути розповіді про людей, які впливають на щоденне життя міста?

- Звісно що можуть! Але слово «впливають» мене дещо напружує, особисто на мене впливати не варто. Замовною ця рубрика не буде точно. Але нариси про наших сучасників уже є і, безумовно, будуть і надалі.

-За яким принципом обираєте героїв для публікацій?

- (сміється) Та просто відкриваю сторінку Вікіпедії «у цей день народилися». І шукаю серед них киян, цікавих мені і, сподіваюся, читачам. Якщо нема, дивлюся сусідні дні... Але то таке – правила гри, які встановила собі сама і можу порушити в будь-який момент. Найцікавіше все одно розпочинається потім.

-Чи буває таке, що під час підготовки матеріалу про видатних киян виникає бажання перетворити його на героя оповідання чи навіть роману?

- Це трохи не так працює. Я не пересаджую людей напряму з життя в літературу – з квітами так можна, а з персонажами – ні, принаймні, це не мій метод. Але кожна людина, про яку ти пишеш як журналіст – неважливо, сучасник чи історична постать, - це збагачення того інформаційного поля, звідки потім усе береться у книжках. І я навіть не завжди можу простежити, яким саме чином.

-У місті діє програма «Київ читає». Як заохочувати мешканців мегаполісу читати? Чи потрібно це?

- Взагалі-то хто досі не знає, що читання – одне з найбільших людських задоволень, до того ж нешкідливих для здоров’я і фігури - той, мабуть, і не хоче про це знати. Але припускаю, що є люди, яким просто не читали в дитинстві перед сном, а в школі змушували це робити на швидкість, з переказом тексту і невідворотнім твором на тему. Якщо знайти для таких людей правильні слова і образи, сильніші за дитячу травму – це реально добра справа. Мегаполіс, який читає – гарний імідж для міста, Києву такий не завадить.

-Коли Київ стане книжковою столицею світу за версією ЮНЕСКО?

- Щойно з ЮНЕСКО спитають моєї експертної думки – одразу стане, обіцяю! (сміється) А поки це від мене не залежить – навіть не знаю, що відповісти. Конкуренція взагалі-то досить велика, є куди рости.

-У вас троє читаючих дітей. Чи впливаєте ви на їхні літературні вподобання?

- До певного віку – ясна річ, напряму впливала, і з молодшою це поки що працює: я обираю, що ми будемо читати перед сном, я раджу, що їй читати самій (зараз у нас перед сном «Принц і жебрак» Марка Твена, а сама читає Толкіна, третю частину «Володаря перснів»). Старші вже мого втручання не потребують, і це нормально. Середня перечитує багатотомник «Часодії» Наталі Щерби, я його не читала, але вірю, що книжки хороші. А старший, студент-медик, оце прочитав недавно тематичний «Морфій» Булгакова, а я йому нарадила заразом «Записки молодого лікаря», теж сподобалося. А сама поцупила в нього «Бійцівський клуб» Паланіка, не читала раніше. Правда, син попередив, що там жерсть.

-Зараз маємо досить багато літератури про війну на Донбасі, і лічені книги і історії про Ваш рідний Крим. Чому? Українці внутрішньо «відпустили півострів?

- Щось я не впевнена, що ми маємо багато книжок про сучасне життя на окупованих територіях Донбасу, принаймні, мені такі не траплялися зовсім. Про війну – так, бо війна літературна, це один з двох магістральних сюжетів, що походить від «Іліади». Про війну добре писати і художню літературу, і репортажну, і надто легко гнати пропагандистську попсу. А життя на окупованих територіях – це просто життя, в усьому різноманітті. Мабуть, суспільного запиту на такі книжки в Україні сьогодні нема – всім хочеться чути й читати про окупацію суцільні жахіття, підтримуючи свої уявлення про вищу справедливість. Але світ влаштований складніше. Ясна річ, такі книжки написані будуть. Чи будуть прочитані – інше питання.

В мене цього літа написався цикл оповідань про окупацію Криму: «Весна» - «Взрыв» - «Возвращение». Власне, повернення – це другий, після війни, магістральний літературний сюжет, від «Одисеї». Де їх можна буде прочитати, я поки що не знаю.

- Як письменник-фантаст ви вірите у здатність слова програмувати майбутнє? Яке ваше послання у майбутнє?

- Є два міфи про здатність слова, які успішно анігілюють одне одний. Або слово програмує майбутнє, або, навпаки, попереджує і перешкоджає (власне, на другому міфі грунтується месіанство антиутопій). В мене є велика підозра, що майбутнє не дуже залежить від наших слів. Є письменницька інтуїція, яка дозволяє перебдачати певні речі – але тим більш боляче, коли вони все одно стаються. А деякі події, навпаки, відбуваються абсолютно несподівано для всіх, і для письменників теж. Отже, думаю, майбутнє якось обійдеться без моїх послань. Хіба що, на всяк випадок, зайвий раз повторити, що все буде добре.

Нагадаємо, «Вечірка» продовжує низку публікацій від Яни Дубинянської про акторів, письменників, громадських діячів нашого міста.

Фото надані Яною Дубинянською.