Сліпота не перепона: незряча журналістка з Києва розповіла про свої будні

Сліпота не перепона: незряча журналістка з Києва розповіла про свої будні

13 листопада відзначають Міжнародний день сліпих. Завдяки зору ми отримуємо близько 80 % інформації. Нам, здоровим людям, важко уявити, як би ми існували, повністю втративши зір. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі живуть 38 млн сліпих.

Образ незрячого в наших головах: наша уява формує людину, яка не може себе обслуговувати, пересувається або з кимось під руку, або якщо й самостійно, то не далі найближчої аптеки чи магазину. Проте це можна пояснити нашим менталітетом. На Заході вже давно людина з інвалідністю має змогу жити повноцінним життям, працювати, навчатись, подорожувати.

«Вечірка» поспілкувалася з 27-річною Юлією Мостовою. Дівчина повністю сліпа. Але незважаючи на це, працює журналістом і має чоловіка. Дівчина втратила зір у 19 років після складної хвороби.

Як жінки на підборах допомагають незрячим

Іноді містобудування Києва критикують за те, що наша столиця на відміну від європейських не є безбарє’рним середовищем. Так, у нас мало голосових світлофорів, тактильних доріжок для сліпих та підйомників для маломобільних громадян. Запитую у Юлі, чи важко пересуватися містом.

- Таких направляючих у Києві поки що мало. Найбільш проблематично пересуватися у дворах та парках, де багато заплутаних доріжок. Також складнощі виникають там, де є стихійні ринки. Адже вони постійно змінюють розташування, а орієнтири відсутні. Ми йдемо по периметру, нам потрібно тростиною торкатись бордюру. Хоча комфортність пересування залежить від навичок незрячої людини. Я знаходжу собі лідера, наприклад жінку на підборах, яку я пропускаю вперед і йду за нею. Ускладнюють рух і вибоїни на асфальті, – ділиться власними враженнями дівчина.

Варшавське метро (фото Ярослави Золотько)

А як ви це робите?

А от з нашим менталітетом складніше, ніж з орієнтуванням у просторі, зізнається дівчина. Буває, що бажання допомогти переходить у нав’язливість.

- Йду я кудись із тростиною, підходить до мене хлопець, хапає мене, не звертаючи уваги на моє заперечення, і тягне, вважаючи, що він знає краще за мене, куди мені треба. Як правило, це бібліотеки для незрячих або аптеки. За кордоном так не прийнято: якщо незрячий не звертається за допомогою до перехожих, то допомога не потрібна. Або інша проблема – невихованість дітей. Вони біжать за мною та, показуючи на тростину, запитують, що це. А батьки часто починають пояснювати дитині прямо при мені. І ніколи не вибачаються за поведінку дитини, аргументуючи тим, що це ж дитина…, – обурюється Юлія.

Бувають випробування і серйозніші. Юлія пояснює, чому не отримала вищої освіти. Дівчина декілька років тому вдало склала іспити на факультет міжнародних відносин університету імені Тараса Шевченка. Але представники навчального закладу відмовили її вчити, аргументувавши, що не знають, як працювати з такими студентами.

На співбесідах також виникає багато запитань, розповідає дівчина.

- Вже побачивши моє резюме та прочитавши мої матеріали, потенційний роботодавець не може стримати реакцію та запитує, а як я працюватиму? Мене це шокує, адже людина отримала моє резюме, я її зацікавила, а побачивши мене, викреслює всі мої досягнення. Люди часто уявляють себе на моєму місці: я нічого не бачу, значить нічого й не можу. Але це не так. Коли ти не бачиш, ти дійсно стаєш  більше обмеженим на якийсь момент, але якщо ти хочеш чогось досягти, то знайдеш спосіб, – ділиться незряча журналіст.

Головне – бажання

Поспілкувавшись з Юлією, розумію, що правильно говорять: «Той хто хоче шукає можливості, хто не хоче - причини».

- Обмежені можливості існують тільки в думках і медичних висновках. Немає нічого неможливого, коли бажання стає наміром, – такий допис у дівчини на сторінці у Фейсбук.

І вона всім доводить, що це дійсно так. Адже не дивлячись на всі випробування долі, Юля є успішною журналісткою, яка проводить політичні та економічні розслідування. Співпрацює з багатьма виданнями та телевізійними проектами.

Запитую, як працює журналіст, якщо нічого не бачить. Юля пояснює, що зараз існує багато різних програм, які повністю озвучують те, що на екрані планшету. А набирає текст методом сліпого набору.

Окрім роботи, Юля веде активне життя: має безліч захоплень, подорожує країною та за кордоном разом із чоловіком.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал "Вечірнього Києва" у Telegram та Facebook.